Мій вибір — журналістика: як редактори сайту ELLE.UA працюють під час війни

Сьогодні, 6 червня, медіаіндустрія України відзначає День журналіста. Під час війни, як і в мирний час, робота журналістів є надзвичайно важливою для консолідації демократії, захисту свободи слова та прав людини.

З цього приводу редактори ELLE.UA вирішили розповісти, чому вони прийняли рішення стати журналістами, що для них значить журналістика загалом, а також про те, як змінилася їхня робота під час війни.

Катерина Попова
Шеф-редакторка сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Для мене це можливість доносити правду, інформувати, відображати, як у дзеркалі, свою епоху. У мирний час ще й надихати.

Журналістом я стала за покликом серця. З самого дитинства пам’ятаю, як мама купувала журнали (серед них, до речі, був і ELLE), я була вторинною аудиторією глянцю. Мене цікавив світ моди та культури, хотілося стати його частиною, тому я вступила до КПІ на «Видавничу справу та редагування». Тут і почалася моя кар’єра журналіста — зі стажування в Marie Claire, потім я була випусковою і фешен-редакторкою FW-Daily, далі здійснилася моя тодішня мрія і я стала головною редакторкою сайту Harper’s Bazaar, а рік тому мене призначили головною редакторкою сайту ELLE.UA. Зараз як ніколи я почуваюся на своєму місці.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Перше — це можливість спілкуватися з багатьма цікавими людьми: брати інтерв’ю, дізнаватися про нове і потім розповідати про це на сайті світу. Мене надихає те, що я роблю, і ті, хто мене оточує: разом з командою ми робимо безліч сильних матеріалів та проєктів.

Друге — це можливість жити в такому жорсткому ритмі та дедлайнах. Коли був карантин і все було якийсь час на паузі, я зрозуміла, як мені подобається, коли день минає не просто так, коли є чим зайнятися, мені життєво необхідно, щоб мій день був розписаний буквально по хвилинах. Не люблю сидіти на одному місці, мені подобається спілкуватися, розвиватися, подорожувати різними країнами, постійно щось робити 24/7 і не втомлюватися від цього.

Третє — мені подобається перебувати у центрі всіх подій і таким чином дізнаватися багато нового.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

В Україні — у Ліни Костенко. Якраз нещодавно я прочитала її книгу «Записки українського самашедшого», і мені хотілося б поговорити з нею про шістдесятників, боротьбу за незалежність і про війну в Україні.

За кордоном — у Анни Вінтур, Міуччі Прада та Меріл Стріп.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Я не раз писала про те, що слово — зброя, а журналісти зараз стоять на інформаційній передовій. Своїм обов’язком я вважаю розповідати правду щодня і робити це до останнього.

Наша редакція ELLE активно працює на сайті 24/7 та пише про головні новини на дипломатичному фронті, а також готує важливі прикладні матеріали, які допомагають громадянам правильно діяти в умовах війни. Ми працюємо дуже оперативно та розповсюджуємо лише перевірену інформацію з офіційних джерел, щоб бути максимально корисними людям.

На нашому сайті вийшло багато важливих для українських жінок рубрик. «Воєнний щоденник» — розповіді людей, які втекли від війни з Маріуполя, Чернігова, Славутича, Харкова, Бучі та Гостомелю. Також ми створили гід найцікавішими та найважливішими матеріалами про культуру та історію України — «Портрет нації». Мій особливий проєкт — «Жінки на фронті», в якому жінки-військові розповідали свої історії, які має бачити увесь світ. На День Незалежності України ми запустили проєкт «Сучасний портрет нації» — про тих молодих людей, які покращують життя країни сьогодні та вказують правильний напрям руху до майбутнього. Вагомий внесок у перемогу України роблять волонтери, які щодня допомагають тим, хто цього потребує. Аби вшанувати їхню роботу та закарбувати в історії їхні подвиги, ELLE.UA створив спеціальну рубрику «Волонтерський фронт». Ще ми запустили рубрику «Сильні та незламні», де ми публікуємо історії українських жінок, які щодня борються за повернення своїх рідних, захисників Маріуполя та «Азовсталі», з російського полону. У рамках циклу матеріалів «Модний рупор народу» ми познайомили наших читачів з українськими брендами, які не тільки продовжують працювати на благо країни, а й докладають чималих зусиль до боротьби на культурному фронті. Насправді ще є багато проєктів і текстів, на які хочеться звернути увагу. 

Загалом за три місяці ми опублікували більше тисячі матеріалів, усі редактори працюють без вихідних. Також ми створили telegram-канал ELLE Ukraine, де ділимося всією важливою на сьогодні інформацією. Крім того, у найскладніший для нашої країни та кожного українця час редакція ELLE Ukraine випустила спеціальний друкований воєнний номер Ukraine 2022, на який так чекали українці. 

Юлія Николайчук
lifestyle-редакторка сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Починаючи зі шкільних років, я була чистим гуманітарієм. Я любила читати українську та світову літературу, вчити мови, історію, мені це давалось легко, і — головне — я це справді любила. А ще я любила писати. У мене вдома досі зберігається купа списаних блокнотів та зошитів, куди я заносила якісь свої спостереження, писала про те, що мене хвилює, фантазувала, якою б могла бути альтернативна лінія Гаррі Поттера (!) і не тільки. Тому я точно знала: моя майбутня професія має бути пов`язаною саме з цим процесом — писати. Після вступу на факультет журналістики моя впевненість у тому, що це моє, тільки зміцнювалась. Ми зустрічалися з успішними журналістами та надихалися їхніми історіями, пробували себе у різних напрямах від теле- до радіожурналістики, проходили практику на телеканалах, у найрізноманітніших виданнях тощо. Це був цікавий та водночас складний час, який міг або поглинути тебе в цей світ ще глибше, або «виплюнути» на берег, до інших сфер, професій та можливостей. Мене він поглинув, і я цьому дуже рада.

Бути журналістом — величезна відповідальність, і останній рік ще раз це довів. Журналісти формують думку, журналісти є певними провідниками, і надзвичайно важливо, аби шлях, який ми вказуємо, був правильним. А єдиний правильний шлях — це шлях істини. Істина — те, за що журналісти не лише відповідають та борються, а й те, за що часом віддають свої життя. І я ніколи не перестану захоплюватися цими людьми та намагатися хоч трішки бути на них схожою, говорячи про важливе та відстоюючи істину.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Це цілий світ, в якому ніколи не буває нудно. Журналістика дає просто нескінченну кількість можливостей: від можливості, власне, писати про важливе (а для мене це — робити те, що любиш), до зустрічей з найцікавішими людьми нашого часу, від постійних челенджів для самої себе до незабутніх подорожей. Якщо говорити про роботу в діджитал-форматі, то це ще один окремий світ. Ми працюємо нон-стоп, постійно в епіцентрі подій. Для нас коронація Чарльза — це не просто подія, яка відбувається десь у Великій Британії, це майже особистий івент, який ми проживаємо похвилинно та відпрацьовуємо на всі сто, аби наші читачі могли першими дізнатися про нього в усіх деталях. Кожну історію, пов`язану з війною, ми пропускаємо через себе і залишаємо у серці назавжди. Журналістика — це не лише цікаво, а й важко, особливо у наш час. Та це назавжди, якщо «по любові».

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Сергій Жадан — розглядаю це не як мрію, а як план на найближче майбутнє. Стівен Кінг, Анна Вінтур, режисери Ітан та Джоел Коени, Кіану Рівз. Продовжувати список можна нескінченно, тому просто загадаю, аби все збулось.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Коли розпочалась повномасштабна війна, я виконувала обов`язки шеф-редакторки сайту Cosmopolitan. У мене був затверджений план тем на тиждень, але за одну ніч він став не актуальним. Більше нікому не було цікаво, які серіали вийдуть у новому місяці, які модні тренди домінуватимуть навесні тощо. Було важко перелаштуватися психологічно. Були думки про те, що наша робота нікому не потрібна. Але водночас це була точка росту, де ми змінилися, де ми почали робити те, чого ніколи не робили, писати те, про що глянець зазвичай не пише, робити це в умовах, в яких глянець зазвичай не працює. Це був час переосмислення себе і якісних змін, і саме вони допомагають мені говорити про важливе і продовжувати роботу на перемогу вже тут, в діджитал-команді ELLE.

Олена Бабіцька
Beauty-редакторка сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Я змалку любила фіксувати всі події, на яких бувала, у вигляді статей. У підлітковому віці писала вірші, а в університеті написала роман. Я не отримувала освіти журналіста, але цілодобово могла просидіти, читаючи світову класику та ELLE, на який була підписана моя тітка.

Для мене журналістика — це про колосальну відповідальність. Справді, слово може як зціляти, так і завдавати страждань. І кожен з моїх колег робить так, щоб читачі набували спокійної впевненості: все, що вони бачать на сайті, — дзеркало істини та надії. Ніхто з нас не почне готувати матеріал, доки не розбереться у темі або не протестує те, про що збирається розповісти людям. Тому що журналістика — це також велика влада: над свідомістю, світовідчуттям та створенням цінностей. Мені здається, журналістами мають ставати лише ті, хто ніколи не захоче скористатися цією владою, змінюючи або замовчуючи важливі факти.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Почуття захоплення, яке я переживаю, коли знайомлюся з абсолютно неймовірними людьми — колегами по всьому світу, знаменитим візажистом, який працював із Грейс Келлі, супермоделлю з величезним серцем, багатодітними мамами, які керують величезним бізнесом. Щоразу ці люди працюють як батарейки: буквально заряджають на ще більш наповнене життя та допомагають побачити нові горизонти. Під час знайомства з ними, слухаючи їхні історії, я переконуюсь: у кожному з нас живе переможець. Головне — знайти своє місце у цьому світі.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

У генія Вуді Аллена, милосердної Анджеліни Джолі та Леонардо Ді Капріо — кумира мого дитинства, за якого я мріяла вийти заміж, коли мені було 10 років.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Скажу чесно: попри гарну картинку, в нашій роботі завжди непросто. Але так важко, як зараз, ще не було. Ніколи не забуду, як спочатку ридала під час написання текстів про те, як зупинити кров і не збожеволіти після зґвалтування. Постійна напруга в житті не припинялася також під час роботи — через військовий порядок денний. Крім того, з 24 лютого ми з колегами мали лише один вихідний — через велику кількість новин ми були завалені роботою. Це той випадок, коли кожен з нас викладається на тисячу відсотків, а поповнити енергію вдається дуже рідко. Мені, наприклад, допомагає проведений на природі час, обійми з тваринами (вони реально працюють як найпотужніший антистрес!), а також магній та ашваганда.

Світлана Кравченко
Старша редакторка журналу ELLE

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Питання вибору професії в моєму житті ніколи не стояло, і я справді вважаю це великим подарунком долі. У третьому класі я пішла в літературну студію, принесла першу грамоту за перемогу в конкурсі поезії, а вже в 11-му класі успішно пройшла творчий конкурс на спеціальність «Журналістика». Починала я з політичних видань (сайтів tyzhden.ua та 112.ua), писала про медичну реформу, слухала наживо засідання Кабміну та брала коментарі в політологів. Але якось одного літа провела чесну бесіду із собою та наважилася на серйозні зміни: перейшла в глянець — і жодного разу про це не пошкодувала. Я обожнюю моду, красу, подорожі, спілкування з визначними людьми, і все це дав мені ELLE.

Журналістика завжди була і є для мене способом поговорити зі світом, сповістити людей про щось важливе, надихнути на красу, мотивувати навіть на маленькі зміни. Це відповідальність за правду (неважливо, пишеш ти про виступ першої леді на форумі чи про нову колекцію Chanel). Це величезний стимул залишатися в тонусі 24/7, адже журналіст не може дозволити собі випасти з інформаційного поля навіть під сонцезахисною парасолькою на морському узбережжі. 

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Моя велика професійна фобія — безпросвітна рутина. Слава богу, робота редакторкою глянцю виключає такі ризики. Зранку я ставлю на сайт новину про поповнення в королівській родині, в обід біжу на інтерв’ю з українською дизайнеркою, увечері поспішаю на презентацію нової колекції прикрас, а вночі збираю валізу для відрядження за кордон. Звісно, це тільки один бік глянцю (той, що блищить). За кадром залишаються скасовані зустрічі, багатогодинні розшифровки інтерв’ю, тижневі узгодження матеріалів, дев’ять кіл правок і часте емоційне вигорання (чи щось схоже на те). І коли мені здається, що такий скажений темп мене вимотує, я розумію, що інакше я не змогла б, та й не хотіла б. Адже я проживаю повне і яскраве життя.

Та найбільше я люблю у своїй професії можливість писати про те, чим цікавлюся сама. Я зараз не згадаю жодної теми для сайту чи журналу ELLE, в яку мені не захотілося б вникнути, і жодного героя, у якого мені б не було чого запитати. 

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Я б залюбки зустрілася на фестивалі з Тіллем Ліндеманном і влаштувала б тест-драйв нової Tesla з Ілоном Маском після обговорення модних новин з Міуччею Прада. А ще б привітала з великою перемогою президента України Володимира Зеленського, зробивши з ним ексклюзив для ELLE. Вірю, що так і буде.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Війна вперше дала мені розуміння важливості моєї професії. З 25 лютого я занурилася в роботу з головою (в погребі, на горищі чи в автомобілі), знайшовши зрештою в цьому свою терапію. За роки роботи у глянці мені щастило писати про відкриття нових готелів у Дубаї та на Мальдівах, про стиль перших леді та нові альбоми світових зірок. Та своїм найважливішим проєктом у житті я вважаю «Воєнний щоденник», у якому ми публікували історії українців з найбільш гарячих воєнних точок. Запам’ятаю назавжди Zoom-інтерв’ю зі Святославом Вакарчуком, у якому замість змін в особистому та творчому житті ми говорили про його велике воєнне відрядження Україною. З трепетом згадуватиму нашу спеціальну рубрику «Волонтерський фронт» — про людей з великим серцем, для яких сьогодні не існує нереальних завдань. Також я пишаюся тим, що можу щодня розповідати світові про українські бренди, які шиють бронежилети для тероборони, донатять до ЗСУ та випускають патріотичні дропи. Я знаю, що саме зараз пишеться наша велика історія. І дуже круто творити її разом з такими людьми.

Маріанна Партевян
редакторка відділу «Краса», редакторка ELLE Decoration

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Якщо бути до кінця відвертою, навіть зараз, коли минуло 16 років, як я прийшла працювати в ELLE, я й досі не вважаю себе «справжнім» журналістом. Мабуть, через те, що з дитинства дуже сильно вкорінилася в свідомості асоціація з політикою, поїздками в гарячі точки та готовністю наражати своє життя на небезпеку. Журналіст — це той, хто свідомо ризикує життям і готовий померти за істину. А мені пощастило жити цікаве життя (так і хочеться додати «читати книжки, бути шпигуном») та вміти розповідати захопливі історії зрозумілими всім словами. Хоча ось про це я дійсно мріяла з дитинства — чи то коли вперше взяла в руки олівці та почала малювати комікси про вигаданих персонажів, чи коли підлітком почала глибше вивчати англійську, читаючи інтерв’ю з улюбленими Blur та Oasis. Можливо, мій imposter syndrome також пояснюється тим, що за освітою я лінгвіст, а профільні навички набувала вже на практиці в процесі роботи. Звісно ж, критерій правдивості — це те, чого я беззаперечно дотримуюся у своїй роботі. Але це просто здоровий глузд і хороший життєвий принцип. Та й давайте будемо відвертими, мої шанси отримувати погрози за чесний відгук на крем з алергенною формулою — мінімальні. На дворі 2023-й!

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Робота в команді допомагає тримати під контролем мій вищезгаданий синдром самозванця. А команда в мене найкраща! І тут я маю на увазі не лише редакцію ELLE, але й усіх тих, із ким мені доводилося спілкуватися протягом свого журналістського життя. Відчувати єдність думок, причетність до спільної ноосфери з тими, кого вважаєш своїми орієнтирами в професії, — саме це найбільше тішить та підтримує професійну самооцінку. Дуже люблю відчуття, коли робиш аналітику трендів на основі зображень з фотобанку, а потім починаєш гуглити коментарі стилістів чи мейкаперів і бачиш, що ваші точки зору збігаються. Обожнюю, коли після офіціозного інтерв’ю під наглядом команди піарників продовжуєш розмову з видатним парфумером, візажистом чи режисером уже в неформальній атмосфері за вечерею чи «на курилці». Я не палю, але, як і Рейчел з «Друзів», чудово усвідомлюю, що саме там розповідають найцікавіше. Авжеж, більшість цих розмов проходять під грифом «не для преси», проте мемуари в мене обіцяють бути непоганими.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

У Френ Лейбовіц. Обожнюю її особистість, її чесний та саркастичний погляд на все і дуже боюся, що була б нецікавим співрозмовником для неї. Але це те випробування, яке варто пройти.

У Каролін Бессет-Кеннеді — просто щоб дізнатися, як це: бути інфлюенсером в часи, коли цього поняття ще не існувало.

У Ле Корбюзьє. Абсолютно магічною мені видається історія створення індійського міста Чандігарх, який брати Жаннере збудували з нуля і де вони спроєктували майже усе — від дорожніх розв’язок до меблів для урядових споруд. Було б просто неймовірним досвідом писати хроніку цих робіт і стати їхнім живим свідком.

Як змінилася твоя робота під час війни?

Спершу я стикнулася із заціпенінням. Відчуття відповідальності за формування світогляду читача, яке і раніше було дещо стримувальним фактором, в буквальному сенсі паралізувало мене. Будь-які слова здавалися зайвими, а думки — вторинними. Єдине, що я дозволяла собі робити, — це перекладати на англійську мову вже готові статті та військові щоденники з сайту ELLE, щоб допомагати транслювати у світ події в Україні очима реальних людей, а не сухою мовою цифр та фактів. Навіть про власний досвід волонтерства в зруйнованих селах Чернігівщини я не наважувалась написати близько пів року, доки ми не почали робити особливий друкований номер, для якого треба було вкластися в дедлайни, а можливості відкласти на потім просто не існувало. Зараз я потроху входжу у звичний ритм, проте немов заново переконую себе в тому, що достойна формувати світогляд читача, спрямовувати його думки в певному напрямку. Але, як я вже казала, мені пощастило мати підтримку команди, тож найкраще, що я можу зробити, щоб досягти успіху, — продовжувати рости над собою та бути справжньою.

Аліса Єрмоленко
редакторка новин сайту ELLE.UA

Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішила стати журналістом?

Для мене це можливість говорити і бути почутою, розповідати про важливе, наголошувати на ньому. Для когось це може звучати дивно у контексті глянцю, але саме це, як на мене, є метою будь-якої медіадіяльності.

Коли мені було 3 роки, бабуся сказала, що я стану журналісткою. А у віці 5-6 років я принесла мамі журнал і сказала, що колись працюватиму в ньому. З того часу я розглядала дизайн, маркетинг, PR, режисуру та сценарну майстерність, але в 11-му класі замислилася, що об’єднує мої «хочу», «люблю» і «вмію». Відповідь не здивувала, мабуть, лише бабусю.

Що ти найбільше любиш у своїй професії?

Людей. Ніколи я ще так не любила людей, як протягом цього року роботи в ELLE.

Журналістика це можливість спілкуватися з цікавими людьми, кожен із яких — окремий світ. І для написання цікавого матеріалу їх треба пізнати. Цей процес надихає творити ще більше, адже ще так багато невідомого у цьому світі лишається.

У кого тобі хотілося б взяти інтерв’ю?

Сьогодні у своїх інтерв’ю я б хотіла розкривати героїв нашого часу — українців, які борються за свободу: бійців полку «Азов», військових, які гвинтокрилами літали в окупований Маріуполь, добровольцями інтернаціонального легіону, а ще, звісно, хотіла б «поговорити» з вищим військово-політичним керівництвом.

Однак з мрією про мирні часи у серці я б хотіла взяти інтерв’ю у психологині Едіт Еґер, модельєрів Міуччі Прада і Тома Форда, легенди fashion-журналістики Анни Вінтур, а також художників Івана Марчука і Бенксі.

Як змінилася твоя робота на сайті під час війни?

Пам’ятаю, як уранці 24 лютого думала: «А як ми працюватимемо? Невже під звуки вибухів ми розповідатимемо про новини королівської сім’ї?» Однак ми миттєво змінили курс на військову тематику: правила безпеки, заспокійливі техніки та страшні-страшні новини. Хоча з огляду на історію ELLE це радше закономірно, ніж несподівано.

Протягом перших двох тижнів робота була моїм заспокійливим. У ритмі 24/7 наша команда створювала найважливіші матеріали за весь час існування сайту.

---