ELLE Ваш концерт у столичному Палаці спорту в минулому березні — прецедент для українського шоу-бізнесу. Ви розпродали квитки протягом одного місяця. Не боялися, що ідея могла провалитися? І чи є щось, чого ви можете боятись?
Валерій Харчишин Ми були свідомі, що можемо зібрати Палац спорту. Але чи боялися пролетіти? Так. Я навіть просив промоутерів концерту не повідомляти, як продаються квитки. Завантажив себе репетиціями та промоцією. І така сублімація зрештою себе виправдала.
Чи є щось таке, чого ми ще боїмося і що хотіли би зробити? Мабуть, вже нічого не боїмося. Можливо, ми б замахнулися на кілька стадіонів. Але вважаю, зараз не можемо експлуатувати «Піраміду», бо вона вже два роки працює на нас, і хотілося б надати їй якихось інших рис. І ми вже почали це робити: граємо акустику з групою музикантів НАОНІ. Але акустика — не для стадіонів, вона для більш камерних майданчиків. А цього ми не боїмося — навпаки, любимо (сміється). Такий формат розкриває насамперед і мене особисто, бо я по вуха закоханий у камерну академічну музику.
ELLE Концерт у Палаці спорту — це був виклик кому?
В. Х. Багато хто не вірив. Казали, що ми божевільні, адже замахнулись на Палац у нереальні для реалізації строки. Мені говорили, що на промокампанію потрібен мінімум рік. У нас було п’ять тижнів.
До нас креативно долучився Іван Марунич — і ми погнали. Я розумів, що такий кейс стане прикладним інструментом для нас і для українського ринку взагалі. Що краще спрацювало? Можливо, інтерв’ю в нецільовій газеті, в якій ми б ніколи за такої нагоди не з’явилися. Можливо, поява в McDonald’s. Чи ролик, в якому я дарував квіти продавчиням тих самих квітів у підземному переході, під жахливий, але щирий музичний супровід на трубі. Майже ніякої традиційної платної реклами не було у звичному об’ємі.
ELLE Але зараз вже так не ризикуєте — концерт 14 лютого ви анонсували аж за п’ять місяців.
В. Х. Не можна кожного разу збирати стадіон, умовно кажучи, по дзвінку. Такі артисти є, але поки що не в Україні. Мої улюблені артисти продають квитки за два-три дні. Я зараз мрію потрапити на Bon Iver — і поки думаю, можливо, квитків не залишиться (сміється).
ELLE «Піраміда» — один з ваших найсерйозніших альбомів. Чи дійсно необхідна драма, щоб писати такі потужні пісні?
В. Х. Коли трапляється щось болюче і серйозне, ти починаєш цінувати життя. На жаль, тільки коли втрачаєш, тоді розумієш, що ти живеш. Тільки такі моменти можуть наблизити тебе до створення відвертих текстів і чесної нештучної музики. Не знаю жодного творця, який би від того, що йому просто добре, написав би щось достойне.
ELLE Вам складно йти на поступки перед сумлінням?
В. Х. Після цього хочеться... (замовкає). Мабуть, тому музиканти спиваються чи стають наркоманами. Після цього хочеться нажертися, забутися та нічого не пам’ятати — навіть як тебе звати і чому вийшов на сцену. Бувають такі моменти. Хочеться поголитися у ченці та сховатися. Мабуть, це якийсь психічний розлад, але одного разу я сам собі поголив голову, бо було реально погано після такого випадку. Тому, коли ми почали писати «Піраміду», я сказав: «Жодних компромісів. Робимо лише те, що у нас виходить, і не думаємо, кому воно потрібно. Це потрібно перш за все нам».
ELLE Коли пишеш без компромісів, люди це відчувають.
В. Х. Я дуже боявся. У пісні «Секрет» простий текст: «Не забирай, кого люблю, забери мене». Сталося так, що колеги спочатку записали свою частину, а потім я — вокальну. Вони не знали, про що я буду співати. Тому коли я розіслав хлопцям майже готову версію, в мене руки тремтіли реально. І коли Льоша Дорошенко, наш барабанщик, відповів: «Б**, я зараз сиджу і плачу як малолєтка», — я заспокоївся.
Коли дружина послухала цей трек, у неї заблищали очі й вона сказала: «А ти не боїшся так оголитися? А як накличеш на себе біду?» А я навпаки написав, щоб мені було легше. Я написав це як молитву, щоб Він нас нарешті почув.
ELLE Пісня «Сьомий день» увійде до саундтрека фільму з Яніною Соколовою «Я, Ніна» — так він буде називатись?
В. Х. Так. На відміну від режисера, сценарію і моєї ролі, назва не змінилась (сміється). «Сьомий день» є головним саундтреком.
ELLE На зйомках кліпу хто кого підтримував — ви Яніну чи вона вас?
В. Х. А видно було, що вона мене більше? (сміється). Мені насправді було зле. Ми до того кліпу йшли дуже довго, в нас був брак бюджету, безліч перенесень. Я був виснажений. Можливо, мав відчути полегшення, що нарешті знімаємо, а відчував таку шалену втому, що не міг просто фізично виконувати роль. Це був один з найважчих кліпів. Бо я реально переживав кожну секунду. Хоч часом і зривалися на істеричний регіт. Без цього ж ніяк. Але наприкінці там, де я плакав, — я, мабуть, плакав від усього. Ну, і згадка про те, що пережила Яніна (відома телеведуча поборола рак. — М. К.), не допомагала зйомкам. Принаймні, мені фізично — ні.
ELLE Коли вийде фільм?
В. Х. Це мало статися навесні. Але враховуючи те, що знято лише частину в Одесі і я ще не знімався, думаю, це досить смілива заява. Зрештою, це в нашому стилі — сидіти рік-два, а потім бігти за три секунди до перемоги. Можливо, надолужимо. Але добре, що так сталося, бо я буду органічніше почуватися у ролі, яка мені нарешті дісталася. Бо я мав би грати чоловіка Ніни — героїні Яніни, проте я не відчуваю себе чоловіком Ніни, це дуже важко (сміється). Розумію, що актор має вживатися в будь-яку роль, але ж я не зовсім актор чи, радше, не в цьому кіно.
ELLE На що важливе вам не вистачає часу?
В. Х. На себе. На родину. Був період, коли я очолив громадську організацію УААСП, паралельно у мене розпочалося будівництво, і «Друга Ріка» разом з кіно та театром теж нікуди не ділися. Я зрозумів, що дітей абсолютно не бачу — приходжу, коли вони сплять, а йду — їх вже вдома немає. І це не концертна діяльність, просто якась рутинна, виснажлива робота.
ELLE Який з рок-н-рольних атрибутів хотіли б мати, але не можете собі дозволити?
В. Х. Я хотів би жити справжнє рок-н-рольне життя, як в книжках пишуть: секс, наркотики, рок-н-рол (сміється). Із сексом і рок-н-ролом наче все о’кей, а от наркотики/алкоголь до забуття собі дозволити — величезна розкіш. Коли вони займають свій стереотипний п’єдестал, секс і рок-н-рол автоматично скасовуються або переносяться у потойбічне життя (сміється).
ELLE Можна винайти свою формулу, як-от в ТНМК: секс, бокс, джаз.
В. Х. Мабуть, кожен митець по-своєму замінює наркотики, шукає дофамін в інших речах. Я — в якихось марафонах чи непідйомних творчих, громадських чи соціальних кейсах. Але я беруся за це, щоб зрушити, оживити. Коли буде все так, як має бути, візьмусь за інший кіпіш, за інше «провалля» та спробую підняти його. Це приносить набагато більший кайф, ніж будь-які наркотики.
ELLE Тому ви очолили агенцію з авторських прав УААСП?
В. Х. Я точно на своєму місці, бо коли не я з такими ж авторами, як сам, то ніхто цього не зробить. Більша половина українських творців не можуть відрізнити суміжні права від авторських. Не знають, скільки вони заробляють і скільки можуть чи могли б зібрати вже заробленого. Ми займаємось просвітницькою діяльністю, намагаємось повністю виключити «людський фактор» у зборах і розподіленні коштів. Все йде до того, що у будь-якого автора скоро з’явиться додаток у смартфоні, завдяки якому ти зможеш стежити, як і де акумулюються твої авторські надходження, спостерігаючи звіти у власному кабінеті. Зареєструвати будь-який твір не виходячи з дому і збирати собі роялті. Так працює цивілізований світ.
ELLE Чи не заважає ця діяльність вашій творчості?
В. Х. Коли моя муза мене застане, я буду готовий. Я погодився очолити УААСП, бо спостерігаю за перебігом подій давно, і мені цей безлад тупо набрид. Я зрозумів, що поки не допоможу собі та іншим, нічого не зрушиться з місця. Можливо, це звучить пафосно, але потрібно починати з себе.
