Чи існує життя в умовах війни: розповідає письменниця Чімаманда Адічі в книжці «Половина жовтого сонця»

Авторка ділиться досвідом рідної Нігерії

«Половина жовтого сонця» Чімаманди Адічі — це історія про віру, розчарування та виживання в умовах війни. Вона також про моральну відповідальність, кінець колоніалізму, етнічну відданість, клас і расу — і про те, як любов може все ускладнити.

Половина жовтого сонця в центрі червоно-чорно-зеленого прапора символізує славне майбутнє Біафри — молодої держави на південному сході Нігерії, яка виборювала незалежність наприкінці 1960-х. П’ятеро біафранців — сільський підліток Уґву, сповнений революційних ідей професор Оденібо, британський емігрант Річард та не схожі між собою близнючки Оланна і Кайнані — живуть під час війни. Вони кохають, зраджують, обговорюють політику, тікають від обстрілів, знаходять себе, втрачають близьких і попри все вірять у перемогу.

Нігерійська авторка Чімаманда Нґозі Адіч, чиї роботи досліджують теми гендеру, раси й ідентичності в Африці, вдало поєднала інтимні історії героїв із загальнополітичним контекстом війни та долі її рідної країни.

Що з цього вийшло? Читаємо уривок з роману «Половина жовтого сонця».

Річард перечитував записку від Кайнані, коли його літак приземлився в Кано. Він лише нещодавно натрапив на неї, шукаючи у валізі журнал. Шкодував, що вона пролежала там десять днів його лондонської подорожі, чекаючи, щоб її прочитали, а він про це не знав. 

Чи це любов — ця невиправдана потреба мало не весь час бачити тебе поруч? Чи це любов — ця безпека, яку я відчуваю в нашому мовчанні? Чи вона — цей зв’язок, ця повнота?

Читаючи, він усміхався: Кайнані ще ніколи нічого такого йому не писала. Він сумнівався, чи вона взагалі хоч щось йому написала, крім звичайного «З любов’ю, Кайнані» на листівках до дня народження. Він перечитував записку знову й знову, затримуючи погляд на кожній «я», вишукано й майстерно закрученій. Раптом йому стало байдуже, що виліт з Лондона затримали, а пересадка в Кано на літак до Лагоса затримає ще довше. Його охопила якась абсурдна легкість. Усе здавалося можливим, з усім можна було впоратися. Він підвівся й допоміг жінці, що сиділа поруч, дістати валізу. «Чи це любов — ця безпека, яку я відчуваю в нашому мовчанні?»

— Це так люб’язно з вашого боку, — сказала йому жінка з ірландським акцентом. Літак був повний ненігерійців. Якби тут була Кайнані, вона точно сказала б щось насмішкувате — «Ось тобі навала європейців-мародерів». Він потис руку стюардесі біля трапа й швидко перетнув злітну смугу. Сонце було таке пекуче, така пронизлива біла гарячінь, що він уявив, як рідини випаровуються з тіла, висихають, і йому полегшало, коли він увійшов до прохолодної будівлі. Він став у черзі на митний контроль і перечитав записку Кайнані. «Чи це любов — ця необґрунтована потреба мало не весь час бачити тебе поруч?» Повернувшись до Порт-Гаркорта, він попросить її вийти за нього. Спочатку вона скаже щось на кшталт «Білошкірий чоловік, ще й без копійки за душею. Мої батьки будуть обурені». Але погодиться. Він знав, що вона погодиться. Останнім часом щось у ній змінилося, вона стала зрілішою, м’якішою і тому написала записку. Він не був певний, чи вона пробачила йому той випадок з Оланною — вони ніколи про це не говорили, — але ця записка, ця нова відкритість означали, що вона готова рухатися вперед. Він розгладжував записку на долоні, коли молодий дуже темношкірий митник запитав: 

— Щось декларуєте, сер?

— Ні, — відповів Річард і простягнув паспорт. — Я лечу до Лагоса.

— Добре, чудово, сер! Ласкаво просимо до Нігерії!

Реклама

Популярні матеріали

Національна спадщина: 5 забутих страв української кухні


Куркума для схуднення, омолодження та виведення токсинів: як та...


Про що говорять чоловіки: 10 секретів, які варто знати кожній...


Читайте також
Популярні матеріали