С ПЕРВЫМ СНЕГОМ: ПРИШЛО ВРЕМЯ ПЛАНИРОВАТЬ...

КАКИЕ ИНГРЕДИЕНТЫ ДОЛЖНЫ БЫТЬ В СОСТАВЕ КРЕМА, А...

НАЗВАНО ИМЯ САМОГО ДОРОГОГО СОВРЕМЕННОГО...

ПАЛЬТО НА ВСЕ СЛУЧАИ ЖИЗНИ: КАКАЯ МОДЕЛЬ ДОЛЖНА...

НОВЫЙ БОЙФРЕНД ХАЙДЕН ПАНЕТТЬЕРИ ВПЕРВЫЕ...

Як навчитися розуміти академічну музику: від Йоганна Себастьяна Баха до Філіпа Гласса

Порада експерта

Фото: gettyimeges

Рейтинг статьи / 0
4 5 4

Що потрібно для  розуміння класики? Яким чином відрізняти композиторів? Чому не варто вивчати академічну музику у хронологічному порядку і якою має бути збалансована «класична дієта»? Композитор, музикознавець, піаніст і лектор Культурного проекту Віталій Вишинський відповідає на всі запитання журналісту Роксані Рублевській. 

Роксана Рублевська: Що взагалі слід розуміти під поняттям «музика»?

Віталій Вишинський: Якщо дуже просто, то музика — це сполучення двох елементів: тиші та звуку. Але чи будь-який звук придатний для музичного творення? Протягом довгого часу вважали, що для цього підходять лише звуки, які мають визначені звуковисотність, тривалість, гучність. Зрештою, дотримання  цих параметрів звуку є достатнім задля створювання з них мелодії, що у певний момент музичної історії стала смисловим центром твору.

Однак у ХХ столітті спостерігаємо інший підхід — будь-які звуки, навіть ті, що не мають визначеної висоти звучання, у конгломераті здатні утворювати художню цілісність. Тому сьогодні музика — поняття всеохопне. Під нього підпадають найрізноманітніші явища: шумові експерименти, тиша (як, наприклад, скандально відома п’єса Джона Кейджа 4’33”), синтезовані електронні звуки. Музикою стає все, що завгодно: рух планет, людське тіло, навколишній світ — і це загалом перегукується з античним уявленням про космологічну природу музики.

Р. Р.: Чи могли б ви пояснити термін «класична музика»? Які його хронологічні межі?

В. В.: У традиційному розумінні класичною є академічна музика, що визнана зразковою, загальноприйнятою, впізнаваною широким колом слухачів. Таку музику легко ідентифікувати, зрозуміти й відчути. Під поняттям «зразкова» слід розуміти досконалість форми, виразності та змісту твору. У такому випадку ми охоплюємо широкий культурний пласт, який дає змогу говорити про шедеври людської думки, бездоганні й спрямовані на задоволення інтелектуальних та емоційних потреб. Якщо ж ми використовуємо термін «класичний» як маркер історично-художнього періоду, то тривав він відносно недовго: умовно від другої половини XVIII століття до першої чверті XIX століття.

Р. Р.: Існує думка, що традиція починати знайомство з класикою з Баха і Моцарта — не зовсім доцільна, адже є музика, яка більш співзвучна з ритмом життя сучасної людини. Чи так це, на ваш погляд?

В. В.: У всьому винна система музичної освіти, яка пропонує починати знайомство з музикою у хронологічному порядку, що є, до речі, небезпідставним. Музичний доробок ХХ століття — непростий для сприйняття, і готуватися до нього ми починаємо з вивчення барокової та класичної традиції. Утім часто такий метод має зворотній ефект.

Ми настільки занурюємося у музику минулих епох, що ХХ століття випадає з нашого поля зору. Тому вивчати історію музики, починаючи саме з цього століття,—доцільно, хоч це буде і нелегко.

Цікаво, що тут маємо парадоксальну ситуацію, адже, скажімо, слухача XVIII століття не дуже цікавило те, що було написано вчора (а тим паче позавчора). Його захоплювала музика, що була новою, створювалася сьогодні і спеціально для нього. Наразі ситуація змінилася: наш погляд спрямований у минуле. Музична індустрія налаштована на тиражування світових шедеврів, знаходження забутих імен і невизнаних геніїв.

Р. Р.: Сучасному слухачу часто здається, що класичні композиції схожі одна на іншу. Як виділити індивідуальний характер твору і почати впізнавати композиторів?

В. В.: Вбачати у класичних композиціях схожість слухачу, що тільки починає своє знайомство з музикою, абсолютно нормально. По-перше, музику писали живі люди, які були під впливом інших композиторів — сучасників  і попередників. Особливо сильний вплив відчувають композитори, які знаходяться у процесі пошуку свого власного стилю, у період творчого становлення. З іншого боку, музика здається схожою і через специфіку епохи. Тодішні митці працювали в одній системі, прагнули зробити мелодію головним засобом висловлення думки.

Оригінальність композитора проявлялася у його винахідливій роботі із засобами виразності — мелодиці, ритміці, оркестровці, гармонії.

Далі, за влучним зауваженням Мілана Кундери, сама музична композиція стає вигадкою, яка запускає у дію авторську оригінальність. Так з'являються революціонери, реформатори — в особі, зокрема, Вагнера, Ліста, які пропонують своє бачення усталених жанрів і форм. Проте романтики все одно залишаються у рамках загальної стратегії, де головують мелодико-гармонічні засоби, хоч і ускладнені. У ХХ столітті кожен композитор починає експериментувати не тільки з формою, а й з музичним матеріалом — звуком. Зрештою кожен прагне створити свою унікальну систему композиції, свій неповторний підхід до створення музики.

Р. Р.: Чи існує простий спосіб визначити хронологічний період твору?

В. В.: Мені здається, що засобом музичної виразності, який будь-хто може «зчитати» майже миттєво,є тембр — музична фарба, характерне забарвлення звуку. Уявіть собі сучасних молодих людей, які створили групу. Що вони шукають? Своє звучання.

Ви можете впізнати LedZeppelin або PinkFloyd одразу за їхнім неповторним звуком. Отже, коли починає грати скрипка — ви її ідентифікуєте. Вам достатньо однієї ноти, аби зрозуміти, який інструмент звучить.

Тоді, наприклад, якщо ви чуєте клавесин і знаєте, що це інструмент минулого, а музика є мелодійною і не «страждає» емоційними крайнощами — це зазвичай барокова композиція. Скажімо, у творах Баха емоція (афект) розгортається рівно і ясно; і доки вона себе не вичерпає, композитор не починає нову частину. Якщо ж ви помічаєте активну роль мідних духових інструментів, яскраво виражену чуттєвість і навіть еротизм, ефект польоту — це може бути композиція пізнього романтизму. Ви маєте поставити собі запитання, чи були для цього музичного періоду характерними такі тембри, такі звучання? А далі — сукупність додаткових фактів, які доводять вашу думку чи спростовують її. 

Р. Р.: Наскільки важливим для слухача є знання відповідного культурного контексту?

В. В.: Культура — не герметична. Так чи інакше, вона взаємодіє з історичним тлом, персоналіями, що її творять. Знайшовши для себе коло зацікавлень, ми прагнемо його розширити, дослідити загальний контекст. Наприклад, відомо, що середньовічна церковна архітектура дуже вплинула на характер музики, що звучала у храмах. От уже маємо певну інтригу, аби спробувати розібратися, що тут до чого. Або ви захоплюєтеся французькою письменницею Жорж Санд і раптом дізнаєтеся, що вона була коханою хворого на туберкульоз Шопена. І от ви вже слухаєте його сонати чи намагаєтеся відшукати ту загадкову прелюдію з краплею, про яку розповідала письменниця. Або ж вас цікавить Гете, і ви, прочитавши «Фауста», йдете слухати Восьму симфонію Густава Малера, друга частина якої написана на текст фінального сцени гетевської трагедії. Чи ви безтями любите  «Володаря перснів», аж раптом виявляється, що задовго до Толкіна історію кільця, що дарувало власнику всемогутність, зовсім інакше відтворив Ріхард Вагнер у своєму оперному циклі «Перстень Нібелунга». Отже, у такий спосіб можна поглибити знання і скласти уявлення про конкретну історичну епоху.

Р. Р.: Чи потрібно нам ставити себе на місце слухачів того часу?

В. В.: Якщо я скажу так, то це означатиме, що потрібно виконати підготовчу роботу і спробувати вивчити контекст, почитати історичні джерела, поцікавитися тодішнім мистецтвом. Слід зрозуміти, що люди, які писали музику в минулі епохи, писали її не для нас. Тож аби її зрозуміти, варто побути трішечки їхніми сучасниками. З іншого боку, ми маємо усвідомлювати, що ми —люди ХХ-ХХІ століття, і наше мислення є відмінним від мислення наших предків. Тому звертаючись до музики минулого, ми її актуалізуємо викликами, характерними для нашого часу.

Р. Р.: Які книги можете порадити тим, хто хоче зрозуміти академічну музику?

В. В.: До найбільш популярних відносяться книги, присвячені біографіям митців. Непоганою, як на мене, була серія ЖЗЛ. На особливу увагу заслуговують нещодавні видання цієї серії, адже вони були написані хорошими дослідниками, які прагнули не тільки розповісти про життєвий шлях композитора, а й вписати його в історичний контекст, апелюючи до знакових творів майстра. Важливо, що після читання виникає бажання послухати музику цього композитора.

Цікаві також книжки, які допомагають розібратися не так у творчості конкретного автора, як  в епосі загалом. Прикладом є праця американця Алекса Росса «Далі — шум», яка прекрасно описує музичну історію ХХ століття. У ній ідеться не тільки про американську музику, а й про західноєвропейську, радянську, причому все подається у тісному взаємозв'язку з політичним, історичним, соціальним, економічним контекстами. Нещодавно київська дослідниця Валерія Жаркова написала книжку «Десять поглядів на історію західноєвропейської музики». Нині з друку вийшов перший том, де викладене оригінальне бачення музичної естетики Античності, Середньовіччя та Ренесансу.

Дуже цікавою є робота Річарда Тарускіна «Оксфордська історія музики», що включає дослідження величезного історичного періоду: від середніх віків до сьогодення. Тут є лише одна перешкода для читача — робота існує виключно англійською мовою. До речі, нещодавно вийшла гарна автобіографія згадуваного Філіпа Гласса, в якій композитор відкривається читачеві не лише як талановитий композитор, а й як невимовно цікавий оповідач.

Р. Р.: Кого з виконавців, хто виступає у Києві з академічною програмою, могли б рекомендувати? 

В. В.: У Києві багато прекрасних артистів та колективів. Скажімо, дуже гарний виконавець — піаніст Антоній Баришевський. Він цікавий тим, що не зациклюється на конкретному історичному періоді, у своїх програмах охоплює досить широкий стильовий спектр. Важливим є і те, що у своїх інтерпретаціях світових зразків він дуже доброзичливий до слухача, адже емоційно і доступно виконує вельминепрості твори. Чудовий піаніст — Євген Громов, у його репертуарі переважають твори ХХ і ХХІ століть. Він був одним із перших виконавців, який пропагував в Україні ультрасучасну музику. З’являються нині творчі об’єднання, філософією яких є історично достовірне виконання старовинної музики. Це, зокрема,відома київським меломанам«OpenOpera». Серед їхніх яскравих акцій — опера Генрі Перселла «Дідона і Еней».

Р. Р.: Якби вас попросили скласти тижневий гід – введення у академічну музику, якою б стала ваша «класична» дієта? 

В. В.: Я запропонував би почати тиждень із Філіпа Гласса. З його музикою ви увійдете у ритм робочого тижня без зайвого стресу, адже вона водночас активна та емоційна. У вівторок, оскільки ви вже дещо втягнулися у робочий ритм, можна послухати щось проблемне, конфліктне. Скажімо, Шопена, Шумана чи Ліста. У середу ми вже у потрібному робочому ритмі, сповнені рішучості й сили. Доречно було б послухати музику доби класицизму — сонати Моцарта, симфонії Гайдна. Це можуть бути квартети Бетховена, зокрема ті, що він написав на замовлення Андрія Розумовського. У них композитор прагнув «підіграти» князю, тому використав у мелодіях українські та російські мотиви. Четвер — найскладніший день. Ми вже дещо втомлені, думаємо про прийдешню п’ятницю, яка, утім, буде тільки завтра. Отже, потрібно слухати щось енергійне, дієве, цілеспрямоване і водночас зосереджене. Наприклад, Гольдберг-варіації Баха.

У п’ятницю всі чекають бажаного відпочинку, і необхідно щось легке і невимушене. Музика Прокоф’єва буде гарним завершенням вечора. Субота — перший вихідний. Маємо купу часу для відпочинку, роздумів, задоволення. Тому раджу Брукнера, Вагнера, Малера. Найліпший варіант — опера! Неділю я порадив би присвятити тиші. Спробуйте, послухайте вже згадані раніше 4’33” Джона Кейджа. Це не так легко, як вам уявляється. Зрештою, ви настільки втомлені від емоційних та інтелектуальних переживань, що заслуговуєте на абсолютний відпочинок. Потрібно знайти музику, ідеєю якої була б зосередженість на собі, аби налаштуватися на нові відкриття. Це може бути щось з мінімалізму — Ла Монт Янг і його композиція № 7, або ж Террі Райлі чи Джон Адамс. У цей день вам необхідно щось, що акумулює енергію і впорядковує думки.

Щоб стати знавцем жанрів, стилів та оцінювати Бетховена не за іменем, а за звучанням — можна пройти авторський фундаментальний курс від Культурного Проекту