«Обирай, синку, сам, що Тобі до вподоби». Листи українських письменників до дітей

З нагоди Дня батька  

Українські письменники не тільки майстерно володіли словом, а й з любов’ю і турботою виховували своїх дітей. Наприклад, Борис Грінченко привчав доньку до самостійності та завжди вказував на важливість гарної освіти, а Василь Стус розповідав синові про справжні життєві цінності в листах, написаних під час ув’язнення. Деякі українські письменники навіть не бачили, як зростають їхні діти, проте їхня любов не ставала від цього меншою. 

З нагоди Дня батька ділимося листами, які Борис Грінченко, Василь Стус, Микола Хвильовий та Валер’ян Підмогильний писали своїм донькам і синам. 

Василь Стус

У 1980 році українського дисидента Василя Стуса заарештували, визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Письменникові заборонили бачитися з родиною. Проте Василь Стус продовжував писати листи дружині та сину. Ось деякі уривки з них.

3.10.1983

«Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося (так Вернадський писав, згадуючи геологічні структури). Ідеал є один — добра і справедливості, чесності й любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал Краси».

15.01.1984

«Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром”, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя, хай і нецікаве (точніше: вони воліють цікавого щастя, але здобувають украй нецікаве). Тому конозистий філософ німецький і писав: “Ви, що йдете на смерть (може бути і не смерть, а мука — це я додаю), — люблю вас”. Так казав Заратустра, Зороастр. “Мудрість” життя в тому, щоб пристосовуватися до умов. Хто не пристосовується — той не “мудрий”. Перших чекає поросяче щастя, других — орлина смерть. Обирай, синку, сам, що Тобі до вподоби. Сам я зробив — для себе — вибір. Твоє життя — є Твоє. Вибір Ти повинен зробити самостійно, аби це була Твоя воля, а не мамина чи дєдина чи моя. Просто мусиш знати, що Тебе чекає — на одній і другій дорозі. Перша дорога — дуже людна (як на прохідній у часи пік!), друга — майже безлюдна. Коли-не-коли перейде нею якийсь мучень — із дуже виразним обличчям і попущеними кутиками уст. Хочеш — продовжу? Власники поросячого щастя мають мрію: от би туди, де орел літає (тільки б без мук!). Орли відчувають постійну спокусу: от би зазнати земного щастя, тільки без п’ятачка на носі! Отака, бач, діалектика життя».

Микола Хвильовий

У 30-ті роки XX століття розпочався тотальний терор, який супроводжувався цькуванням, арештом та розстрілом українських письменників. 13 травня 1933 року в будинку «Слово» Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Письменник це зробив на знак протесту проти початку масових репресій української творчої інтелігенції. Він залишив дві передсмертні записки — першу написав пасербиці Любі Уманцевій. Він також заповів дівчинці всі авторські права на свої твори.

«Золотий мій Любисток, пробач мені, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінчений роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив — значить, уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю. 

Прощай, мій золотий Любисток. 

Твій батько Микола Хвильовий».

Валер’ян Підмогильний

Валер’ян Підмогильний — жертва репресій 30-х років XX століття. Українського письменника звинуватили в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Пізніше його відправили до Соловецького табору особливого призначення, а в листопаді 1937 року —  розстріляли в урочищі Сандармох, як і Миколу Зерова, Леся Курбаса, Миколу Куліша та інших представників творчої інтелігенції. 

В ув’язненні Валер’ян Підмогильний написав листа синові:

«Любий Ромо! 

Я скучив за тобою. Думаю, що ти здоровий, веселий і не дуже пустуєш. Гуляй і їж багато, читай Буквар. Чи вчишся на ковзанах? Привіт мамі, бабусі. 

Цілую тебе

Татко»

Борис Грінченко

Борис Грінченко був турботливим батьком та талановитим педагогом — він вкладав усю свою любов у виховання доньки Анастасії. Дружина письменника, Марія Грінченко, згадувала так: «Батько краще міг її тішити, ніж я. Влітку вона прокинеться рано, в 4 чи в 5 годин. То й він забере її з возиком у садок, що був при школі, й панькається з нею». Борис Грінченко звертав увагу на особливе значення казок для виховання доньки — тому дівчинка змалечку запам’ятовувала історії, переживала разом з головними героями, переосмислювала значення розповідей та ділилася думками з батьками.

Коли Борис Грінченко був у Києві, донька писала йому листи: 

«...Любий таточку! Поздоровляю тебе з днем народження, бажаю тобі бути здоровим і довго на світі жити. Напиши нам що там в Києві робиш чи здоровий? Присилай нам швидше листа з добрими звістками... Роздивись на Дніпро і напиши мені чи гарне воно чи ні? Цілую тебе дуже-дуже». 

Борис Грінченко завжди вчасно відповідав доньці: 

«Любе моє Настинятко! Оце пишу тобі листа з самісінького Києва. Я хоч і бігав увесь день по Києву, але Києва, який він є не бачив, бо вдень не мав коли роздивлятися, а увечері не видко. Бачу тільки, що Київ не такий як Харків, а інший. Помітив тільки, що на найголовнішій, мабуть, київській вулиці на Хрещатикові світять громовиною, а трамвай тут паровий, — зовсім без коней — біжить та сопе та шипить. Завтра вранці піду роздивлятися на Київ...»


Реклама

Популярні матеріали

7 причин, чому ви не можете знайти кохання


10 ознак, що ви п'єте мало води


3 найкращі вправи, які чудово знімають стрес


Читайте також
Популярні матеріали