Антверпенська шістка: хто вони і як змінили світ моди. Марина Йі

Історія моди  

Світ моди — місце надзвичайно жорстоке. Тут не пробачають помилок, а твоєму успіху радіють, зціпивши зуби. Великі бренди роками перебувають у стані холодної війни між собою і роблять усе можливе, аби переграти конкурентів. Креативних директорів переманюють, а якщо це не вдається, нищать їхню репутацію, як у випадку з Гальяно. Навіть у межах одного конгломерату рада директорів уважно стежить, аби успіх одного бренду не затьмарював інших, як це сталося з Деніелом Лі у Bottega Veneta. І у всьому цьому «кривавому морі» молоді незалежні дизайнери почуваються найскладніше.

Гучно заявити про себе, набути бажаної популярності та знайти спонсорів, аби масштабувати свій бренд, — усе це межує з фантастикою. Молодим талантам щонайменше потрібно показати щось таке, чого раніше ніхто не робив.

Викликати фурор на подіумі, проте не якоюсь дурницею, а чимось насправді красивим, цікавим, а головне — свіжим для світу моди. Найяскравішим прикладом такого успіху можна вважати Антверпенську шістку. Більше про дизайнерів, що до неї входять, розповідає стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.

Вона ніколи не прагнула слави та визнання, хоча так чи інакше вони її наздогнали.

Жінка, що бачить одяг як витвір мистецтва та вкладає в нього значно глибший сенс, ніж прикриття оголеності. Вона стала однією з перших, хто почав говорити про надмірне споживання та шкоду модної індустрії для довкілля.

Вона стала єдиною з колег у шістці, хто добровільно відмовився від комерційного успіху, обмінявши його на творче усамітнення і пошуки себе.

Імʼя її — Марина Йі. 

Марина Йі, бельгійка німецького й китайського походження, народилася 1958 року в Брюсселі.

Родина дівчинки була досить заможною, тому із самого дитинства Марина відвідувала безліч творчих гуртків та курсів.

Уже в старшій школі пройшла курс в Інституті образотворчого мистецтва святого Лукаса в Гасселті, а пізніше, у 1978 році, продовжила вивчати моду в Королівській академії образотворчих мистецтв у Антверпені.

Там вона навчалася на одному курсі з майбутніми соратниками — Анн Демельмейстер та Дрісом ван Нотеном. Усі троє 1981 року отримали дипломи з відзнакою. Між дизайнерами зав’язалася міцна дружба, яка в майбутньому стала основою Антверпенської шістки. 

1986 року Марина виграла міжнародне змагання, присвячене екологічному одягу з льону, а вже за рік разом із п’ятьма друзями вона вирушила на Тиждень моди до Лондону. Цей захід кардинально змінив життя всіх шістьох. З того дня Марина Йі назавжди увійшла в історію як учасниця знаменитої Антверпенської шістки. Саме цим молодим і прогресивним дизайнерам удалося зробити найгучніший переворот у світі моди із часів японського деконструктивізму Рей Кавакубо та Йоші Ямамото. 

Після тріумфу колективу в Лондоні Марина Йі відокремилася від друзів у 1988 році та поступово відійшла від справ.

«Після нашого успіху я відчула, що не зможу справлятися з тиском, ототожнювати себе із шаленим духом комерціалізації, який одразу охопив моїх колег. Я просто хотіла зупинитися», — згадує Йі. 

1992 року Марина повернулася до тихого життя у Брюсселі. Усамітнившись у власній студії, Йі почала глибше досліджувати свої творчі здібності, шукати нові форми та ідеї для реалізації проєктів. Краса у недосконалості та друге життя «мертвих» для моди речей — ось її нове гасло. Марина стала активно скуповувати на блошиних ринках вживані речі, взуття, декор та різний мотлох. Розбираючи його на складові, дарувала покупкам нове життя. 

Так з’явився своєрідний нішевий бренд — M.Y. Марина стала однією з перших модельєрок, які почали просувати екологічну моду та розумне споживання. Вирішивши розвивати бізнес у невеликому масштабі, Марина Йі ніколи не брала участі у великих тижнях моди. Проте визнання все ж наступало їй на пʼяти: за декілька років вона отримала номінацію на щорічну премію Modo, яку вручають новим дизайнерам у Брюсселі. Приблизно в той же час бельгійський готель Royal Windsor запросив її взяти участь у розробці дизайну одного з номерів проєкту «Модні кімнати». 

У 2003 році Марина відкрила свою майстерню та шоурум у самому серці Антверпену, де працює й донині. 

Свою останню колекцію Йі показала у Парижі 2005 року, через 19 років з моменту її першого та останнього на той час міжнародного показу в Лондоні у складі легендарної шістки. Показ відбувся у Парижі як приватний захід. Марина орендувала невеликий номер у готелі Hotel de la Tamise, запросила туди обраних баєрів та презентувала свою осмислену перероблену колекцію. Більшість предметів, що її складали, були старими потертими речами, які Йі майстерно перекроїла та скомбінувала у нові дизайнерські ансамблі. З того дня про дизайнерку нічого не було чути аж до 2018 року. Потім прізвище Йі знову з’явилося в заголовках модних новин у контексті виставки-ретроспективи в колаборації з японським вінтажним магазином Laila Tokio. На виставці були продемонстровані архівні моделі Йі, а також кілька нових, у тому числі тренч, парка та пальто, створені у колаборації з бутиком.

Сьогодні Марина Йі випускає вінтажні колекції, матеріали для яких знаходить на барахолках і всіляко переробляє. Таким чином дизайнерка протестує проти надмірного споживання в модній індустрії.

Талант Марини ніколи не обмежувався створенням одягу. Ще зі студентських часів вона захоплювалася та експериментувала з керамікою та скульптурою. Йі часто ставала кураторкою художніх виставок, давала майстер-класи для студентів Королівської академії образотворчих мистецтв та писала картини. Стиль Марини Йі завжди був надмірно глибоким і поетичним для стереотипного розуміння моди, і, можливо, саме тому вона так і не знайшла собі місце у глобальній фешн-індустрії.

Про що, чесно кажучи, дизайнерка ніколи й не шкодувала.


Реклама

Популярні матеріали

Шукайте свіжий випуск ELLE Decoration


10 трендових манікюрів для коротких нігтів на весну 2024 року...


Стилістка Марина Мартинів запустила платформу FÉMATCH для пошуку...


Читайте також
Популярні матеріали