Українська вишивка — особлива. Вона розповідає про думки та почуття людини, відтворює світ краси та фантазій, передає поетичне осмислення природи й зберігає звичаї наших предків. Упродовж століть на вишивку впливали різні культури — вони й формували характерні візерунки та орнаменти, притаманні конкретному регіону України.
Вишивка завжди мала високу естетику, адже майстри та майстрині вкладали в неї глибокий зміст — зокрема віру в майбутнє та прагнення до краси й досконалості.
Про те, як на території сучасної України почали прикрашати вбрання, розповідаємо в матеріалі. Основним джерелом для написання стала книжка Тетяни Кари-Васильєвої «Історія української вишивки».
Instagram: @septemberelle
Першоджерела вишивки
Вишивка на території сучасної України має давнє походження — нею оздоблювали одяг ще в часи трипільської культури, у період появи ткацтва. Проте більше про перші прикрашання одягу можна дізнатися з розкопок скіфських курганів. Звідти й cтало відомо, що святкові костюми скіфів щедро орнаментувалися золотими нашивками із зображенням грифонів, левів та оленів, різноманітними аплікаціями з кольорової шкіри й декоративними швами. Водночас літнім одягом скіф’янок була довга вільна сорочка з широкими рукавами, яку на плечах, по низу рукавів та по подолу прикрашали золотими нашивками. Також є докази про використання рослинних орнаментів в оздобленні: стебел рослин, листків плюща, квіток лотоса та виноградної лози.
Шолом з кургану в с. Зрубне, Донецька обл., IV ст. до н.е.
Пізніше, коли територію України населяли сармати, вже більше прослідковувалося соціально-економічне розшарування — наприклад, багаті жінки прикрашали одяг золотим гаптуванням, а бідніші використовували кольорову вишивку.
Сарматська вишивка з кургану Соколова могила, I ст. н.е.
Період Київської Русі
Коли в Київській Русі прийняли християнство, культура дещо змінилася: вона не скопіювала візантійські надбання, а переосмислила їх та інтерпретувала на свій лад, а також був запозичений звичай пишності та святковості літургійного шитва — так і поширилися монументальні орнаменти, яскраві кольори та дорогоцінні тканини, заткані або гаптовані золотом.
Фрагмент шитва. XIII ст. Золоті, срібні та шовкові нитки, «у проколі»
Вишивка в народному одязі посідала значне місце. Серед мотивів, що найчастіше зустрічалися в гаптуванні, — плетінки, узори з рослинних закрутків у вигляді латинської літери S, спіральні мотиви, зображення птахів, гепардів та левів.
Реконструкція орнаментів
Вишивка в стилі бароко
У XVII-XVIII століттях культура набула рис бароко — завдяки цьому вбрання стало надзвичайно святковим та пишним. Представники заможної української шляхти обирали вишивку різноколірним шовком та гаптування золотою й срібною нитками. Так вони прикрашали сорочки, жупани, керсетки, очіпки тощо. Особливо поширилися рослинні мотиви в прикрашанні одягу — квіти, плоди, пуп’янки розміщувалися на плавних вигинах стебла. У вишивці також зустрічалися мотиви граната в поперечному і поздовжньому розрізах. Орнамент доповнювали вигини гілки з видовженим гострокінцевим листям. Поширеними були й мотиви гвоздики та лотоса із зубчастим листям.
Портрет отамана війська Донського Данила Єфремовича, 1752 р.
Українська народна вишивка
З кінця XVIII століття до 90-х років XIX століття найпоширенішою була вишивка бісером. Вона широко побутувала у вищих сферах суспільства, у поміщицькому середовищі. Бісером прикрашали гаманці, сумочки, портмоне, чохли на меблі і навіть картини.
Фрагмент вишивки XIX століття. Полтавщина
Також набула поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали чепці, шарфи, носові хусточки, різноманітні деталі жіночого вбрання. Основними орнаментами слугували квіти та букети квітів, перев’язані стрічками чи бантами. Для підсилення святковості й піднесеності додавали мереживо, золоту та срібні нитки. Особливостями українського вбрання завжди цікавився Тарас Шевченко, тому у своїх картинах він замальовував крій, оздоблення та характерні деталі одягу того часу.
Блуза жіноча. XIX ст. с. Сокиринці, Чернігівщина. Згідно з переказами, виконана за малюнком Т. Г. Шевченка
Вишивка як вид декоративно-ужиткового мистецтва утвердилася у 80-90-х роках XIX століття. У ній збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які в давнину мали магічний зміст та оберігали від злих сил. Однак із часом така семантика втратила своє первісне значення й перетворилася на звичайне художнє оздоблення. Вишивка набула й інших форм — наприклад, у Київській, Харківській та Полтавській областях одяг прикрашали червоно-чорними трояндами.
П. Холодний. Портрет доньки
Народні майстри намагалися показати у вишивці розмаїтість навколишнього життя, свої думки, почуття та красу рідної природи. Тому орнаментальні мотиви мали особливі назви: барвінок, гарбузове листя, зозулька тощо. Особливістю народної вишивки було різноманітне й складне поєднання технік, які відрізнялися за засобом виконання, зовнішнім виглядом шва, місцевістю та предметом, який вишивався. Самі ж нитки часто фарбували природними барвниками: корою, корінням, листям дерев, квітами та плодами рослин. Щоб закріпити колір, нитки запікали в житньому тісті — так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.
Сорочка жіноча. Київська обл.
Вишивка посідала важливе місце в комплексі художньо-виражальних засобів українського народного костюма. Нею прикрашали одяг із домотканого лляного й конопляного полотна, сукна та овчини — зазвичай це були сорочки, спідниці, фартухи, пояси та головні убори. Верхній одяг — свити, сардаки, кожухи, кептарі — оздоблювали яскравими декоративними аплікаціями зі шкіри та сукна, рельєфними та крученими шнурами, металевими прикрасами, китицями та вишиваними кольоровими нитками або бісером.
І. Труш. Гуцулки біля церкви
Світлий колорит одягу більшості районів України збагачувався барвистістю вовняних плахт, запасок, вишитих сорочок, фартухів, поясів, вінків, намиста та яскравих стрічок. Проте він ніколи не був строкатим, а мав чітку продуманість. Наприклад, на Полтавщині розшита білими нитками сорочка контрастувала з яскравою плахтою, а на Волині вишиті або ткані червоним сорочки поєднувалися з червоно-жовто-зеленими спідницями.
А. Коцка. Розмова
Від XX століття до сьогодення
На початку XX століття українська творча інтелігенція почала цілеспрямовано формувати національний стиль. У західних областях України митці використовували орнаменти гуцульської вишивки, а в центральних — звертались до героїчної епохи Гетьманщини XVII-XVIII століття, відтворюючи шитво доби бароко.
Нині художники та дизайнери, вивчаючи традиції національного костюма, інтерпретують художню вишивку на сучасних моделях одягу. Вбрання майстри оздоблюють індивідуально. Адже українська вишивка — це насамперед прояв власної унікальності.
І. Проців. Портрет гуцулки
