КРИССИ ТЕЙГЕН ВЫЛОЖИЛА ПЕРВОЕ ФОТО СЫНА И...

5 ПРИЗНАКОВ ЭМОЦИОНАЛЬНО НЕСТАБИЛЬНОГО...

КАК ОТДОХНУТЬ И НАБРАТЬСЯ СИЛ ЗА ТРИ ДНЯ

25 ВАРИАНТОВ ПРИЧЕСОК НА ПОСЛЕДНИЙ ЗВОНОК И...

МІЛА КУНІС ПОКАЗАЛА НОВУ ЗАЧІСКУ НА BILLBOARD...

«Я люблю тексти, що вибивають глядача з зони комфорту», – Наталія Ворожбит

Еlle.ua спільно з ОМКФ презентує проект "Жінки в українському кінематографі". Новою героїнею стала сценаристка, режисерка та драматург Наталія Ворожбит

Лук'ян Галкін: Не так давно ви повернулися з Нью-Йорка, також жили в Москві, ваші п’єси ставлять у британському театрі – але все одно ви тут, хоча могли б поїхати куди завгодно. Що змушує повертатися?

Наталя Ворожбит: Напевно, досвід десятирічного проживання у Москві, де я навчалася. Звісно, не шкодую про цей час, але всі десять років почувалася некомфортно, хотілося додому. Коли повернулася у 2004-му, під час Помаранчевої революції, наче видихнула. З того часу кожного дня радію, що вдома, особливо після Революції Гідності. Мені дуже подобається Нью-Йорк, але це задалеко від України. Можливо, це звучить якось пафосно, але тут я насправді отримую натхнення та підживлююсь. Проте дуже люблю їздити, люблю тамтешній спосіб життя, він більш комфортний. Для драматурга такі контрасти дуже важливі.

Л.Г. З медіа спостерігаємо, що у тій самій Москві значна частина опозиції згуртована навколо театрального середовища, пригадати хоча б справу Кирила Серебреннікова і владний тиск на Театр.doc. Як вважаєте — театральний рух справді може стати рушійною силою змін? Чи має такий потенціал український театральний рух?

Н.В. Маю великі сумніви щодо того, наскільки вона рушійна, але це не означає, що тим не варто займатися. Я вважаю, що кожен на своєму місці має робити те, що може, театральна спільнота тут не виняток. Результат обов’язково буде. Можливо, невеликий, але якщо це відбудеться у кожному середовищі — тоді вийде рушійна сила. Сам по собі театр нічого не зробить, хоча це той осередок, де збираються впливові люди, до думки яких прислуховуються. Театр — дуже крута трибуна, яку недостатньо використовують, аби відстоювати свої інтереси.

Коли береш якусь п’єсу — маєш точно розуміти, з якою метою ти її береш, і не просто, аби черговий раз поставити Чехова «по-іншому». Маєш розуміти, навіщо тобі цей текст. Він про сьогодні? Він про тебе? Він тобі так болить, що хочеш його викрикнути, щоб інші побачили й почули твою думку? Це музей, архаїка чи сьогодення? Для мене це принципово — сучасний погляд, сучасна рефлексія.

Л.Г. Ви для цього звертаєтесь до документального театру?

Н.В. Я пишу художні тексти, тож документальний театр — лише одна частина моєї діяльності. Взагалі, документальний театр — найкращий та найшвидший інструмент для висвітлення реакції на якісь події. Іноді не маєш часу відрефлексувати, проаналізувати якусь подію і про неї висловитись, бо для цього потрібен час — рік, два, три… А це документ: ти просто фіксуєш і ділишся цим, зберігаєш для історії. І зовсім по-іншому сприймаєш документальні тексти у театральній залі.

Л.Г. В одному з ваших інтерв’ю читав, що ви любите жорсткі тексти. Чи це свого роду шокова терапія?

Н.В. Я люблю чесні, відверті тексти. Ті, що виводять глядача із зони комфорту. Коли ми не прикрашаємо, не робимо красиві вистави, а навпаки — викриваємо за допомогою критики, сатири, можливо, якогось епатажу. Важливо пробудити, бо ми ж усі в якомусь сенсі товстошкірі після всіляких видовищ, після всіх фільмів нас важко чим-небудь зачепити. Треба чіпляти відвертими розмовами на теми, на які зазвичай незручно говорити, або про які навіть немає з ким поговорити.

Л.Г. Ви працювали над сценарієм екранізації «Ворошиловграду» Сергія Жадана. Наскільки було важко, зважаючи на те, що серед сучасної української літератури цей твір вже майже культовий?

Н.В. Якби я про це весь час думала, не змогла б над ним працювати! Пієтет треба в собі знищувати, бо інакше нічого вийде. Текст є текст. Я розуміла, що він завеликий для сценарію, що якісь сюжетні лінії треба викинути. Нічого не поробиш — я їх викинула, але для мене було дуже важливо зберегти атмосферу. У Жадана прекрасна атмосфера цих доріг, цього Донбасу, цих людей… Не знаю, наскільки мені це вдалося, а якщо й вдалося, наскільки вдасться вберегти її режисерові, та я на це дуже сподіваюся. Взагалі робота як робота, приємна, бо завжди приємно працювати з хорошим текстом.

Л.Г. Багато спілкувалися з Жаданом під час роботи?

Н.В. Ні, лише один раз поїхали із ним і режисером до Старобільську — містечка, звідки він родом. Показав заправку, випивали, гуляли — цього, в принципі, достатньо. Він дуже легко і спокійно до всього ставиться, і я подекуди впізнавала в ньому себе. « — Яка мотивація в цього героя? — Та я вже й не пам’ятаю…» Я так собі зрозуміла, що він відпускає історію: адаптуйте, як хочете. Ніби ж читав сценарій і жодного протесту в нього не виникло. Є якісь смішні речі, бо він наче хлопчик веде-веде любовну лінію, а потім на половині роману вона йому набридає і починаються якісь хлопчачі розбірки, мафія, усі ці штуки. Потім він наче отямується — стоп, тут же була якась любовна лінія! І в кінці її якось за вуха притягує. Мені це трохи смішно, але я його розумію.

Л.Г. Ви кажете, що в Жадана жодних заперечень не виникло. А як він взагалі сприйняв сценарій?

Н.В. Я не говорила з ним про сценарій. Він його прочитав десь за півроку після того, як той вже був написаний.

Л.Г. І вам не було цікаво?

Н.В. Звісно, що мені цікаво, але я його не бачила після того.

Л.Г. Ви дуже спокійно до цього ставитесь.

Н.В. А що ж мені робити? Нехай він уже переживає, що я зіпсую його роман! Звісно ж, я жартую. Якщо б у Жадана були принципові зауваження, мені б зателефонували режисер, продюсер, попросили б щось поміняти. Кажу ж — він у цьому сенсі спокійна людина. В нього є роман, інше вже не його робота.

Л.Г. Маю загальне питання цієї серії інтерв’ю: чи доводилося колись стикатися з чимось на кшталт гендерної дискримінації?

Н.В. Не пригадую конкретних ситуацій. Та розумію, що мені пощастило, бо історій я чула багато. Жартую, що навпаки — я живу, феміністка, не будучи при цьому феміністкою. Сучасні дівчата реагують на кожен випад, а я на них не реагую, воно мене не чіпляє. Почуваюся настільки сильною і впевненою, не слабкішою за будь-якого чоловіка — чого ж маю реагувати на якісь дрібні випади? Є чимало митців кіно, театру, які нічого не досягли, та, думаю, їх перш за все дратує те, що я успішний драматург, і байдуже, якої я статі.

Л.Г. Коли ми вже заговорили про особисте життя, хочу запитати: як вдається приділяти увагу численним проектам, доньці та залишати час на себе? Адже творчість займає сто відсотків часу.

Н.В. Важко! Раніше нічого не встигала, зараз ніби гармонізувалося все. Особисте, донька і професійне — наче одне яблуко, і завжди від якоїсь з його частин треба відібрати, і вона обов’язково постраждає. Колись повністю відмовилася від особистого життя, вирішила, що мені це не потрібно. Тепер зрозуміла, що помилялася, тож вирішила менше працювати. Я вважаю, що віднайти баланс можливо, якщо поряд людина, котра все це розуміє і тобі допомагає. Справа ще й у тому, що я жадібна: хочу, щоб було й те, й друге, й третє!

Редакція висловлює подяку ONE LOVE espresso bar за допомогу в організації зйомки

"Если режиссер фильма – мужчина, то женщины получат меньше ключевых ролей", - Юлия Синькевич

«Абсолютна краса знищить наш недосконалий світ, а не врятує», - Марися Нікітюк

"Одни люди, когда видят пропасть, думают о бездне, другие – о мосте через неё. Я принадлежу ко вторым", - Людмила Горделадзе

Загрузка...