Більшість киян уже давно не розглядає дизайни станцій у метро і не замислюється над планами будівництва, а інколи навіть не помічає сучасних оновлень: підземка стала рутиною, невід’ємною частиною міського життя.
За 65 років роботи київський метрополітен пережив багато змін — від перших станцій, прикрашених характерними для СРСР барельєфами, до сучасних інклюзивних проєктів. Паралельно розвивалися технології та змінювався підхід до комфорту пасажирів. У спільному матеріалі ELLE та пресслужби метрополітену згадуємо, як у столиці запускали метро і як трансформувалися станції від 1960-х і до сьогодні.
.png)
У 1843 році в Лондоні юрист Чарльз Пірсон запропонував міській владі прокласти підземну залізницю. Через десять років парламент схвалив проєкт, тоді й розпочали будівництво першої лінії між Фаррінгдон-стріт і Бішопс-роуд. Від самого відкриття метро було успішним — уже в перший рік ним скористалися 9,5 мільйона пасажирів. Згодом цей підземний транспорт поширився світом, а назва лондонської компанії «Метрополітен» стала загальною.
Вільям Гладстон під час огляду першої лінії метро. Фотографія: Hulton Getty
Ідея підземної залізниці в Києві вперше виникла у 1884 році. Тоді розглядали проєкт тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу та Бессарабку. Однак його відхилили — ймовірно, через банальний страх — і відклали на пів століття.
У 1936 році затвердили масштабний проєкт Київського метрополітену завдовжки близько 40 км, але його реалізації завадила війна. Після перемоги, у 1945-му, ухвалили новий план реконструкції міста, який передбачав будівництво 22 станцій на трьох лініях. А в 1949 році почали пробивати тунелі від сучасної станції «Дніпро» — саме там розташувалося перше депо.
Проблеми під час будівництва виникли майже відразу. Через складний рельєф правого берега інженери зіткнулися з підземними водами та важкопрохідними ґрунтами. Так з’явилася одна з найглибших у світі станцій — «Арсенальна» глибиною 105,5 м.
На ранньому ескізі станції видно, що її планували оздобити помпезними статуями, а центральна зала мала б бути просторою.
.jpg)
Але труднощі, які виникли під час будівництва, змусили зменшити центральну залу, а розгорнута Хрущовим боротьба з надмірностями вплинула на оздоблення.
У ті роки ускладнилося й будівництво станції «Вокзальна»: виявилося, що над майбутнім тунелем проходить підземне русло річки Либідь. Це могло призвести до затоплення та просідання ґрунту. Тож будівельники використали кесонний метод — видавлення ґрунтових вод і напливів ґрунту за допомогою сильного тиску.
Згодом дизайн станції оновили в межах декомунізації: прибрали герб УРСР та рельєфні панно з радянською символікою. Водночас зберегли білий кахель, великі латунні медальйони та облицьовані казахстанським мармуром коелга пілони — вони незмінні вже понад 60 років.
У ті ж роки будували станції «Хрещатик» та «Університет». Остання — одна з найкрасивіших у місті — нагадує інтер’єр університетської бібліотеки. Тут розташовані погруддя Шевченка, Франка, Сковороди та Богомольця, а в стінах збереглися скам’янілі рештки амонітів — морських молюсків, що жили мільйони років тому. Колись на станції стояло й погруддя Леніна, та, на щастя, декомунізація його прибрала.
Не менш цінним з мистецького погляду є верхній вестибюль станції — його збудували на місці парадного входу до Ботанічного саду.
До кінця 1950-х були прокладені тунелі, рейки та встановлені ескалатори п’яти станцій. Перший рейс 22 жовтня 1960 року здійснив машиніст Московського метрополітену Олексій Симагін, а на офіційному відкритті 6 листопада потягами уже керував киянин Іван Виноградов.
Протягом першого тижня після відкриття проводили лише екскурсії: групи працівників і студентів оглядали станції та каталися у вагонах.
Нині метро має 52 станції, три лінії завдовжки майже 70 км і щодня перевозить близько півтора мільйона пасажирів. Підземка допомагає уникнути заторів, зігрітися взимку й, навпаки, втекти від літньої спеки. А під час війни також щодня стає для українців надійним укриттям.
Метрополітен продовжує оновлювати станції та вагони: у 2017 році з’явився мистецький потяг «Енеїда», а у 2025-му почав курсувати вагон, присвячений Казимиру Малевичу. Тож метро стає не лише комфортним способом пересування, а й освітнім простором, у якому дорогою можна відкрити для себе щось нове.
