Увечері 14 лютого минулого року в нас із моїм хлопцем було побачення, а вдома, щойно він заснув, я тихенько взялась складати тривожний рюкзак. Думала, коли нічого не буде, то розповідатиму про це дітям як анекдот, а коли щось буде, то я ж підготувалася. Мені від того рюкзака трішки легше стало, а 24-го ми із ним евакуювалися зі своєї квартири у приватний сектор на Лівому березі...
Студентські роботи в мене були мінімум на два метри: майстерні в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури величезні, і виходить так, ніби є залежність між приміщенням і розміром робіт. Після початку повномасштабного вторгнення я перебирала свій студентський доробок і думала, що з нього можу забрати з собою. Якщо чесно, того дня на смітнику було багато моїх творів... Єдине, що мене тішить, — вони доволі екологічні, бо я працюю на крафтовому папері, тож шкідливого сліду не залишаю.
Тамара Турлюн «Абетка» «П’ятий палець» «Кістка» «Коли Її це не просто буква велика та буква маленька поруч — це ціле слово», усе — гуаш, папір, 2022
Зараз я здебільшого працюю з форматом А4 — ще під час COVID почала, бо він завжди під рукою. І такий офісний папір — то було чи не єдине, що я мала в перші дні після вторгнення. Згодом сталися перші вилазки в магазин, мені принесли альбом і фарби — продукти розібрали, а це нікому не було потрібно.
Я викладаю мистецтво для дітей, і на початку війни постало питання: чим підтримати та зацікавити учнів, що можна робити, коли в тебе нічого немає? На якомусь сайті я побачила витинанку, тож спробувала зробити й собі щось таке. Спершу виконала покрокову фотоінструкцію й виклала в інстаграмі, щоб всі охочі могли повторити. Почали з’являтися ті, хто бажав купити мої витинанки: тоді не було можливості їх відправляти, тож ми домовлялися, що зараз я скину електронну версію, а після перемоги надішлю саму роботу. Здавалося, чекати недовго, і минув певний час, поки ми всі не усвідомили, що цього не станеться за два-три тижні.
Тамара Турлюн «То се є початок дерев, так виглядає купа стебел»,
тканина, шовкодрук, авторка шрифту Лада Вербіна, 2022
Робота «То се є початок дерев, так виглядає купа стебел» була виконана для виставки, яку Катя Яковенко робила у своїй розтрощеній квартирі в Ірпені. Там було вікно, і в ньому — абсолютно цілий сусідський будинок, в який нічого не влучило. Я подумала, що приміщенню бракує затишку, — такого, який дають зашторені вікна. Відріз тканини лежав у мене ще з часів мирного життя, тож зробила з нього умовні штори з написом, який відсилає до ідеї переродження.
Літера Ї для мене є символом опору: коли я працювала над серією «Абетка», зрозуміла, що вона існує тільки в нашій мові та здатна сформувати ціле слово. «Її» — я художниця, «вона», і ця літера нібито звертається до мене. Потім додалася кістка: в мультиках їх часто малюють з такими закругленнями на кінці. Вони мені нагадали ту саму літеру Ї: я подумала, що це лінія спротиву і що вона є всередині кожного з нас.
Коли з Бучі вигнали російських окупантів, мене дуже вразили саморобні хрести, що були на фотографіях звідти. Вони дуже сильно нагадують в основі своїй дерево життя, з темою якого я тоді багато працювала. І ще в мене в голові образ з фотографії Анни Звягінцевої «Посадити палицю» — ота палка в полі: можливо, рано чи пізно вона там проросте й стане чимось новим хорошим.
Я так і не дочитала книжку «Повітряна війна і література» В. Ґ. Зебальда, проте запам’ятала епізод, коли вони намагалися знайти спогади про бомбардування Німеччини, але люди нічого не розповідали. Я дуже добре розумію, чому: зараз хочеться про таке забувати, дистанціюватися від подій і спогадів про них. Ти думаєш: окей, розпаковку всього цього ми почнемо колись там. Почнемо, та чи воно буде все збережене? Тож добре, що сталася ця виставка «Ти як?»: вона зафіксувала те, що ми намагаємось забути, аби мати змогу йти далі.
Проєкт «Ти як? Виставка і дискусія» був реалізований в рамках довгострокової програми «Культура пам`яті в повоєнній Україні" (PWMC), що впроваджується громадською організацією «Музей сучасного мистецтва» у партнерстві із Платформою культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво за підтримки Швейцарії.
Інтервʼю Марія Халізєва, фото Поліна Полікарпова.
