Жіноча праця досі часто існує в режимі «за замовчуванням» — як щось природне, а отже непомітне. Турбота, емоційна підтримка, організація побуту створюють основу для чужих досягнень, але рідко стають частиною великих наративів. Утім, саме ці непомітні дії визначають, як розгортаються історії — і в реальності, і в культурі.
Сучасна література дедалі уважніше вдивляється в цю оптику. Наприклад, у романі Зеді Сміт «Шахрайство» фокус зміщується на Елайзу Туше — спостерігачку гучної справи Тічборна, яка водночас залишається на периферії подій, що формують «велику» історію.
Кадр з фільму «Спокута»
Непомітні ролі
Протягом усього наративу роману «Шахрайство» Елайза виступає уважною спостерігачкою перипетій, які розгортаються навколо Тічборна. Її внутрішні монологи засвідчують її глибоке осмислення людської природи та лицемірства, що панує в суспільстві. Вона не знаходить простору для дії там, де панують чоловіки. Тут варто процитувати її ставлення до патріархальної театральності суду:
«Місіс Туше з надією видивлялася будь-які ознаки захопливої місіс Льюїс, але, якщо вона та її великий ніс і були присутні, їх неможливо було помітити в натовпі. Цього разу люди підготувалися: мали стаканчики з береговичками та паперові конуси з каштанами як доповнення до розваги і сміялися та аплодували на перехресних допитах, зовсім як у мюзик-холі».
Інтелектуальна праця Елайзи виступає ключовою для розуміння подій читачами, проте залишається непоміченою для персонажів-чоловіків, які зацікавлені у видовищності, політиці та, скажімо, написанні художніх творів про справу Тічборна. Натомість, вона залишається в ролі жінки, яка доглядає дім «талановитого чоловіка» Ейнсворта й надає йому емоційну підтримку.
Паралель тут можна провести з місіс Ремзі з роману Вірджинії Вульф «До маяка» — обидві жінки виконують «працю зі створення гармонії». Вони стежать за побутом, звільняють чоловіків від клопотів, Елайза навіть подекуди редагує романи свого дядька. Коли вона спостерігає за судом, перед нею відкривається істина — «шви реальності» розповзаються й оголюють конструкцію «грандіозної історії Тічборна», яка розвалилася б без жіночої присутності.
.jpg)
Кадр з фільму «Примарна нитка»
Конструювання «другого місця»
Стереотипна «другорядність» жіночого погляду — суто культурне явище, спричинене чоловічою зверхністю. Елайза розмірковує і про це:
«Можливо, наслідок того, що старі жінки називають Зміною. Особлива жіноча форма омани, якій не слід вірити, проте якої, вочевидь, неможливо уникнути, вона позначала у свідомості місіс Туше останній бар’єр у бігу з перешкодами леді:
Приниження дитинства.
Відокремлення красивих від простакуватих і потворних.
Жах дівоцтва.
Знегоди шлюбу чи пологів — чи їхньої відсутності.
Втрата тієї самої краси, довкола якої, здається, обертається вся ця система.
Зміна життя.
Які ж дивні життя ведуть жінки!».
Кадр з фільму «Жанна Дільман»
«Призначення жінки»
Роман Зеді Сміт відображає історичну дійсність — бар’єри для жінок залишалися міцними протягом століть, вони прив’язували їх до тіла та ролі в сім’ї і аж ніяк не до інтелекту чи дій. На суді жінки присутні виключно у якості спостерігачок, навіть коли до місіс Туше звертаються адвокати, до її чутливості висловлюють поблажливість і зрештою звинувачують у пліткарстві.
Джерела фальшивого уявлення про «призначення жінки» можна знайти у філософії, релігії та літературі. Як приклад можна навести вчення Жана-Жака Руссо, який у своєму «Емілі» писав, що освіта жінки мусить бути спрямована виключно на те, щоб зробити її корисною та приємною для чоловіка. Якщо ж жінка намагалася покинути свою «невидиму роботу» й вийти на світло історії, чоловіками це сприймалося як «порушення законів природи».
В «Жовтих шпалерах» Шарлотти Перкінс Гілман головна героїня опиняється зачиненою в кімнаті для «лікування відпочинком» — вона намагається писати художні тексти, втім чоловік трактує це як «хворобливу уяву».
Кадр з фільму «Маленькі жінки»
Невидима робота в центрі оповіді
Симона де Бовуар постулювала: «Жінкою не народжуються, нею стають». Вона дала найчіткіше визначення того, про що розмірковує Елайза в «Шахрайстві» — цивілізація сконструювала поняття «жіночності» як пасивної, вторинної й залежної від чоловіка-об’єкта риси.
Розміщення «невидимої роботи» в центрі наративу дозволяє відновлювати історичну й культурну справедливість. Завдяки зміні кута зору ми бачимо, що чоловіки — не «самодостатні генії», а частинки системи, яка не існує без жіноцтва. Згадана вище Ремзі, дружина професора, зрештою покидає дім. Не дивно, що він починає «гнити» без догляду, як буквально, так і метафорично.
Варто згадати також роман «Мовчання дівчат» авторства Пат Баркер. У ньому описано побут Брисеїди та інших жінок у той час, коли Ахілл з Агамемноном творили «велику історію» війни. Як і Елайза, Брисеїда виступає інтелектуальним свідком, відчуваючи відразу до героїзації брудної та кривавої бійні.
Роман «Шахрайство» Зеді Сміт — не лише захоплюючий історичний твір, а й демонстрація непомітного жіночого внеску в суспільні зрушення, перебування осторонь, роботи «в другу зміну» на благо чоловіків. Літературний зсув у представленні жіночого досвіду руйнує ієрархію, повертає жінкам суб’єктність і доповнює картину історичних подій.
Кадр з фільму «Дружина»
