«Важливо не втратити момент та встигнути відповісти на інтимні запитання». Олександр Педан — про те, як виховувати сина

Марік — наша друга дитина. Ми виростили Лєру та проаналізували деякі власні помилки, яких намагаємося більше не припускатися. Та й загалом, поговорили та зрозуміли, як хочемо виховувати сина.

Як готували Лєру до появи братика?

У нас із Інною довго не виходило завести другу дитину. І Лєра про це знала. Вона була вже доросла та теж хотіла братика. Лєра писала листи Діду Морозу, Санта Клаусу та Святому Миколаю. Зробила на холодильнику дошку візуалізації бажань, де була картинка з лелекою, який ніс дитину. А я вирішив трохи підсилити її прагнення, адже подумав, що дитяче прохання в космосі краще почують. Сказав їй: «Якщо в тебе з`явиться братик, то також з`явиться й MacBook Air». Загалом, уся ця історія призвела до появи довгоочікуваного Маріка. І Лєра вже була готова до цього.

Та є одне але. Звісно, коли народжується друга дитина, ти приділяєш їй набагато більше часу. І менше уваги лишається Лєрі. У неї були ревнощі. Ми прислухалися до доньки й почали за цим слідкувати. Розподілили з Інною обов`язки. Вона, наприклад, певний період більше часу проводила з Маріком, а я з Лєрою. Ми спілкувалися, кудись їздили, шукали спільні активності. Саме тоді почали кататися на скейтах. Лєра тягнулася до мене й навіть пішла на курси дайвінгу.

А потім мінялися з Інною місцями. Зараз теж так робимо — якщо я ввечері читаю з Маріком книжки та вкладаю його спати, то Інна з Лєрою, наприклад, дивляться якісь шоу. Так і з`являються теми для спілкування.

Гіперопіка

Як молода мама, Інна намагалася занадто опікуватися Лєрою. Адже вона була не з тих дітей, які можуть навіть цвяхи гризти, і їм нічого не буде. Лєра й хворіла, і алергії в неї були. Та й відпускала вона нас від себе дуже важко. Тому ми без неї нікуди не їздили. Якось ми вирушили до Єгипту, та ще й у літній сезон. Лєра перегрілася на сонці й 2 тижні з 3 провела з температурою. Після того випадку Інна сказала, що до 10 років Лєру нікуди брати не будемо. А враховуючи, що лишити дитину не було на кого, то ми тоді взагалі перестали мандрувати.

Після народження Маріка в нас з`явилася няня. Бо ми вже мали таку фінансову можливість. Та й загалом, няня — чудовий спосіб розвантажити, у першу чергу, Інну. Бо я йду на роботу, а вона лишається вдома з двома дітьми та ще й має займатися хатніми справами. Крім того, ми зрозуміли, що дитина до 3 років не настільки сумує за батьками, якщо ти їдеш на кілька днів. Тож ми знову змогли вирушати в поїздки, а Маріка лишати з нянею. Адже після відпочинку маємо набагато більше енергії, щоб направити її на спільне дозвілля з сином.

Також ми не намагаємося вберегти його від усього на світі. На початку ставили хвіртку на сходах, аби він не впав. Проте це, здається, єдиний такий серйозний крок. Він усе ж таки хлопчик. Йому треба більше гуляти, більше гратися, місцями більше ризикувати. Тому прошу Інну не лише цьомати його, а й давати простір.

Відсутність гіперопіки зовсім не означає, що ми не приділяємо дитині уваги. Няня не сидить у нас цілодобово. На вихідних вона також не працює. Ми з Маріком багато спілкуємося, граємося щовечора. Якщо я зранку не зайнятий, то ми часто їздимо в зоопарк. Марік уже знає там усіх тваринок від А до Я.

І це важливо — не обмежувати можливість дитини відкривати та досліджувати світ.

Куди направити енергію дитини?

Зараз у нас стоїть питання, чи йти в садочок. Маріку скоро 4. З одного боку, ми маємо няню, і особливої потреби йти до садочку немає. Проте з іншого — дитині необхідна соціалізація. Він лине до дітей та хоче гратися, спілкуватися, на майданчиках вільно підходить та знайомиться. Проте Марік — доволі хвороблива дитина. Розуміємо: якщо він зараз не покращить свій імунітет, то постійно хворітиме в школі.

Марік — гіперактивна дитина. Йому точно потрібне місце, де б він міг вихлюпнути всю свою енергію. І ми більше обираємо між садочком та гуртками.

Із 3 років він ходив на футбол. Там була голландська система навчання. М’яча вони майже й не бачили, проте постійно бігали, стрибали, ховалися тощо. Це були круті заняття, проте закрилися через карантин. І ми шукаємо, чим їх замінити.

Більше схиляємося до дитячого садка в маленьких групах — до 12 дітей. Ми вже навіть ходили на пробне заняття, яке йому надзвичайно сподобалося — він і йти звідти не хотів.

Тож скоріш за все він пів дня проводитиме в садочку, а потім будемо додавати інші активності: конструкторний гурток, спорт, танці тощо. Дамо дитині можливість спробувати та самому обрати, що йому цікавіше.

Наш підхід у вихованні такий — дитина має гратися. Усе має бути в легкій ненав`язливій формі. Марік полюбив книжки, бо я знайшов цікавий варіант читання. Ми шукаємо динозаврів чи змагаємося, хто швидше помітить певну фігурку. Та й зараз є безліч інтерактивних книжок, наприклад, із наліпками.

Про що не можна забувати під час виховання хлопчика?

Треба пам`ятати, що в період пубертату обов`язково відокремити тілесний контакт. Мама не має права занадто близько линути до сина. Потрібно перейти навіть до того, щоб стукати до нього в двері.

Та й із дівчинкою так само — проте тут батьку треба фізично віддалитися. Адже в дитини тривають гормональні зміни. У такий час мама переходить більше до дівчинки, а тато — до хлопчика.

Батькові потрібно постійно спілкуватися з сином, розвинути довірливі стосунки. Важливо не втратити момент та встигнути відповісти на інтимні запитання.

Проте все це згодом. А зараз головне — дати йому можливість всебічно розвиватися та спілкуватися з однолітками.

 

---