Воєнний щоденник жителів Херсонщини

Світлана, м. Херсон

Херсон в окупації вже два місяці. Поясню, що це таке, більш детально. Це виходити на вулицю без телефона, адже перевірятимуть, чіпляються до будь-чого: від фото до текстів та аватарок. Це виходити на вулицю до 15:00, потім бути тільки біля своєї оселі, бо окупанти всюди, і хтозна, що їм заманеться. Навчання онлайн скінчилося. І взагалі інтернету та зв`язкунема. Раша підключає його тепер через себе, а значить, можуть прослуховувати.

Продуктів українських немає, російські продукти за дуже високими цінами, і купувати їх ніхто не хоче. Всі розмовляють пошепки, озираючись. Активних забрали у полон, тільки про деяких відомо, що живі, про більшість — тиша. Багато зниклих, це сотні людей. Ввечері світло виключають, щоб не привертати увагу. Ліків немає.

Тепер уявіть, ви йдете за хлібом, вас зустрічають автівки-Zетки, подекуди озброєні люди. Пам`ятаю, як їхало авто з музикою, то всі місцеві здригалися, не могли зрозуміти, що це, бо музику давно ніхто не вмикає.

Мовчазний терор. Зміна правил.

Для підприємців виставляють нові закони, нові тарифи. Лякають, що вже готують рубль. Багато волонтерів виїхали, аби зберегти життя.

Інколи чутні вибухи, перестрілки — між собою воюють кадирівці та буряти.

Загорілися плавні вздовж Дніпра. Звісно, ніхто не гасив. Місто спостерігало і плакало, бо там дачі і звірі. Дуже велика частина згоріла. Вогонь у зріст дерев і вище.

Зараз місто без зв`язку зі світом, тож новин немає. Але рашистам ніхто не вірить.

Херсонці не вірять нікому, і мають на те право, бо, крім херсонців, ніхто не захищає місто з перших днів війни.

Херсонці у заручниках, і дуже чекають на ЗСУ та звільнення. Я теж чекала усі 62 дні. Але вимушена була вчора поїхати.

Ірина, м. Нова Каховка

Із моїми рідними зв‘язок інколи є, але все одно неможливо зв’язатись з колегами та організувати роботу, неможливо передати інформацію та підтвердити її отримання. Тому перебуваєш у напруженому стані і думаєш, чи все гаразд, чи людина жива, чи має доступ до свого телефона, ноутбука, до кого надіслана інформація може потрапити у разі чого?

Починаєш вигадувати нейтральні тексти, закодовані назви і слова, починаєш давати людям прізвиська, щоб зрозуміли, про кого йде мова. Якось навчилися жити без імен та прізвищ в телефонному та інтернет-мобільному спілкуванні.

Через відсутність зв‘язку люди майже зовсім відрізані від можливості отримати інформацію про те, що навколо, і як організуватись для евакуації. Це дуже лякає і зупиняє. В умовах війни зв‘язок та доступ до інформації — орієнтир для прийняття рішень і розуміння контексту, від якого залежить стан, дії, настрій більшості на тимчасово окупованих територіях.

Ольга, м. Таврійськ

Зв’язок та інтернет повскячас зникає. Це дуже страшно. По-перше, не можеш зв’язатися з близькими та рідними. По-друге, немає можливості моніторити ситуацію по області, коли десь щось зривається або стріляють, адже треба дізнатися, де це, щоб не хвилюватися за близьких. Бо часто новини ідуть із запізненням.

Українських каналів і радіостанцій майже немає. Коли з’являється інтернет і читаєш українські новини, розумієш, що Херсон і область знаходяться в інформаційному полі.

Коли інтернет зникає, у людей починається паніка, стає страшно, що про нас забули.

В окупації відчуваєш постійне психологічне напруження, і починають з`являтись дурні думки про те, що ми нікому не потрібні і станеться щось страшне. Для нас дуже важливо читати і бачити, що Херсонщина у фокусі і про нас пам’ятають. Це заспокоює.

Віктор, с. Веселе

Зв`язку та інтернету в селі практично немає. Іноді з`являється, але поговорити у Viber, WhatsApp чи Telegram практично нереально. По телевізору вже давно лише російські канали, радіостанції теж російські. Тому коли немає зв`язку та інтернету, не знаєш, що відбувається. Це найгірше.

Слово «безпека»... Я взагалі не знаю, що це таке.

Окупанти роблять, що хочуть. В одного сусіда забрали автомобіль, в іншого обікрали будинок. Можуть прийти та попросити їжі або просто забрати її, можуть поставити снайпера вдома на горищі, можуть завалити паркан та припаркувати на городі свій танк.

Військові асимілювалися з місцевим населенням. Якщо поїхати до міста (м. Нова Каховка за 7 км від с. Веселе. — Прим. Ред.), вони ходять там у магазини, п`ють каву у місцевій кав`ярні. Хоча одягнені у цивільне, але по говору чути. Іноді йде військовий у формі — з автоматом через плече та в тапочках-в`єтнамках, як ні в чому не бувало.

Тільки-но зв`язок пробивається, швидко намагаєшся щось вичитати. Ми збиралися з сусідами на обіди, обговорювали події і ділилися інформацією, хто що встиг дізнатися, доки був зв`язок.

Олена, м. Нова Каховка

У місті ситуація, ніби в 90-их. Торгують продуктами із Криму на імпровізованих прилавках, табуретках. Почали на деяких цінниках поруч ставити вартість у рублях. Роботи у людей немає. Якщо є, то одержують мінімалку.

Інтернет лише у певних місцях на вулиці можна спіймати. Вдома зрідка пробивається. Іноді роумінг Київстар ловить краще за Vodafone. Здебільшого зараз можна лише у месенджері прочитати повідомлення та відповісти. Але відповідь надходить дуже довго. Зателефонувати можна. Дізнаємося новини з Viber та Telegram-каналів.

Коли зв`язку немає – відчуття повного відчуження.

Багато хто виїхав. Місто напівпорожнє, особливо надвечір. Якщо окупація продовжуватиметься, розглянемо варіант виїзду. Через Крим лише. Вартість величезна. Де стільки набрати грошей? Україною виїжджати дуже небезпечно, там то пропускають, то ні, розгортають колони машин, по області обстріли. І коштує виїзд також недешево.