«Ми шукали друга, а не трофей», — історії людей, які взяли тварин з притулку

Ірина Ольховська та Джинджер

Модель обкладинки ювілейного 55-річного журналу Playboy, автор автомобільного шоу «Блондинка Рулить», телеведуча

Чому вирішили завести домашнього улюбленця?

Цього не було в моїх планах. Але я якось їхала на Київське море і побачила збиту Джинджер. Вона була такою худою, що в мене аж сльози на очі наверталися. Я її забрала і півроку лікувала, ми пережили багато операцій. За весь цей час вона проявила себе як справжня захисниця, і я в неї остаточно закохалася. Потім був нелегкий період: вона серйозно захворіла, а в Україні таке не лікували. Ми полетіли до Нью-Йорку і ще півроку лікувалися там — довелося навіть автівку продати.

Джинджер стала для вас більше, ніж просто собака?

Це був поклик серця. Я в той момент розривала стосунки і можна сказати, що Джинджер стала мені подарунком з неба. Я рятувала її, а вона мене. Завдяки їй я зрозуміла, що таке справжня дружба і любов. Дивно, що цього мене навчила не людина, а собака.

Чому не взяли породисту тварину?

Я вважаю, що Джинджер з’явилася в моєму житті як якесь знамення, у нас дуже тісний зв’язок. Таке не купується. Взяти породисту собаку може кожен, а от тварину з вулиці, та ще й немаленьку, яка чотири роки прожила незрозуміло як і де — під силу не всім. Я не шукаю легких шляхів, а просто йду за покликом серця.

Як змінилася тварина після того, як ви забрали її додому? Чи виникали у вас з нею труднощі?

Я вважаю, що всі дворняги апріорі дуже кмітливі та вдячні. Моя собака вже тричі довела, що готова віддати за мене життя, тому продаж автівки задля порятунку Джинджер — це найменше, що я могла зробити.

Що б ви порадили людям, які збираються взяти непородисту тварину?

Не беріть, якщо маєте сумніви: багато тварин не можуть впоратися із зрадою хазяїна. А якщо вже берете з вулиці, то обов’язково зробіть всі щеплення, паспорт, ставте чіп, перевірте на основні захворювання і будьте уважні з вибором лікаря. За час лікування Джинджер я зрозуміла, що є дуже багато недобросовісних медиків.

Ганна Пащенко та Мілкі

Власниця студії рослинного дизайну Roslynka

фото: Валентина Ростовікова; візажист: Мері Баргамон; стиль: Ганна Іванова; локація: студія рослинного дизайну Roslynka

Як у вас з’явився домашній улюбленець?

Це вийшло зовсім незаплановано, мабуть, Мілкі сама вибрала нас. Я дуже люблю собак, але після смерті останнього чотирилапого друга якось боялася заводити нову тварину. З тих пір пройшло вже близько 10 років. І ось, одного разу, приїхавши в гості до тата, нас з донькою обліпили пухнастики, яким виповнився лише місяць. Я перша здалася і стала спочатку жартома, а потім серйозно пропонувати забрати одне цуценятко додому. На мені заснула крихітка зі схожим на мою попередню собаку забарвленням, тож я і сподівалася забрати саме її. А на доньці заснуло найменше серед усіх цуценя. І коли зайшла мова про те, що саме цій крихітці потрібен догляд, я здалася.

Чому не купили породисту тварину?

У мене ніколи не було подібних прагнень. Якби прибилася тварина, або ж її довелося б лікувати – окей, взяла б, а купувати не бачу сенсу. Ще з дитинства була впевнена, що найвідданіші та найрозумніші собаки — дворняги.

Як змінилася тварина після того, як ви забрали її додому?

В першу чергу, змінилося наше життя (Сміється). Прогулянки в лісі стали приносити ще більше задоволення, адже тепер ми їдемо з собакою, яка спочатку там скакає від щастя, а потім без задніх лап спить. Крім того, в доньки з’явилася серйозна частка відповідальності за свого друга — погуляти і нагодувати. Поява собаки вплинула і на місце моєї роботи: довелося переїжджати і збільшуватися в масштабі, тому що колишній орендодавець був проти тварин на роботі, а для мене це важливий нюанс. Життя собаки, звичайно, теж змінилося: Мілкі — наш талісман і кращий друг.

Чи є в побуті різниця між породистою і звичайною тваринами?

Взагалі не відчуваю жодної різниці. З Мілкі, мені здається, навіть простіше, ніж з породистою собакою.

Що б ви порадили людям, які збираються взяти непородисту тварину?

У кожної собаки є свій характер, а у дворняг — особливо! Цим вони приваблюють навіть більше. Я, наприклад, дресирую собаку і цим самим дресирую себе.

Не бійтеся брати «складну» тваринку, адже нам завжди дається стільки, скільки ми можемо осилити. Будьте сміливішими, і ваш друг допоможе вам з цим.

Олександр Тодорчук, Марія Артеменко і Ганді

Олександр Тодорчук — лідер зоозахисного руху UAnimals, ініціатор всеукраїнського Маршу за права тварин, партнер агенції Gres Todorchuk PR

Марія Артеменко — засновниця і керівник Центру розвитку благодійносі, кураторка проекту #ЩедрийВівторок в Україні, засновниця благодійного фонду «Клуб Добродіїв»

фото: Тарас Переваруха; стиль: Ганна Іванова; локація: кафе «Charlotte»

Як у вас з’явився домашній улюбленець?

Марія: У нас була ціла детективна історія. Спочатку ми ледь не забрали чорненьке цуценя на заправці вночі. Повернулись за ним за декілька днів, проїхавши понад 300 кілометрів, але виявилося, що він вже знайшов сім’ю. Потім готові були взяти дівчинку з маленького притулку. Сашко запитав, чи хоче вона поїхати з нами додому, а собачка відвернулася і пішла від нас. Вирішили, що це знак і вже з третьої спроби, завдяки проекту @Хочусобаку, ми знайшли Ганді — нашого кращого друга. Це було свідоме і дуже щасливе рішення!

Чому не купили породисту тварину?

Марія: Ми шукали друга, а не трофей. Ганді — найбільш породистий пес у світі! Адже важливо не ЯКИЙ ти маєш вигляд, а ЩО несеш світу. Він улюбленець всіх наших рідних і друзів. І ще Ганді — суперкрасунчик.

Як змінилася тварина після того, як ви забрали її додому?

Олександр: Це питання краще поставити самому Ганді. А якщо серйозно, то в перший вечір він гавкав на власне відображення в дзеркалі, але потім змирився зі своєю копією. Збоку здається, що Ганді став спокійнішим, наповнився ніжністю і теплом. Ми іноді навіть жартуємо, що він вважає себе котом. Тільки йому краще не кажіть. Ще він вже два роки поспіль очолював колону з активістами на марші за права тварин, вітав всю країну з Новим роком.

А як змінилося ваше життя?

Олександр: Ми не відкриємо таємницю, якщо скажемо, що з появою собаки починали частіше виходити на вулицю, познайомилися з усіма сусідськими біглами та мопсами, а також стали майстрами почухувань.

Чи є в побуті різниця між породистою і непородистою тваринами?

Олександр: Різниці немає і бути не може! Самі по собі собаки різні і кожна має власний характер. Хтось бешкетує, хтось більш спокійний. Особливість може бути пов’язана хіба що з віком.

Що б ви порадили людям, які збираються взяти непородисту тварину?

Марія: Якщо ви вже вирішили завести кудлатого друга, шукайте його серцем, а не очима.

Ксенія Крячко і Єті

Власниця концепт-стору Conceptica, консультант у сфері fashion

фото: Генадій Черномашинцев; стиль: Ксенія Крячко; локація: магазин Conceptica

Як у вас з’явився домашній улюбленець?

Єті приблизно 6,5-7 років, але зі мною вона вже 5 років. Це моя п’ята собака з вулиці/притулку. Двох забрав мій колишній чоловік, ще дві, на жаль, уже на собачій веселці. Єті прив’язали до дверей «Епіцентру» на Кільцевій, і так вона просиділа два дні. А потім, коли її відв’язали охоронці, залишилася жити біля будівлі. Там вона провела пів року. І я вдячна людям, які підгодовували її і нікуди не відвезли. Єті — собака мого життя, вона як частина моєї душі, що оселилася в іншій живій істоті.

Як змінилося ваше життя після появи собаки?

До моєї першої бездомної собаки, у мене і думок не було про непородистих тварин. Я їх, чесно кажучи, просто не помічала. А потім зі мною трапилася моя перша собака Роза, яка жила за містом поруч з лазнею, біля якої я часто проходила. Одного разу я побачила її вже в такому жалюгідному стані, що не відразу впізнала. Спочатку вмовила свого чоловіка просто відвезти її до ветеринарної клініки, а потім вже й забрати з собою до Києва.

До речі, ця собака змінила і його ставлення до тварин, бо до цього я чула тільки: «ось, добудуємо будинок, там буде вольєр, і ось тоді..». А тепер ми два пристрасні любителі собак. Настільки їх любимо, що першими слова чоловіка під час розлучення були: «Собак я тобі не віддам» (Сміється).

Чи є в побуті різниця між породистою і непородистою тваринами?

Зараз у мене є породиста кішка Липа, і це моя перша й остання куплена тварина. Чесно кажучи, зараз мене дратують люди, які начебто всім серцем за захист прав бездомних тварин, а потім беруть і купують породистих. Сьогодні Єті — королева вечірок, ресторанів і навіть закордонних пляжів (вона подорожує зі мною практично скрізь), але тривалий час вона була дуже полохлива та багато нервувала. Десь тільки за рік вона повністю адаптувалася. Але інших особливостей немає.

Що б ви порадили людям, які збираються взяти непородисту тварину?

Не бійтеся! Це буде один із найкращих вчинків, який ви зробите в житті, і він назавжди залишить слід у вашому серці.

Савостіна Юлія та Мія

Автор та ідеолог проекту Made in Ukraine

фото: Олена Крайнова; стиль: Олена Тиха; одяг представлений Mate Apparel та Samokish

Чому вирішили завести домашнього улюбленця?

До цього у мене були тільки коти, про собак думала, що це занадто важко. Потім познайомилася з чоловіком, а у нього був пес Тоша, тож довелося приймати в родину усіх. Зараз у нас з Тошею взаємна любов, і я його вважаю своєю собакою.

Як вирішували, де взяти тварину?

Ми особливо не вирішували, з Мією сталася досить цікава історія. Ми подумали, що Тоша старіє, а травмувати маленьку дитину у разі втрати домашнього улюбленця нам не хотілося. Тож ми всією родиною поїхали на Кураж Базар, там донька помітила собаку, яка сиділа в хустинці поблизу дітей. Виявилося, що це волонтерська тварина. Тож було вирішено: «Забираємо».

Чому не придбали породисту тварину?

Ми думали не про родовід, а власне про конкретні породи: мені, наприклад, подобалися коргі. Але ми припускали, що доля може розпорядитися інакше і ми візьмемо тварину з притулку.

Як змінилася тварина, після того, як ви її забрали? Чи виникали якісь труднощі?

Із Мією нам трішки  важко й зараз: вона любить втікати. У нас є підозри, що вона раніше тікала чи то від попередніх власників, чи від волонтерів. Мія періодично намагається втекти за межі ділянки. Спочатку хвилювалися, але зараз розуміємо, що вона у будь-якому випадку повернеться. Крім того, вона у нас гіперактивна, її постійно треба вигулювати та давати їй награтися. Ну і Мія — собака-сміттяр. Найважчим було відучити її їсти з сміттєвого баку. За два роки вона змінилася, стала більш спокійною, але подекуди намагається гайнути з подвір’я на вулицю.

А як змінилося ваше життя?

Наше, мабуть, ніяк, оскільки ми вже мали собаку. А от життя Тоші точно перевернулося: він у нас тихий і спокійний наче кіт, а Мія — батарейка, повна його протилежність. З появою Мії наш старенький Тоша став більш активний, наче віднайшов сенс життя. Тоша почав бігати, гратися, гавкати, рано прокидатися — пес почав життя спочатку.

Чи є різниця у побуті між породистою твариною та дворнягою?

У побуті, мені здається, різниця немає. Хіба що на породисту тварину треба отримувати більше довідок, якщо ви заплануєте потомство. З дворнягою ж просто: стерилізували і все. Ну ще інколи треба возити до ветеринара.

Що б ви порадили людям, які хочуть взяти непородисту тварину?

Я дуже раджу звертати увагу саме на притулки: часто такі тварини вже навчені та легко адаптуються до хатніх умов, їх не треба нічому вчити. Ви отримуєте величезну вдячність та по-справжньому вірного друга на все життя. Я переконана, що тварини нічим не відрізняються, у кожної свій характер, і саме на це треба звертати увагу. Я тільки «за» тварин з притулку, і не бачу сенсу платити гроші за друга, якого можна просто врятувати.

Марія Кривопишина та Бося

Митець

фото: Геннадій Черномашинцев; візажист: Олена Колесник; стиль: Олена Тиха; одяг предоставлений брендами: KObyKolotiy, Artell Shoes, Samokish

Чому вирішили завести кішку?

З раннього дитинства у мене в сім’ї жив кіт Кузя, який був моїм найкращим другом. Коли зростаєш пліч-о-пліч з хатнім улюбленцем, то життя без тварини вже неможливе.

Як вирішували, де візьмете тваринку?

Звичайний збіг обставин познайомив мене з Умкою, непородистим котом з розкішним хвостом й акторським талантом. Було декілька кошенят і я вирішила, що мій — той, який сам піде до мене. Так мене і обрав мій «нахабний вусань». Другого підкинули в сусідський під’їзд: так у мене з’явився рудий кумедний Бося. Третя кішка, Роза, кошеням забігла з височенною температурою на ділянку за містом і впала мені прямо в ноги. Звичайно, після ветеринара і лікування я залишила її в себе вдома. Тепер вона ходить за мною слідом майже всюди.

Чому не купили породисту тварину?

Породиста тварина вже має будинок, а безрідні і бездомні самі виживають, їм набагато більше потрібна сім’я і своя людина. Порода — це ж данина стилю, чи не так? Вона не впливає на красу вихованця або його розумові здібності. І це зовсім не про стосунки та любов.

Як змінилася тварина після того, як ви забрали її додому?

У тварин, як і в людей, у кожного свій характер, свої уподобання та звички. Головне — вони потребують любові і ніжності.

А як змінилося ваше життя?

З’явилося відчуття відповідальності: я нікуди не можу «зірватися» та виїхати, не подбавши про своїх вихованців. Буває, що хочеться поділитися чимось наболілим, а немає кому.  Потім дивлюся у ці добрі очі і бачу, що тваринка тебе по-своєму розуміє і все відчуває. Я рада, що вони в мене є, дуже рада.

Чи є в побуті різниця між породистою твариною і дворнягою?

Так, є. Дворняги дійсно розумніші і кмітливіші, а ще не такі нахабні. Хоча, я все ж вважаю, що багато залежить саме від господаря. За аналогом старої приказки: хочеш дізнатися, яка людина всередині — подивися на її домашню тварину та її поведінку.

Що б ви порадили людям, які збираються взяти непородисту тварину?

Я б порадила для початку зрозуміти, чи готові ви нести відповідальність за інше життя і чи насправді ви любите тварин.

---