Мій вибір — журналістика: як редактори сайту ELLE.UA працюють під час війни

Говоримо про важливе у День журналіста

Сьогодні, 6 червня, медіаіндустрія України відзначає День журналіста. Під час війни, як і в мирний час, робота журналістів є надзвичайно важливою для консолідації демократії, захисту свободи слова та прав людини.

Із цього приводу редактори ELLE.UA вирішили розповісти, чому вони прийняли рішення стати журналістами, що для них значить журналістика загалом, а також про те, як змінилася їхня робота під час війни.

Катерина Попова
Шеф-редакторка сайту ELLE.UA

Катерина Попова ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Для мене це можливість говорити, доносити правду, інформувати, відображати, як у дзеркалі, свою епоху. У мирний час ще й надихати.

Журналістом я стала за покликом серця. Із самого дитинства пам’ятаю, як мама купувала журнали (серед них, до речі, був і ELLE), я була вторинною аудиторією глянцю. Мене цікавив світ моди та культури, хотілося стати його частиною, тому я вступила до КПІ на «Видавничу справу та редагування». Тут і почалася моя кар’єра журналіста — зі стажування в Marie Claire, потім я була випусковою і фешен-редакторкою FW-Daily, далі збулася моя тодішня мрія і я стала головною редакторкою сайту Harper’s Bazaar, а рік тому мене призначили головною редакторкою сайту ELLE.UA. Зараз як ніколи я почуваюся на своєму місці.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Перше — це можливість спілкуватися з багатьма цікавими людьми: брати інтерв’ю, дізнаватися про нове і потім розповідати про це на сайті світу. Мене надихає те, що я роблю, і ті, хто мене оточує: разом з командою ми робимо безліч сильних матеріалів та проєктів.

Друге — це можливість жити в такому жорсткому ритмі та дедлайнах. Коли був карантин і все було якийсь час на паузі, я зрозуміла, як мені подобається, коли день минає не просто так, коли є чим зайнятися, мені життєво необхідно, щоб мій день був розписаний буквально по хвилинах. Не люблю сидіти на одному місці, мені подобається спілкуватися, розвиватися, подорожувати різними країнами, постійно щось робити 24/7 і не втомлюватися від цього.

Третє — мені подобається перебувати в центрі всіх подій і таким чином дізнаватися багато нового.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

В Україні — у Ліни Костенко. Якраз нещодавно я прочитала її книгу «Записки українського самашедшого», і мені хотілося б поговорити з нею про шістдесятників, боротьбу за незалежність і про війну в Україні.

За кордоном — з королевою Єлизаветою II, Анною Вінтур, Міуччею Прада та Меріл Стріп.

Лина Костенко

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Я не раз писала про те, що слово — зброя, а журналісти зараз стоять на інформаційній передовій. Своїм обов’язком я вважаю розповідати правду щодня і робити це до останнього.

Наша редакція ELLE активно працює на сайті 24/7 та пише про головні новини на дипломатичному фронті, а також готує важливі прикладні матеріали, які допомагають громадянам правильно діяти в умовах війни. Ми працюємо дуже оперативно та розповсюджуємо лише перевірену інформацію з офіційних джерел, щоб бути максимально корисними людям.

На нашому сайті вийшов Воєнний щоденник — це історії людей, які втекли від війни з Маріуполя, Чернігова, Славутича, Харкова, Бучі та Гостомелю. Серце розбивається від таких страшних історій. Загалом за три місяці ми опублікували більше тисячі матеріалів, усі редактори працюють без вихідних. Також ми створили telegram-канал ELLE UA, де ділимося всією важливою на сьогоднішній день інформацією. Крім того, у найскладніший для нашої країни та кожного українця час редакція ELLE Ukraine випустила спеціальний воєнний номер HOPE ISSUE.

Іванна Петрович
Lifestyle-редакторка сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Для мене журналістика — це перш за все про важливість доносити правду. Вважаю, що війна в нашій країні це показала як ніколи виразно. Світло має боротися з темрявою, а правда — з пропагандою. Важливо пам’ятати, яку силу та вплив має слово, і користуватися ним з розумом.

Зізнаюся, що з малих років не прагнула стати журналісткою, але життя саме привело до цієї професії. У 13 років я завела свій блог про музику (вже тоді навчилася збирати, перевіряти інформацію, редагувати та верстати у вебформаті). Далі було навчання в університеті на видавчиню і редакторку, а згодом і магістратура в журналістиці. З першого курсу я пішла працювати як журналістка, адже журналістика — це практична професія, тому лише вивчення конспектів замало, потрібно було поринати у цей світ з головою.

Так я отримала роботу редакторки в FW-Daily, паралельно співпрацюючи з українським модним брендом. Згодом я перейшла до Harper’s Bazaar на посаду редакторки сайту, а через два роки стала lifestyle-редакторкою сайту ELLE.UA. Мені подобається спостерігати за розвитком української журналістики та бути його учасницею.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Мене захоплює бурхливе, активне життя, яке дає ця сфера. Недарма кажуть, що журналістика — це не просто професія, це свого роду спосіб життя. Кожен мій день наповнений роботою, навіть коли я не працюю, — і в цьому також є своя романтика. У мирний час мій робочий день зазвичай закінчувався на світському заході, презентації, модному показі чи на зустрічі.

Не менш захопливим фактором є можливість знайомитися, спілкуватися та брати інтерв’ю в цікавих людей з різних сфер, які надихають.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Тривалий час я писала про модну індустрію, тому завжди мріяла взяти інтерв’ю у свого улюбленого дизайнера Рафа Сімонса. Окрім нього я б поспілкувалася з Оленою Зеленською, Ланою Дель Рей, Девідом Леттерманом, Тімоті Шаламе, Анджеліною Джолі, Адель, Монікою Беллуччі та ще з десятками визначних людей.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

З перших днів російського вторгнення я, як і всі редактори сайту, зосередилася на темі війни. За цей час я змогла взяти інтерв’ю в лікарів, які працюють в умовах війни, поговорити з представниками української кіноіндустрії про важливість бойкоту російського кіно, розповісти історії чоловіків-моделей, які пішли захищати Україну, а також заглибитися в українську культуру і створити безліч інформативних і цікавих матеріалів на цю тему.

Олена Бабіцька
Beauty-редакторка сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Я змалку любила фіксувати всі події, на яких бувала, у вигляді статей. У підлітковому віці писала вірші, а в університеті написала роман. Я не отримувала освіти журналіста, але цілодобово могла просидіти, читаючи світову класику та ELLE, на який була підписана моя тітка.

Для мене журналістика — це про колосальну відповідальність. Справді, слово може як зціляти, так і завдавати страждань. І кожен з моїх колег робить так, щоб читачі набували спокійної впевненості: все, що вони бачать на сайті, — дзеркало істини та надії. Ніхто з нас не почне готувати матеріал, доки не розбереться у темі або не протестує те, про що збирається розповісти людям. Тому що журналістика — це також велика влада: над свідомістю, світовідчуттям та створенням цінностей. Мені здається, журналістами можуть ставати лише ті, хто ніколи не захоче скористатися цією владою, змінюючи або замовчуючи важливі факти.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Почуття захоплення, яке я переживаю, коли знайомлюся з абсолютно неймовірними людьми — колегами по всьому світу, знаменитим візажистом, який працював із Грейс Келлі, супермоделлю з величезним серцем, багатодітними мамами, які керують величезним бізнесом. Щоразу ці люди працюють як батарейки: буквально заряджають на ще більш наповнене життя та допомагають побачити нові горизонти. Під час знайомства з ними, слухаючи їхні історії, я переконуюсь: у кожному з нас живе переможець. Головне — знайти своє місце у цьому світі.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

У генія Вуді Аллена, милосердної Анджеліни Джолі та Леонардо Ді Капріо — кумира мого дитинства, за якого я мріяла вийти заміж, коли мені було 10 років.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Скажу чесно: незважаючи на гарну картинку, у нашій роботі завжди непросто. Але так важко, як зараз, ще не було. Ніколи не забуду, як спочатку ридала під час написання текстів про те, як зупинити кров і не збожеволіти після зґвалтування. Постійна напруга в житті не припинялася також під час роботи — через військовий порядок денний. Крім того, з 24 лютого у нас із колегами був лише один вихідний — через велику кількість новин ми просто завалені роботою. Це той випадок, коли кожен з нас викладається на тисячу відсотків, а поповнити енергію вдається дуже рідко. Мені, наприклад, допомагає проведений на природі час, обійми з тваринами (вони реально працюють як найпотужніший антистрес!), а також магній та ашваганда.

Світлана Кравченко
Старша редакторка журналу ELLE

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Питання вибору професії в моєму житті ніколи не стояло, і я справді вважаю це великим подарунком долі. У третьому класі я пішла в літературну студію, принесла першу грамоту за перемогу в конкурсі поезії, а вже в 11-му класі успішно пройшла творчий конкурс на спеціальність «Журналістика». Починала я з політичних видань (сайтів tyzhden.ua та 112.ua), писала про медичну реформу, слухала наживо засідання Кабміну та брала коментарі в політологів. Але якось одного літа провела чесну бесіду із собою та наважилася на серйозні зміни: перейшла в глянець — і жодного разу про це не пошкодувала. Я обожнюю моду, красу, подорожі, спілкування з визначними людьми, і все це дав мені ELLE.

Журналістика завжди була і є для мене способом поговорити зі світом, сповістити людей про щось важливе, надихнути на красу, мотивувати навіть на маленькі зміни. Це відповідальність за правду (неважливо, пишеш ти про виступ першої леді на форумі чи про нову колекцію Chanel). Це величезний стимул залишатися в тонусі 24/7, адже журналіст не може дозволити собі випасти з інформаційного поля навіть під сонцезахисною парасолькою на морському узбережжі. 

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Моя велика професійна фобія — безпросвітна рутина. Слава богу, робота редакторкою глянцю виключає такі ризики. Зранку я ставлю на сайт новину про поповнення в королівській родині, в обід біжу на інтерв’ю з українською дизайнеркою, увечері поспішаю на презентацію нової колекції прикрас, а вночі збираю валізу для відрядження за кордон. Звісно, це тільки один бік глянцю (той, що блищить). За кадром залишаються скасовані зустрічі, багатогодинні розшифровки інтерв’ю, тижневі узгодження матеріалів, дев’ять кіл правок і часте емоційне вигорання (чи щось схоже на те). І коли мені здається, що такий скажений темп мене вимотує, я розумію, що інакше я не змогла б, та й не хотіла б. Адже я проживаю повне і яскраве життя.

Та найбільше я люблю в своїй професії можливість писати про те, чим цікавлюся сама. Я зараз не згадаю жодної теми для сайту чи журналу ELLE, у яку мені не захотілося б вникнути, і жодного героя, у якого мені б не було чого запитати. 

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Я б залюбки випила філіжанку чаю з королевою Єлизаветою ІІ, зустрілася б на фестивалі з Тіллем Ліндеманном і влаштувала б тест-драйв нової Tesla з Ілоном Маском після обговорення модних новин з Міуччею Прада. А ще б привітала з великою перемогою президента України Володимира Зеленського, зробивши з ним ексклюзив для ELLE. Вірю, що так і буде.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Війна вперше дала мені розуміння важливості моєї професії. З 25 лютого я занурилася в роботу з головою (в погребі, на горищі чи в автомобілі), знайшовши зрештою в цьому свою терапію. За роки роботи у глянці мені щастило писати про відкриття нових готелів у Дубаї та на Мальдівах, про стиль перших леді та нові альбоми світових зірок. Та своїм найважливішим проєктом у житті я вважаю «Воєнний щоденник», у якому ми публікували історії українців з найбільш гарячих воєнних точок. Запам’ятаю назавжди Zoom-інтерв’ю зі Святославом Вакарчуком, у якому замість змін в особистому та творчому житті ми говорили про його велике воєнне відрядження Україною. З трепетом згадуватиму нашу спеціальну рубрику «Волонтерський фронт» — про людей з великим серцем, для яких сьогодні не існує нереальних завдань. Також я пишаюся тим, що можу щодня розповідати світові про українські бренди, які шиють бронежилети для тероборони, донатять до ЗСУ та випускають патріотичні дропи. Я знаю, що саме зараз пишеться наша велика історія. І дуже круто творити її разом з такими людьми.

Валерія Шебела
Редакторка новин сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Таке запитання мені ще нещодавно ставили на першому курсі в університеті. Проте я й досі не знаю, чому вирішила стати журналісткою, чому розглядала тільки цю спеціальність під час вступу до ВНЗ та чому й чути не хотіла про будь-які інші напрямки для своєї реалізації. Ще в школі зрозуміла, яку професію хочу обрати — певно, мені спочатку подобалося спостерігати за роботою ведучих під час телевізійних шоу, а вже потім і колекціонувати друковані видання. Журналістика серед усіх планів на майбутнє завжди була настільки очевидною, що я й не знала, як це пояснити. 

Зараз, коли я працюю в ELLE, можу писати про літературу, кіно чи будь-які інші види мистецтва. Або ж обираю такі теми для новин, яким потрібно надавати розголосу. Тож журналістика — це швидше поштовх бути свідомим: аналізувати інформацію, розповідати про важливе, перевіряти джерела та знаходити правду. Навколо нас ще так багато речей, про які ми не знаємо, тому моє завдання як журналістки — писати, писати й ще раз писати, щоб серед потоку навколишніх подій читачі знайшли саме мій текст і дізналися щось нове та корисне. 

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Люблю можливість постійно вдосконалюватися. Я завжди переконуюся, наскільки важливо ретельно досліджувати конкретну тему чи читати більше книжок, щоб покращувати свої навички в письмі. Також дуже ціную зворотний зв’язок від тих, хто читає матеріали, — тоді й з’являється відчуття, що працюю недарма. 

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Моя дитяча мрія ще з перших сезонів «Танців з зірками» — це взяти інтерв’ю в танцівниці Олени Шоптенко. Серед відомих особистостей в Україні я б також хотіла поспілкуватися із Сергієм Жаданом, Оксаною Забужко та Ахтемом Сеітаблаєвим. І з гуртом TVORCHI та Христиною Соловій, бо обожнюю їхню музику. 

Серед світових зірок можу тільки мріяти про інтерв’ю з Джонні Деппом, Джеймсом Макевоєм, Кірою Найтлі, Блейк Лайвлі та Еммою Вотсон. Хто знає, мріям інколи властиво здійснюватися. 

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Якщо раніше писала про модні тренди і слідкувала за відомими інфлюенсерками, то зараз звертаю увагу на щось власне українське — літературу модернізму, традиційний одяг, вишивку, важливі моменти з історії чи визначних діячів, про яких потрібно завжди пам’ятати. Це мені подобається навіть більше, адже про неповторність та унікальність Батьківщини інколи потрібно розповідати не тільки світові, а й кожному українцю. Ми й сильні тільки тоді, коли розуміємо, яку особливу культуру уособлюємо. 


Реклама

Популярные материалы

Портрет нації: прикраси, які носили українки


Де шукати приємні емоції під час війни


Доторкнутися до історії: як вишивка стала душею українського...


Читайте також
Популярні матеріали