«Свято весни та краси» — такі слова я щоденно використовую на позначення сексистських ритуалів. Не важко тут упізнати типове привітання з 8 березня, що різноманітні начальники виголошують «нашим жіночкам». Вони бажають «ніжності», «любові», «простого жіночого щастя» та інших дурниць.
Деякий час тому мій чоловік, який працював у командах, де кількісно переважали та керівні посади обіймали жінки, навчився щороку виступати 8 березня з тостом: «Пам’ятаймо, 8 березня — це не про весну та красу, а про права». Я в таких випадках ще додаю: «За нашу та вашу свободу».
В сучасній Україні поволі згадують про первісне значення 8 березня — Міжнародного жіночого дня. На початку 20 століття в цей день почали проводити марші та мітинги за рівність прав жінок і чоловіків, зокрема за право голосу для жінок. Тепер може видаватися, що в цьому святі немає нічого особливого. Але не так давно за вихід на марш 8 березня могли й заарештувати. Наприклад, Сільвію Панкхерс під час мітингу 8 березня 1914 року заарештували на Трафальгарській площі (до речі, у фільмі «Суфражистки» її зіграла Меріл Стріп). З 1975 року цей день відзначають в ООН, а з 1977 року його рекомендовано присвячувати насамперед темі прав жінок.
В СРСР нерівності прав жінок і чоловіків офіційно не існувало. Виборче право, можливість працювати та вчитися... Державна пропаганда передбачала, що немає жодної дискримінації. Так виник міф про часи Союзу як про період небувалого розквіту рівноправ’я та забезпечення всіх прав для жінок. От тільки після 8-годинної зміни на заводі (чи в кріслі керівної посади) ніхто не скасовував подвійного навантаження та ще однієї 8-годинної зміни вдома. Доглядова праця — піклування про дітей, чоловіка, старших родичів, приготування їжі, прання тощо — впевнено закріпилася за жінками. Якщо на роботі й була якась рівність, то вдома про справедливий розподіл праці не йшлося.
У цій віртуальній реальності виникає образ 8 березня як свята для мам, бабусь та інших жінок як антитези до свята захисників вітчизни. Ця пара, де жіночна та весняна — жінка, а сильний захисник — чоловік, викриває той факт, що ні про які права жінок у радянському 8 березні навіть не йшлося. Можливо, тому виник невитравний жарт «женщина, твой день 8 марта». Можливо, тому сьогодні доводиться інакше відзначати цей день, говорячи не про ніжність і красу, а про захист прав людини — жінки.
Виклики, що стояли перед жінками сто років тому, нині трохи призабулися, але вони були серйозними. Крім уже згаданого виборчого права — це можливість навчатися в університетах, працювати, мати власний банківський рахунок, яким можна користуватися без дозволу чоловіка... і ще багато звичних сьогодні дій і можливостей, як-от можливість взяти участь у марафоні чи іншому спортивному змаганні.
Що відзначаємо сьогодні? Приводів для свята чимало. В уряді — 3 жінки, в парламенті — менше 11%, середній розрив між зарплатами жінок і чоловіків складає 25%.
Як можна відсвяткувати в такому контексті? О, способів направду чимало. Цього року спосіб дії підказують в ООН, бо тема 2018 року — «Time is Now: Rural and urban activists transforming women’s lives». Тобто — час настав, і кермо в руках активісток, які своєю роботою змінюють життя жінок у цілому світі, без перебільшення.
Якщо ви не збираєтеся 8 березня долучитися до одного з маршів і мітингів за права жінок, то є декілька інших варіантів. У день 8 березня (або в будь-який інший день) можна поскаржитися на сексистську рекламу — на сайті кампанії «Повага» є готова інструкція, достатньо її прочитати, завантажити документ, внести в нього свої дані та надіслати мейлом чи традиційною поштою.
Більш розважальний вид дозвілля — піти на кінопокази чи вистави, що стосуються теми прав жінок. У Києві та інших містах таких показів пропонують чимало, я окремо рекомендую подивитися фільм, який в Україні раніше ще ніколи не показували. Для тих, хто хотіли би перетворити весь березень на місяць розмови про права жінок, раджу стежити за програмою Docudays UA, він почнеться 23 березня.
Якщо ви цікавитеся суспільним життям, спробуйте познайомитись із сусідками і/або місцевими активістками. Можливо, у вашому селі чи місті працює дуже ефективна керівниця? Або ж у під’їзді створили ОСББ, і ним керує крута управителька? Чи сусідки з котрогось із поверхів вирішили посадити квіти в палісаднику та підфарбувати паркан? Жінки на місцях працюють на спільне благо. Їхня робота може виглядати як «малі справи», але саме вона колись може змінити світ — незалежно від того, чи ці активістки мають феміністичний правозахисний порядок денний. Перші українські жіночі громадські організації в 19 столітті також не вважали себе феміністичними, але це не применшує їхньої ролі в становленні жіночого руху в Україні.
Будьмо солідарними, будуймо сестринство. Всіх зі святом!
