ЗИМА БЛИЗКО: СОСТАВЬТЕ СВОЙ ИДЕАЛЬНЫЙ МАРШРУТ...

ВАШ BEAUTY-ГИД ПО РАСТИТЕЛЬНОЙ КОСМЕТИКЕ

ХЭЙЛИ БОЛДУИН И ДЖАСТИН БИБЕР ТАЙНО ПОЖЕНИЛИСЬ...

КЭТИ ХОЛМС ПОКАЗАЛА, В КАКОМ КОСТЮМЕ МОЖНО...

ПОЧЕМУ ПРОТИВОПОЛОЖНЫЕ ЗНАКИ ЗОДИАКА...

«Знаю, що через фільм точно буде кілька скандальних моментів», — Жадан

8 листопада у широкий прокат вийде екранізація одного з найвідоміших романів Сергія Жадана «Ворошиловград». Напередодні фінального монтажу режисер стрічки Ярослав Лодигін зустрівся з письменником, аби дізнатись — чи задоволений автор результатом та чого варто очікувати від фільму.

Рейтинг статьи / 0
5 5 2

Сергій Жадан

Ярослав Лодигін: Пам’ятаєш, як ми з тобою познайомились? 

Сергій Жадан: Ні, це було дуже давно. Десь у 2011 році. 

Я. Л. Насправді вперше ми познайомились 14 років тому. Мені тоді було 17, я працював на радіо і вирішив, що стану кінопродюсером. У пошуках матеріалу для фільму прочитав, зокрема, твій роман «Депеш Мод» і подумав, що його можна було б екранізувати. З цими думками я сидів у пабі «Черчилль», уже трошки випивши пива, коли раптом зайшов ти. Я підійшов, представився і сказав, що хочу знімати та продюсувати фільм за твоїм романом. Ти дав мені свій номер телефону, а я, прийшовши до тями наступного дня, слава богу, не передзвонив. Багато років по тому я уже прочитав «Ворошиловград» і загорівся зняти його. Приїхавши до Харкова, пішов у бар «Черчилль», стою біля тої ж барної стійки — і тут знову заходиш ти. Я підійшов, представився наново, а згодом показав свій короткометражний фільм «Дрифтер». Відтоді ми почали обговорювати роботу над «Ворошиловградом».

С. Ж. Добре, що я не знав цієї історії. Зараз і паба вже такого немає. Мабуть, ознака старішання, коли ми переживаємо паби, в яких сиділи. Це ж сім років минуло. Враховуючи, що мені зараз 44 роки, то це шоста частина мого життя. 

Я. Л. І п’ята мого, хоча таке відчуття, ніби все життя минуло. Сім місяців тривав лише кастинг на роль головного героя Германа. Чи задоволений ти акторським складом? 

С. Ж. Ясна річ, що як автор я був страшенно дражливий до всього, що відбувалось. Навіть коли мої тексти ставлять в театрі, не люблю дивитись за ними вистави, оскільки мене все нервує. Спочатку не міг зрозуміти і те, що ти мені показував як чернетку фільму, але на другий раз уже звик. Тобі, на мою думку, дуже добре вдалось підібрати акторів, зокрема головного героя. Для мене було важливо, щоб наш Герман був іронічним. В деяких проявах він навіть сексист, але це у нас знову ж таки як засіб іронічного, що багато хто з критиків не відчитав у романі.

Я. Л. Багато копродюсерів казали мені, що для них стосунки головного героя з жінками є найслабшим моментом в історії.

С. Ж. Бо вони прочитують все це без іронії. Це ж все писалось як штампи поведінки. Мені подобається, що береш такий фільм як істерн, за яким вже закріпилась купа асоціацій, але по-іншому його наповнюєш. Люди думають, що зараз їм покажуть історію зі стрілялками, а це не так. Бо це антиісторія зі стрілялками. Персонаж проживає досить звичну для загалу ситуацію з хлопцями, які намагаються відібрати бізнес. Там фігурує пастор, колишній наркоман — це ж такий штамп, дуже затяганий образ із масової культури. І у стосунках з жінками введена та ж таки пародійність і штамповість. Є такий нібито мачо, який використовує жінок, але насправді більше вони його використовують. Якщо сприймати цю історію без іронії і сарказму, то можна багато пропустити.

Я. Л. Я дуже переживав, особливо на самому початку роботи над фільмом. Ми стільки років над ним працюємо, стільки разів переписували сценарій. Навіть думали зробити серіал, бо все не вміщувалось у екранний час. 

С. Ж. Набагато простіше, коли історія лінійна. А у «Ворошиловграді» вона взагалі розламана на дві частини, для режисера це біда. Тому розумію, чому нам було важко працювати. Хочеться подякувати і Наталії Ворожбит, яка звела і поєднала все сценарно. Бо мені як автору було складно від чогось відмовлятись під час роботи над фільмом.

Я. Л. Світовий досвід адаптації книг свідчить, що нелегко робити кіно за романом. Історія знає стільки випадків, коли автору книги не подобаються рішення режисера і в основному між ними стосунки не складаються. А що ти можеш сказати про нашу співпрацю — чи лишився ти задоволеним? 

С. Ж. У мене була цілковита довіра до тебе, навіть коли мені щось не подобалось. Я вже працював раніше з режисерами, щоправда, в основному з театральними, тому до втручання у роман ставлюся доволі філософськи. Якщо ти не можеш терпіти зміни, бери сам і знімай кіно, навіщо тобі режисер? У цьому аспекті я дуже зручний компаньйон. 

Я. Л. Ідеальний.

С. Ж. У тебе почнуться проблеми з реакцією читачів, які очікують дослівного відтворення того, що є в книжці. Мої очікування — це вже другорядне.

Знаю, що точно буде кілька скандальних моментів. Один із основних — питання мови.

Зокрема, щодо озвучки, натуральності чи ненатуральності мови. Хтось буде казати, що так не говорять, інші казатимуть, що навпаки — говорять. А інший момент — відповідність очікувань читачів. Комусь фільм не сподобається — і він скаже, що це їрунда. Хтось із читачів скаже, що книжка на тлі фільму їрундова. Ідеальний варіант, щоб людина з вулиці подивилась кіно, а після цього захотіла прочитати роман.

Ярослав Лодигін

Я. Л. Що б ти порадив людині, яка вже читала «Ворошиловград»: як налаштуватись на фільм?

С. Ж. Я б порадив забути, що вона читала у романі, адже очікування будуть заважати. Мені як глядачеві теж 
завжди тяжко дивитись фільм, якщо вже прочитав книжку і вона сподобалась.

Я. Л. Яка твоя улюблена екранізація літератури?

С. Ж. Улюблену зараз не назву. Але сьогодні згадував про «Золоте теля» Ільфа і Петрова, де Бендера грає Юрський, а Паніковського — Зиновій Гердт. Як на мене, це геніальне кіно — на мій особистий смак, цікавіше за книжку. Хоча я її дуже люблю. 

Я. Л. У нашому фільмі є багато діалогів, де герої розмовляють різними мовами: українською, російською, суржиком. Чи буде зрозумілий цей момент іноземцеві, коли фільм перекладуть на інші мови?

С. Ж. Двомовність і суржик — суто наша проблема. Іноземець, звичайно, її не зрозуміє. Але навіть якщо прибрати мовне питання з фільму, загалом вся історія зрозуміла: є молодий чоловік, його друзі, його проблеми і є його намагання розібратись у собі. 

Я. Л. У ході зйомки ми вирішили змінити назву фільму з «Ворошиловграда» на «Дике поле». Як тобі нова назва? 

С. Ж. Вона мені не дуже сподобалась, бо я звик до назви свого роману. Але моя позиція дуже суб’єктивна. Говорячи відсторонено, можу сказати, що це свого роду розділення книги і фільму, адже це не банальне відтворення сюжету. У деяких країнах теж по-іншому перекладали назву. Ось ми вчора з президентом Німеччини Штайнмайєром говорили — він запитав: що там у вас із «Джазом на Донбасі»? 

Я. Л. У Німеччині роман називається «Джаз на Донбасі».

С. Ж. Так, а у Франції та Італії — «Дорога на Донбас», в Америці та Угорщині залишили «Ворошиловград». Мені важко оцінювати, але я довіряю редакторам, які знають, на що треба орієнтуватись в їхній конкретній ситуації. До «Дикого поля» поставився насторожено, але знову ж таки — філософськи. Подивимось, наскільки це буде виправдано.

Я намагався прикинути прокатну долю фільму не як спеціаліст, а як глядач. Можу припустити що завгодно. Судячи з тенденцій, він може бути провальним в українському прокаті.

Адже всі хочуть українського кіно, але не всі на нього ходять. Хіба що на комедії Дзідзьо чи Зеленського. Ще цілком заслужено всі пішли на «Кіборгів». А от чи підуть на такий фільм, як наш, — не знаю. Він не є «трендовим»: там немає війни і політики, немає зірок шоу-бізнесу. Окрім Олексія Горбунова, якого знають і люблять.

Я. Л. В Україні взагалі немає такого поняття, як кінозірки. Це лише зараз зароджується.

С. Ж. І тут стає цікаво, як будуть позиціонувати наш фільм, чи його взагалі помітять. Я приблизно уявляю, якою буде реакція людей, що за всім цим слідкують. Ми живемо в постінформаційну добу і час соціальних мереж.

Нам здається, що весь світ на нас дивиться, а насправді на нас дивиться цей невеличкий сегмент невідбанених нами фоловерів.

Наприклад, у мене на фейсбуці 60 тисяч друзів. Ну що таке 60 тисяч порівняно з 40 мільйонами, які живуть в Україні? Для мене важлива ця аудиторія, але в контексті прокату це не так багато. Ті, хто знає, хто слідкує і чекає, — підуть в кінотеатр. Але мені цікаво, наскільки це буде резонансно в межах ринку.

Я. Л. Я знаю точно, що запланований широкий прокат, і фільм можна буде подивитись в усіх містах, де є кінотеатри.

С. Ж. Але у нас навіть у містах із населенням в 100 тисяч людей не всюди є кінотеатри. 

Я. Л. У Старобільську теж немає кінотеатру, але ми все-таки покажемо кіно людям на Донбасі, про яких, власне, і знімалося це кіно. Втім, ще однією перепоною для багатьох у фільмі буде нецензурна лексика. Що би ти порадив тим, хто не може сприймати мат художньо? 

С. Ж. Та нічого б я їм не порадив. Коли на культуру перекладають функції виховання, моралізаторства, які вона не зобов’язана виконувати, це називається подвійними стандартами. Мистецтво позбувають права бути мистецтвом, бути незалежним і відповідати за себе. Звертати увагу на нецензурну лексику у 2018 році просто смішно. Якщо вас тільки це лякає у фільмі, можете не приходити. Бажано тоді ще і на вулицю не виходити, бо там теж щось не те почуєте. 

У фільмі говорять мовою, якою реально користуються в нашій країні. Ми не займаємось пропагандою, і у мене не було самомети використовувати нецензурну лексику.

Питання стилістичної відповідності переважає для мене питання моральної відповідності. Якщо текст написано стилістично нечесно, то це був би більший недолік, ніж відсутність «правильної» педагогічності. 

Я. Л. Загалом увесь світ переважно знає про Східну Україну лише з новин на телебаченні, в основному через воєнні дії. Крім цього, існує багато стереотипів щодо Донбасу, його українськості, криміналітету та іншого. Тому наш фільм можна вважати майже безкоштовною екскурсією туди.

С. Ж. Навіть книжка такою є. Я знаю людей, які використовували роман «Ворошиловград» як путівник по Донбасу. Одного разу до мене звернулася група швейцарських пенсіонерів, які після Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році хотіли відвідати ті краї. Єдине, що вони знайшли німецькою мовою про регіон, — «Ворошиловград». Тож ці пенсіонери відшукали мене через видавництво і домовились, щоб я їм провів лекцію. Вони приїхали, ми пішли на пиво, я їм розказав все, що знаю, і порадив, куди їхати. Вони орендували «Ікарус» і поїхали до Святих гір у Святогірськ, а потім у Слов’янськ і Донецьк. Були в захваті від того, наскільки там гарно. 

Я. Л. Для більшості людей Донбас не асоціюється із красивим місцем. Сподіваюсь, що нашим фільмом ми зітремо цей стереотип.

С. Ж. Ніхто ж не знає, що Донбас — це фантастичні ландшафти і красива природа. Про Донбас взагалі дуже мало знають. 

Сергій Жадан і Ярослав Лодигін

Записала Анна Іванова