У Харкові внаслідок обстрілу російськими окупантами зазнав пошкодження будинок «Слово». Про це повідомив український письменник Сергій Жадан.
«Снарядом пошкодило легендарний будинок «Слово». Цілком закономірно для росіян: вони завжди нищили нашу культуру. Щоправда, цього разу в них нічого не вийде», — написав Сергій Жадан на своїй сторінці у Facebook.
Будинок «Слово» побудував наприкінці 1920-х років кооператив літераторів. Мешканці будинку стали символом Українського відродження — щоправда, майже повністю знищеного масовими розстрілами та вироками Радянського Союзу. Про долю «Слова» детальніше розповідає проєкт PROSLOVO.
1920-ті як оманливий період «українізації»
У 1920-х роках у Харкові вирувало культурне життя України. Комуністична влада дотримувалася курсу українізації, щоб завоювати прихильність народу, тому таке рішення сприяло піднесенню творчої інтелігенції. Однак не всі могли дозволити собі комфортне житло в Харкові. У середині 1920-х років українські письменники звернулися до радянської влади з проханням звести будинок. Ідея належала представникам літературного об’єднання «Плуг», а їхній новостворений кооператив очолив Остап Вишня.
У 1927 році Митрофан Дашкевич почав проєктувати будинок. Гроші надавала держава, проте письменники мали внести власний пай: протягом 15 років виплачувати повну вартість свого помешкання. Архітектор планував створити розкішний будинок для літераторів: 5 під’їздів, 5 поверхів, 3- та 4-кімнатні квартири з високими стелями та великими вікнами, ліфт, солярій для засмагання та дитячий садок. Будинок за проєктом Дашкевича мав форму літери С.
Наприкінці 1929 року українські письменники активно заселялися до «Слова».
«Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців. А тоді знищити разом, щоб і духу не було», — говорив дядько Тарас у п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло».
Микола Куліш не помилився: уже з наступного року розпочалися перші доноси на мешканців будинку. Зокрема, Остапа Вишню, Павла Тичину та Валер’яна Поліщука звинувачували у створенні нового антирадянського центру в Запоріжжі. У 1933 році у дворі постійно чергували працівники НКВС.
У шпигунській діяльності звинуватили Михайла Ялового. Його засудили до 10 років виправно-трудових таборів, які пізніше замінили на розстріл. Наступного дня Микола Хвильовий скоїв самогубство.
Фальшиві звинувачення та жорстокі вироки
Хвиля репресій продовжилася.
Режисера Леся Курбаса звинуватили в «похмурості» та викривленні оптимістичної радянської дійсності.
Валер’яна Поліщука заарештували разом з дев’ятьма іншими письменниками за звинуваченням у приналежності до так званого «Центру антирадянської боротьбистської організації».
Лесь Курбас
Миколу Куліша назвали митцем, схильним до «виявів націоналізму» в драматургії, та художником, «більшість п’єс якого є відверто націоналістичними й ворожими».
Валер’ян Підмогильний, за радянською версією, «належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями в ставленні до вождів партії».
Валер’ян Підмогильний
Михайля Семенка звинуватили в участі у фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора.
Мешканців «Слова» засуджували до виправних робіт або розстрілювали. Хвиля репресій зачепила 40 із 66 квартир будинку.
Подальша доля будинку
Під час Другої світової війни більшість приміщень займали німецькі солдати, посунувши нечисленних господарів, що не встигли евакуюватися. Пізніше в Харкові знову почало розгортатися культурне життя країни. Українські письменники заселялися в майже порожній будинок і почали друкуватися у відновлених виданнях.
Нині більшість мешканців «Слова» не мають жодного стосунку до репресованих літераторів. Це звичайний житловий будинок.
Багатьох репресованих діячів радянська влада реабілітувала в 1950-х роках. Тоді слідство викликало на допит тих людей, які ще 20 років тому робили наклеп. Нові свідчення були зовсім іншими: засуджених не звинувачували в антирадянських настроях і навіть називали чесними комуністами.
