Світ моди — місце надзвичайно жорстоке. Тут не вибачають помилок, а твоєму успіху радіють, зціпивши зуби. Великі бренди роками перебувають у стані холодної війни між собою і роблять усе можливе, аби переграти конкурентів. Креативних директорів переманюють, а якщо це не вдається, нищать їхню репутацію, як у випадку з Гальяно. Навіть у межах одного конгломерату рада директорів уважно стежить, аби успіх одного бренду не затьмарював інших, як це сталося з Деніелом Лі у Bottega Veneta. І у всьому цьому «кривавому морі» молоді незалежні дизайнери почуваються найскладніше.
Гучно заявити про себе, набути бажаної популярності та знайти спонсорів, аби масштабувати свій бренд, — все це межує з фантастикою. Молодим талантам як мінімум потрібно показати щось таке, чого раніше ніхто не робив.
Викликати фурор на подіумі, проте не якоюсь дурницею, а чимось насправді красивим, цікавим, а головне — свіжим для світу моди. Найяскравішим прикладом такого успіху можна вважати Антверпенську шістку. Більше про дизайнерів, що до неї входять, розповідає стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.
_(3)_(3).png)
Їхню зустріч передбачила сама доля.
Двоє абсолютно різних за світовідчуттям художників віднайшли одне в одному цілий світ та наповнили його безмежною творчою жагою.
З першої зустрічі та до сьогодні вони творять і живуть разом, перебуваючи у вічному пошуку нових значень та форм мистецтва.
Їхні імена — Дірк ван Саєн та Вальтер ван Бейрендонк.
Дірк ван Саєн
Дірк ван Саєн народився 1959 року в невеликому містечку Левен, що в Бельгії. З ранніх років хлопчик виявляв інтерес до живопису, особливо до портретистики. Помітивши талант Дірка, батьки віддали його до художньої школи. Пізніше хлопець серйозно захопився скульптурою.
1976 року ван Саєн вступив до Академії образотворчих мистецтв у Антверпені та познайомився зі своїм майбутнім партнером Вальтером ван Бейрендонком. Тихого і скромного Дірка підкорив харизматичний красень Бейрендонк, і, можливо, саме це підштовхнуло майбутнього дизайнера до того, щоб серйозно захопитися модою і відвідувати ті ж лекції, що й Бейрендонк. Згодом між дизайнерами зав’язалися теплі стосунки.
Пізніше ван Саєн познайомився з Дрісом ван Нотеном, Мариною Йі та Анн Демельмейстер.
Дірк ван Саєн
1981 року Дірк закінчив Академію моди і практично відразу спільно з Бейрендонком відкрив невеликий магазин Beauties and Heroes, де вони презентували свої вироби. Приблизно в той же час влада Бельгії, бажаючи підтримати модну індустрію, що активно розвивалася, запустила конкурс для молодих дизайнерів «Золоте веретено». Першим переможцем у ньому став ван Саєн. Тоді ж почав зароджуватися колектив знаменитої шістки. Сьогодні складно сказати, чим керувався Дірк, вирушаючи з командою дизайнерів до Лондону, — чи цікавив його особистий успіх, чи він просто слідував за Бейрендонком. Після приголомшливого успіху Антверпенської шістки ван Саєн отримав пропозиції про співпрацю з великими універмагами, серед них — Barney’s. Уже за кілька років, у 1990-му, Дірк провів своє перше масштабне шоу в Парижі.
1992 року ван Саєн випустив серію коміксів з колажами Bambi, що висміювали учасників Антверпенської шістки. Більшість жартів і сюжетів базувалася на особистій інформації учасників, яку обговорювали в колі друзів. Найбільше дісталося Анн Демельмейстер. Конфлікт спричинив повний розкол у стосунках між ван Саєном та іншими членами колективу. У майбутньому поганий характер ще не раз зіграв злий жарт із Дірком. Декількома роками по тому він посварився з низкою баєрів під час демонстрації своєї колекції в шоурумі й зажив слави скандаліста. Пропозицій про співпрацю було дедалі менше, а інтерес до його роботи взагалі згас.
Запрошення на показ осінь-зима — 1991-1992
Єдиною надійною опорою для Дірка залишався його партнер та соратник Вальтер ван Бейрендонк. 1998 року вони відкрили концептуальний магазин Walter в Антверпені, де представили роботи молодих бельгійських дизайнерів, а також свої постійні колекції. Більшість часу Дірк проводив у магазині та в студії при ньому. Він знову повернувся до живопису і скульптури, ліпив кераміку та відтворював інсталяції з деревини і скла.
Стиль ван Саєна завжди відрізнявся неоднозначністю. Дизайнер постійно перебував у пошуку нового та оригінального, експериментував з матеріалами та формою. У своїх колекціях майстерно переплітав як елегантні та вишукані моделі, так і деконструктивні та авангардні, більше схожі на набір шматочків тканини, ніж на одяг. Дірк ван Саєн вважав за краще керувати невеликою компанією та випускати колекції одягу малим тиражем. Його завжди більше цікавило мистецтво, ніж мода, і саме на ньому він і зосередив свою увагу. Приблизно в той же час завдяки сприянню Бейрендонка ван Саєна запросили викладати в Королівській академії образотворчих мистецтв. Дірк здобув славу та любов студентів, він почав ще більше часу приділяти роботі в майстерні та все менше — у швейній студії. Згодом колекції ван Саєна втратили сезонність, натомість виставки його картин та скульптур проходили регулярно.
Осінь-зима — 1994-1995
У 2013 році ван Саєн відкрив у Антверпені бутик DVS. За його словами, він замислював це місце як вільний від рамок майданчик, де можуть бути представлені колекції різноманітних і неформатних європейських дизайнерів. Серед селекції DVS часто траплялися і студенти Дірка.
Сьогодні речі від Dirk Van Saene можна купити лише в кількох торгових точках світу, він не співпрацює з онлайн-ритейлерами і воліє випускати лімітовані вироби. Як і 40 років тому, у Дірка ван Саєна залишаються дві пристрасті в житті: мистецтво і Вальтер ван Бейрендонк.
Весна-літо — 2001
Вальтер ван Бейрендонк
Вальтер ван Бейрендонк народився 1957 року в маленькому бельгійському містечку Брехт.
Через проблеми з поведінкою та складний характер у 12-річному віці батьки відправили хлопчика до школи-інтернату в Лірі. Вальтер був складним підлітком і абсолютно не ладнав зі своїми однокласниками, а тому більшість вільного від навчання часу проводив за малюванням наодинці. Експериментуючи з техніками та кольором, він серйозно задумався про те, аби повʼязати майбутнє з образотворчим мистецтвом. Якось прочитавши в газеті про Королівську академію образотворчих мистецтв у Антверпені, він вирішив подати документи туди і з успіхом пройшов вступні іспити та співбесіду.
В академії Вальтер познайомився не лише із суворими стандартами світу дизайну, а й зі своїми однодумцями та любов’ю всього свого життя. Його одногрупником був Мартін Маржела, з яким майбутній дизайнер, щиро кажучи, не дружив і не сходився в поглядах на моду. Через рік його навчання до академії вступили Дріс ван Нотен, Дірк Біккембергс, Анн Демельмейстер, Марина Йі, а також Дірк ван Саєн. Між одногрупниками зав’язалися міцні дружні стосунки. У молодих і неформальних художниках ван Бейрендонк бачив споріднені душі, яких йому так не вистачало все життя.
Після випуску в 1980 році ван Бейрендонка запросили на роботу як дизайнера одягу в бельгійську компанію Barston. 1982 року Вальтер представив свою першу колекцію одягу, названу Sado на честь його білого бультер’єра. Використання шкіри, намордників і батогів одразу викликало суперечливу реакцію на батьківщині ван Бейрендонка. Одні називали це проривом, інші казали, що це пропаганда насильства та жорстокості.
Вальтер ван Бейрендонк
1985 року Вальтера запросили приєднатися до викладацького складу Королівської академії образотворчих мистецтв. Його спеціальністю стали графіка та дизайн одягу. Паралельно з викладацькою діяльністю Вальтер продовжив розробляти власні колекції та займатися розвитком спільного з ван Саєном мультибрендового магазину Beauties and Heroes, пізніше перейменованого у Walter. Міжнародне визнання прийшло до Бейрендонка у 1986 році після історичного туру Антверпенської шістки до Лондону. На його роботи виник попит, його речі захотіли носити, а його самого бажали бачити на європейських тижнях моди.
Наступна колекція ван Бейрендонка Let’s Tell a Fairy Tale привернула до нього ще більшу увагу. Брутальний імідж широкоплечих хлопців-моделей, одягнених у вузькі светри з помпонами та принтами ведмедиків, викликав непідробний інтерес, як і червоні гострокінцеві капелюхи дизайнера. Іншими словами, якби в ті роки існували соцмережі, то червоний лакований капелюх від Вальтера ван Бейрендонка точно б став найінстаграмнішою річчю року.
Ван Бейрендонк ніколи не відзначався любов’ю до мінімалізму, тому замість традиційних модних показів віддавав перевагу грандіозним шоу на кшталт шоу Гальяно. Свої наступні колекції — SS89 King Kong Kooks і FW89 Hardbeat — дизайнер наповнив естетикою садомазохізму і жорстокості, майстерно вплітаючи туди позитивний і гумористичний підтекст: багато латексу, шипів, шкіри та акценту на чоловічих геніталіях. Попри те що ван Бейрендонк знайшов свого клієнта, сучасного прихильника рейв-культури, його одяг був дуже складним і трудомістким у виробництві, а тому занадто дорогим для більшої частини його шанувальників.
Hardbeat осінь-зима — 1989
1989 року Вальтер вирішив запустити більш доступну лінійку одягу Walter Worldwide. У ній використовувалися простіші викрійки та дешевші матеріали, проте зберігалися основні коди дизайнера. За два роки бренд став частиною підрозділу німецького бренду деніму Mustang, що забезпечило дизайнера постійними вливаннями великих бюджетів та ринком збуту.
Крім боротьби з гендерними стереотипами Бейрендонка завжди цікавили й глибші соціальні теми: боротьба зі СНІДом, расизм, екологія. У своєму шоу осінь-зима — 1995 дизайнер пов’язав сексуальність з актуальними екологічними проблемами. На подіум вийшли чоловіки та жінки, повністю одягнені у латекс, а єдиними відкритими ділянками тіла в них залишилися очі та рот. За задумом ван Бейрендонка маски були символом необхідності захисту від руйнування озонового шару, а латекс — пропагандою безпечного сексу.
«Я вважаю, що модельєри мають намагатися змінювати кордони та робити заяви. Не лише шити сукні для червоних доріжок, а й говорити про важливе», — казав ван Бейрендонк.
1998 року дизайнера запросили розробити інтерактивні вітрини для універмагу Bloomingdale’s. Він майстерно використав LED-екрани та рухомі конструкції й елементи, перетворивши вітрину з товаром на перформанс. Вальтера також запросили створити власний дизайн жерстяної банки для Coca Cola Light.
У 1997-му ван Бейрендонк розробив костюми для концертного туру PopMart групи U2. Того ж року він отримав почесне звання культурного посла Фландрії.
На початку нового століття було проголошено епоху мінімалізму, і ван Бейрендонку з його яскравим та насиченим стилем не знайшлося місця на модному олімпі того часу. 1999 року він припинив співпрацю з Mustang та подарував свою «доньку» — W< — одному з учнів, з яким, за словами інсайдерів, у нього був роман.
2001 року ван Бейрендонк почав випускати журнал A Magazine, який із часом був перейменований на A Magazine Curated By. У ньому дизайнер розмірковував про моду та тенденції, їхній вплив на соціум, екологію та людину, а також висвітлював історії молодих дизайнерів та презентував власні проєкти.
2004 року дизайнер закрив усі побічні проєкти свого бренду і повністю сфокусувався на основній лінії Walter van Beirendonck. Не бажаючи пов’язувати себе зобов’язаннями спільного керівництва з великими конгломератами на кшталт Kering і LVMH, Бейрендонк залишився незалежним дизайнером — це пояснює його меншу популярність порівняно з колегами.
2006 року ван Бейрендонк обійняв посаду декана Королівської академії образотворчих мистецтв і став одним з найулюбленіших і найшанованіших деканів університету, на думку студентів.
Вальтера часто запрошували до співпраці в авангардні проєкти. Він курував виставки, брав участь у перформансах та продюсував виставку свого партнера Дірка ван Саєна. 2012 року дизайнера запросили розробити авангардні костюми для Паризької опери. Спробувавши розмити гендерні кордони, він взув чоловіків у туфлі-човники, а танцівниць оголив до пояса.
Весна-літо — 2024
Сьогодні Вальтер ван Бейрендонк та Дірк ван Саєн викладають в академії (Вальтер очолює факультет моди), керують магазином Walter, організовують виставки та випускають невеликі колекції одягу. Усупереч тому що ім’я Вальтера ван Бейрендонка зовсім не на слуху в пересічного поціновувача моди, бельгійський дизайнер зробив великий внесок у розвиток фешн-індустрії. Творячи свої колекції всупереч трендам та мінливим тенденціям світу моди, ван Бейрендонк продовжує ставити творчість вище за комерцію і сміливо виражати свої погляди через одяг, не боячись бути відкинутим.
Його люблять та наслідують студенти. Його цінує та обожнює партнер, а його роботи представлені у музеях всього світу, серед яких — Метрополітен-музей, музей Технологічного інституту моди та Музей Вікторії та Альберта. Що ж іще потрібно для щастя?..
