«Персональне досьє» Кетрін Ґрем. 20 цитат про шлях видатної журналістки та керівниці

Одна з перших жінок, яка ступила на чоловічу територію

Нещодавно у видавництві «Наш Формат» вийшов український переклад світового бестселера — книги, за яку авторка отримала Пулітцерівську премію, — «Персональне досьє» Кетрін Ґрем. Це історія одного з найбільших медіа світу — «The Washington Post» і водночас історія 20-го століття з першого ряду VIP-ложі. Кетрін Ґрем походить із дуже заможної родини, яка була дотична до творення історії світу, Сполучених Штатів та медіаіндустрії. 

Кэтрин Грэм

Історію свого життя авторка починає ще зі згадки про дідуся, а також з короткого опису життя батьків до їхньої зустрічі, адже визначальним є те, що авторка описує свій шлях як невіддільну частину династії Маєрів. Вона весь час ділиться особистими переживаннями про те, як це — рости під тиском величезних очікувань, бути донькою двох видатних і сильних особистостей, бути однією з п’яти дітей і бути їм сестрою. Згодом вона починає пошуки себе та свого Я, але все ж, здається, ні на хвилину не сумнівається, що стане журналісткою. Доля подарувала їй неймовірну можливість стати однією з передових журналісток і керівниць медіа у світі. Це не просто історія життя жінки, це прямий репортаж про те, як створювалося, працювало, підносилося, перечіпалося і знову підносилося одне з найпотужніших суспільно-політичних видань.

Книга «Персональне досьє. Історія The Washington Post»Книга «Персональне досьє. Історія The Washington Post»

Водночас читачам відкривається закулісся життя найзаможніших людей світу. І мимоволі складається враження, що ти читаєш черговий роман Френсіса Фіцджеральда: величезні маєтки та заміські ранчо, придбання та злиття компаній, високопосадовці та їхні дружини, світське життя та нескінчена кількість імен, які сьогодні вписані в історію світу. Президенти, їхні радники, фінансисти, сенатори, верховні судді — усі ці чоловіки та їхні дружини часом просто чаювали чи робили дружні послуги одне одному. А Кетрін стала однією з перших жінок, яка ступила на чоловічу територію.

Екранізацію мемуарів «Персональне досьє», де Кетрін Ґрем зіграла блискуча акторка Меріл Стріп, зняв Стівен Спілберг у 2017 році. Також у фільмі знялися Том Генкс та Сара Полсон. 

Цитати

Про родину та заздрість:

«Я була четвертою з п’ятьох дітей. Якимось дивом мені вдалося відсторонитися від суворості життя з батьками‐перфекціоністами та ексцентричностей нашого виховання. На відміну від старших сестер і брата за мною батьки наглядали звіддаля. До певної міри це навіть добре, бо мене лишили саму на себе, тоді як старші діти жили за строгими правилами»

Про хлопців:

«Десь у сімнадцять я твердо вирішила навчитися приваблювати хлопців, які стоять під стінкою на танцях і вечірках. Я помітила: якщо розкотисто сміятися над найдурнішими жартами і триматися так, ніби тобі тут дуже добре, то хлопці вважатимуть тебе принадною. Я з головою поринула в подібну поведінку. То було нещиро, але мимолітної популярності мені додало»

Про перші кроки в журналістиці:

«Мене цікавила журналістика, тож я приєдналася до редакції шкільного журналу (у школі Мадейри. — Прим. ред.) з поважною назвою Tatler. Попри наші намагання зробити видання "впливовим і провокативним", у ньому приділяли однакову увагу і соціальним питанням, і погоді. Також на сторінках було багато реклами із заголовками на кшталт "Чудова домівка для закруглених форм разом із поясом‐корсетом Redfence"» 

Про невизначеність і скромність:

«Попри успіхи в школі, з Мадейри я випустилася заледве готовою до життя, яке мене очікувало. Мої інакшість і сором’язливість нікуди не поділися, і я думала, що зі мною майже ніхто не дружить. Утім, мої однокласниці бачили мене геть не так. У шкільному журналі випускного класу про мене писали, що я багато сміюся і маю значущі успіхи. А передбачення в альбомі звучало так: "Кей — велика шишка у газетних справах"»

Кэтрин Грэм

Про економність:

«Ми жили на широку ногу, але батько вмів доскіпуватися до дрібних витрат. Він був палким прихильником економії: придбане використовувати до кінця, нічого не викидати просто так, не телефонувати, якщо можеш відправити телеграму, а ще ліпше — написати листа. В мене збереглася нав’язлива звичка вимикати геть усі лампочки, коли лягаю спати. Понині я, хоч і живу сама, не можу залишити увімкненим світло — мушу спуститися чи піднятися і загасити останню лампу» 

Про прийняття простоти:

«Мати зверхньо ставилася до всього посереднього, пересічного, звичайного. Її негативне ставлення до буденності сплутало й мої погляди. Я знала, що не належу до особливо бажаних осіб. Тож хотіла стати частиною цього світу і сподобатися людям навколо. Втім, у моїй голові — як і у старших сестер і брата — міцно засіли переконання родини. Пам’ятаю, як у коледжі Вессер ми з подругою Мері Джентрі йшли студмістечком і я запитала її: "Тобі подобаються тутешні дівчата?" Вона відповіла "так" — я зрозуміла, що мої критерії оцінювання якісь підозрілі. Я вважала, що з нормальними милими людьми треба поводитися зверхньо, а подобатися повинні тільки яскраві ексцентрики. Мені знадобилося чимало часу, щоб припинити думати, ніби я мушу виділятися, і що бути нормальною і пересічною особистістю — це погано. Аж тоді я навчилася отримувати задоволення від спілкування з людьми, які просто є собою»

Про гроші, єврейське походження та секс:

«В нашому домі вкрай зрідка обговорювали делікатні теми, та особливе табу лежало на трьох з них: гроші, єврейське походження батька і секс. Ніхто із сім’ї жодного разу не заговорив про це, та й взагалі ми ніколи не балакали про труднощі чи особисті речі. Обговорення грошей і багатства викликали таку гидливість, що родинне життя, за іронією долі, було ледь не спартанським. Ми не розкошували, і нам не купували дорогих іграшок та одягу. Коли Флоренс виповнилося одинадцять, мати записала у своєму щоденнику, що придбала їй досить скромні подарунки: книжки, праліне та інші простенькі речі. Вона розуміла, що це підло, але разом з тим "найкращий спосіб підвищити їхні шанси на щастя — це обмежити пожадливість до речей"»

Знову про гроші та працю:

«Я мала менше, ніж мої однокласниці, принаймні якщо йшлося про одяг. Окрім форми в моєму гімназійному гардеробі були один-два светри, блузки для занять і одна сукня на вихід. У кишенькових грошах нас теж обмежували. Досі пам’ятаю телеграму, яку Біс відправила батькові з Вессера: "Кишенькові наперед, або мені кінець". Батько відповів: "Кінець". Єдині розмови про гроші, які пригадую, точилися довкола того, що не можна просто успадкувати купу грошей — потрібно робити щось, займатися чимось корисним і продуктивним; не можна нічого не робити. І я завжди працювала»

Кэтрин Грэм

Перша співпраця з Washington Post:

«Мій перший досвід роботи у Post стався влітку 1934 року — між закінченням школи і початком навчання у коледжі. Я писала прості тексти, виконувала кур’єрські завдання в редакції жіночих матеріалів, де потоваришувала з двома чудовими журналістками: Мелвіною Линдсі та Мері Говорт. Відтоді я щоліта підпрацьовувала в газеті»

«За рік після купівлі газети я стала студенткою, і ми з батьками постійно переписувалися про Post. Я щодня її читала, коментувала, хвалила і навіть критикувала, а батьки, особливо тато, детально розповідали, що відбувається в редакції та бізнесі. Ось так я стала частиною боротьби за те, щоб вивести газету на вищі стандарти»

Про підтримку професійного вибору батьком:

«Я радо вхопилася за пропозицію та влаштувалася в газету Mount Vernon Argus. Щодня добиралася в редакцію на шевроле з відкидним верхом, моєму першому авто. Робота була неоплачувана, але мені подобалися люди, які працювали в газеті. Я виконувала найпростіші завдання: телефонувала, приймала повідомлення і навіть написала кілька елементарних статей і оголошень. Мій текст про лікарок опублікували під моїм іменем, і я відправила його батькові, який мене підтримав: "Як на мене, дуже добре написано. Мені цей текст видається досить професійним"»

Про студентські часи:

«"Веселитися" в нашому гурті означало спілкуватися, обмінюватися ідеями, сміятися, співати багатоголоссям і годинами залипати у студентському пивбарі Hanley’s. Ми могли цілий вечір сидіти з друзями за довгою барною стійкою навпроти квадратних столиків, укритих скатертинами в червоно‐білу клітинку, і цмулити пиво»

Про майбутнє в газетярстві:

«Якщо з тих чи інших причин виявиться, що робота в газеті — не для мене (а це може статися, позаяк я, до всього, ще й трохи повільна, а це не добре), то я покину її та не вважатиму, що зганьбилася. Не думаю, що це шлях до успіху, бо "робота для мене" означає бути компетентною, а не горіти нею. І хоча наше походження трохи ускладнює це завдання, гадаю, воно цілком можливе на практиці — хоч мені поки й не видно зі своєї вежі»

Про відточення майстерності:

«Мої листи здебільшого стосувалися трьох тем: страх навислої над Європою війни, робота і розваги. Хай як глибоко я занурювалася в останні два пункти, та ніяк не могла забути, що стільки всього залежить від подій у Європі, хоч вона й була значно далі від Каліфорнії, ніж від Східного узбережжя США. Якось уранці я послухала промову Гітлера і так охарактеризувала той ефір: "Таке враження, що помилково потрапила у зоопарк. Скрипучий голос, перемежований ричанням зграї скажених звірів". Що напруженішою ставала ситуація за кордоном, то дужче я занурювалася в роботу і відточувала професійні навички. Не те щоб я вірила, ніби окрема людина здатна щось змінити, просто якби не трудилася у своїй колії, то точно б збожеволіла»

Про страх робити помилки:

«Мій професійний поступ відбувався нерівномірно — крізь провали до досягнень. Іноді мені здавалося, що я осягнула мистецтво написання новин. Та навіть коли тексти вдавалися, як на мене, вчасними і влучними, вони все одно не дотягували до досконалості. Страх помилки був для мене чи не найсильнішим. Після кожної допущеної дурниці мені вчувався голос моєї гувернантки, яка промовляє крізь роки: "Роззяво, ти розставиш нарешті ті знаки над літерами?" Минуло стільки часу, а я досі про них забуваю»

Про знайомство з майбутнім чоловіком:

«​​Завдяки дружнім взаєминам із журналістами Post моя робота швидко знайшла продовження в насиченому та яскравому соціальному житті. В ті часи молоді чоловіки у Вашингтоні зазвичай винаймали разом будинки — дешево, весело та цікаво. Більшість із них отримували скромні урядові зарплати, але завдяки об’єднанню ресурсів вони могли розкошувати. Якось восени 1939 року я потрапила на вечірку. Спершу ми вечеряли в сусідньому ресторані, і кілька повернулися на Ес‐стріт раніше за інших. Я саме визирнула з вікна будинку покликати решту гуляк, як із нього випала москітна сітка — прямісінько на голови парубкам, серед яких був і Філ Ґрем. Він підняв голову та побачив мене у вікні з роззявленим ротом — так ми познайомилися»

Про пориви стати домогосподаркою:

«Завдяки будиночку нам вдалося втілити спільний з Філом намір — мешкати, як і наші сучасники. Філ наполягав, і я погодилася, щоб ми жили на дві наші зарплати. Та я заробляла копійки, тож спершу поривалася кинути роботу і стати домогосподаркою — навчитися куховарити та хазяйнувати вдома. Але ця ідея настрахала Філа. "Буде жахливо, — сказав він, — приходити з роботи додому пізно, а ти тут стоятимеш і нетерпляче чекатимеш мене у дверях з лимонним пирогом". Він не хотів, щоб я кидала роботу, і вирішив, що на мою зарплатню ми зможемо найняти покоївку»

Кэтрин Грэм

Материнство:

«Я була не дуже мудрою мамою і переживала, що розпещую доньку. Леллі та Доналд здавалися невтомними дітьми. Після того як ми завели цуцика‐спринґера, ці троє тримали нас із Філом "у постійному режимі приглушеної втоми", як він це називав. Та попри випадкові нещастя я щоразу краще відточувала свої навички — вести домашнє господарство, виховувати дітей і будувати з ними материнські взаємини»

Про відповідальність:

«У свої 33 і 31 ми стали власниками газети The Washington Post. Компанію оформили юридичною особою, і її збитки більше не лягали на мого батька. Це ще дужче ускладнило й без того нелегке завдання для Філа зробити газету прибутковою. То був один з поворотних моментів нашого життя, черговий важливий крок у розвитку: за одну мить ми стали дорослими людьми з величезною та захопливою відповідальністю»

Про зв’язки:

«Чимало з тих, кого Кеннеді призначив в адміністрацію, були або стали нашими друзями — як Даґлас Діллон і Артур Шлезінґер, який пішов працювати спеціальним помічником і радником Кеннеді з питань Латинської Америки та культури, та ще і його "придворним філософом". Наш давній друг Кен Ґелбрейт став послом в Індії, але, оскільки був обізнанішим з економічних питань, ніж інші, часто літав до Вашингтона на консультації з президентом»

Про переживання зради:

«Мені бракує слів, щоб описати своє спустошення після того, як я дізналася про його роман. Ці речі стаються з багатьма чоловіками й жінками, але я й уявити не могла, що я до них належатиму. Я знала, що шлюб здатен витримати короткочасну невірність, але це було інакше. Навіть зараз, крізь призму прожитих років, мені важко зрозуміти, чому я ніколи навіть не припускала, що Філ може крутити роман. Я була надто засліплена нашою близькістю та всім тим, що ми разом пройшли за минулі роки. Оце відчуття, що світ розколовся навпіл, було наслідком моєї сліпої прив’язаності до нього та переконаності, що це взаємно»

Про перші кроки на посаді президентки компанії:

«Попри статус президентки компанії я залишалася жінкою. Пам’ятаю, як засмутилася, коли отримала листа від гонконзького кореспондента Newsweek Боба Маккейба, у якому він запитував, чи справді я хочу брати участь у брифінгах і офіційних обідах без дам під час подорожі. "Звісно хочу, — відповіла я не без обурення. — Відколи працюю, ніколи не помічала, чи я серед чоловіків, чи серед жінок. Раз я вже займаю цю посаду, то, звісно, хочу навчитися всього, що можу"»

Про прагнення стати найкращою керівницею:

«Мені завжди було цікаво, що означає бути хорошим управлінцем — у нашій чи будь‐якій іншій сфері. Я взялася вивчати менеджмент так само заповзято, як чимало інших питань. Гадаю, що доводила своє оточення до сказу, так активно хапаючись за нове, але я мусила знати більше. Я з’їздила в кілька різних міст, щоби поглянути, як працюють газети. Провела один день у компанії Texas Instruments, відомій своїми бездоганними процесами планування. Побувала у штаб‐квартирах Xerox і NCR. Пройшла практичний тижневий курс виробничих процесів від асоціації видавців, ANPA»

І знову про скромність, а ще про бал Трумена Капоте:

«Чому Трумен вибрав мене почесною гостею? Не знаю. Він товаришував зі мною, але не настільки близько, як із Бейб чи Мареллою, найпопулярнішими красунями у світі. Якось ми обговорювали, котра красивіша, і Трумен сказав: "Якби виставити їх обидвох у вітрині Tiffany, на Мареллі був би вищий цінник". Ще він близько дружив зі Слим Кіт, Пемелою Гейворд і Лі Радзивілл. Та наприкінці, коли він розсварився з багатьма друзями, мені Трумен і слова кривого не сказав, як їм. Думаю, він мене захищав. Він знав, що я не живу таким гламурним життям, як багато його друзів. Можливо, він влаштував цю вечірку для мене, щоб я могла бодай раз побачити це все зблизька. Та й нагода була цілком слушна, бо я й справді ніби вперше виходила у світ в середньому віці — така собі Попелюшка»

Про те, що заважало розправити крила:

«Жінки традиційно страждали — деякі й досі страждають — від перебільшеного бажання подобатися. Цей синдром забрався так глибоко під шкіру жінкам мого покоління, що багато років впливав і на мою поведінку — та й досі трохи впливає. Я тоді ще не розуміла, що відбувається, але вже не вміла приймати рішень, які не подобалися б моєму оточенню. Я багато років завершувала всі свої вказівки фразою "Якщо вас це влаштовує". Коли мої вчинки когось засмучували, я нищівно картала себе. Отож до середніх літ більшість із нас ставали такими, якими якраз не хотіли бути, — нецікавими для своїх чоловіків, які теж добряче до цього доклалися, а тому втікали "на юні й зеленіші пасовиська"»

Про жінку-керівника:

«Через видимість компанії й те, що я — жінка, мене вихваляли за кожну редакційну перемогу і ганьбили за кожне виправляння помилок (а не за їхнє вчинення); і те й інше мене ображало. В ті часи звільнення жінкою чоловіка автоматично означало, що винна жінка. Мене й справді вважали складною, примхливою, тиранічною і неспокійною та публічно соромили за це. А от чоловіка сприймали за жертву. А ще медіауправлінців критикують у пресі — принаймні, мені діставалося»

 


Реклама

Популярные материалы

Тонкая талия Кендалл Дженнер и стройные ноги Беллы Хадид: секреты...


10 причин, почему стоит быть осторожными с противозачаточными...


Как похудеть раз и навсегда: 7 правил от австрийского врача...


Читайте также
Популярные материалы