Навіщо ми їдемо до іншого міста, якщо поїздка не пов’язана з роботою чи іншими практичними потребами? Що ми хочемо побачити, відчути там? Напевно, унікальну атмосферу, що проявляється в людях, вулицях і площах, кав’ярнях і ресторанах, та, звичайно, — на культурних майданчиках. Деякі міста роблять принципову ставку на розвиток локальної культури саме для того, щоб посилювати зацікавленість самих містян, туристів з інших міст країни та іноземців.
Наприклад, є Венеція — місто з великим минулим, відображеним у неповторному ландшафті, але цього сезону більшість туристів їдуть туди на славетну Венеційську бієнале — міжнародний фестиваль сучасного мистецтва. Завдяки цій події сама Венеція відкривається для відвідувачів по-новому, крізь призму численних палаццо, в яких представлені неочікувані, провокативні, пронизливі арт-об’єкти.
Фото: Андрій Яригін
На мапі України теж є таке місто — Харків, де щойно відкрилася Бієнале молодого мистецтва з темою «Здається, я заходжу в наш сад». Так її тлумачать куратори: «Коли картина світу остаточно ламається, а дія здається неможливою, ми все ще здатні налагодити стан речей — дбати про сад». Давня метафора саду використана для доведення простої думки: мистецтво може виявитися прихистком для кожного у складні, буремні часи.
Фото: Андрій Яригін
«Харків ще не приймав мистецьких проектів такого масштабу і багато в чому виявився не готовим. Але нам вдалося долучити до проекту понад 60 культурних, соціальних, наукових, бізнесових інституцій і донорських організацій та кілька десятків фантастичних людей», — зазначають в оргкомітеті.
Сьогодні можна констатувати, що вийшов проект, напрочуд цікаво вписаний в місто. Експозиція була свідомо розірвана між кількома локаціями, а глядач отримував можливість самостійно обирати маршрут між ними. Чи то архітектурний комплекс навколо «найбільшого в Європі» Майдану Свободи (чарівно-декадентний напівзруйнований поверх готелю «Харків», конструктивістський Держпром та сучасний «ЄрміловЦентр» в корпусі Національного університету), чи то музейно-галерейний квартал, чи то острівки справжнього садівництва (Обсерваторія і Ботанічний сад) — усюди зібрані «дивовижні рослини» мистецьких проектів.
Фото: Андрій Яригін
Їхня велика кількість дозволяє зрозуміти ті теми, до яких звертаються молоді українські художники: мир і війна, особистий досвід пошуку прихистку, втеча від реальності і складність ідентифікації тут і зараз в Україні, екологічні проблеми і спроможність залишатися собою в умовах постійних змін. Але, перш за все, налаштованість на «культивування» загального простору — для вільного існування, комунікації, самовираження, розуміння іншого і більш чіткого розуміння себе.
Фото: Віктор Височин
Художниця Тереза Барабаш зі Львова каже: «Я зголосилася взяти участь у цьому проекті саме тому, що дуже люблю Харків». А харків'янин Віталій Кохан, навпаки, критикує забудову рідного міста за допомогою свого проекту в Ботанічному саду. Так виходить, що Бієнале дозволило художницям і художникам з усієї України зійтися на виставковій агорі та висловитися в формі своїх проектів, під трепетною і вдумливою модерацією кураторської групи. А глядачі, прогулюючись центром Харкова, можуть заходити в простори виставок і вступати в полілог з митцями.
.jpg)
Фото: Андрій Яригін
Марія, інженер кафедри астрономії та космічної інформатики ХНУ, так коментує проект «Гості» художника Андрія Хіра: «Сад у нашій обсерваторії — приватна ініціатива завгоспа, яка займається ландшафтним дизайном і дуже переживає за нього. А проект «Гості» — про те, що людям характерно міфологізувати та оживляти неживі об'єкти, і астрономи з цим дуже часто зіштовхуються, розвінчуючи міфи людей».
Фото: Віктор Височин
Представниця юридичного партнеру Бієнале Тетяна Гавриш говорить від імені підприємців міста, що відкрили для себе світ сучасного українського мистецтва: «Ми в цьому проекті тому, що Харків — це місто, що шукає власну ідентичність. Воно дуже розгублене і важке на підйом. Сподіваюся, Бієнале буде ін’єкцією для старіючого організму, що змінить синтез білків в цьому місті, погляд на життя. Ця ідея спонукала бізнес до руху, бо він починає вірити у те, що може щось змінювати».
Фото: Віктор Височин
Окреме місце в Бієнале займає виставка дитячого мистецтва, розташована у просторі Худпромлофту. ЇЇ куратор Микола Коломієць наполягає на вагомості голосу дітей, що прагнуть до самовираження через мистецтво, де нічим не поступаються дорослим: «У цьому умоглядному саду є дерева, на яких ростуть деякі умоглядні плоди. І уявити собі, куди буде прогресувати цей сад, які плоди там можливі — у цьому мета виставки. Діти — це те, що дасть плоди і атмосферу нам, адже ми будемо жити в їхньому світі».
Фото: Віктор Височин
Отже, в Харкові до 31 жовтня відкритий для відвідування сад тисячі голосів — голосів художників і кураторів, дорослих і дітей, бізнес-спільноти і вчених, а також просто поціновувачів мистецтва. Усі вони об’єднуються у спільному звучанні, що обов’язково перетворить місто на одну з потужних культурних столиць України та Європи.
* Проект Бієнале молодого мистецтва реалізовано за підтримки Міністерства культури, молоді та спорту та Українським культурним фондом
