АННА РИЗАТДИНОВА: "ОБЩЕНИЕ С СЫНОМ, ЛЮБИМЫЕ...

ЦЕЛЛЮЛИТ И МУЧНОЕ: ЕСТЬ ЛИ СВЯЗЬ?

5 ФИЛЬМОВ ОСНОВАННЫХ НА РЕАЛЬНЫХ СОБЫТИЯХ 

12 ФИЛЬМОВ, СНЯТЫХ В ВЕНЕЦИИ

ЕЛИЗАВЕТА II ОТРЕЧЕТСЯ ОТ ПРЕСТОЛА В 95 ЛЕТ?...

Авторка флешмобу #ЯНеБоюсьСказати про те, чому українки не боялися сказати, але так і не одягли чорних суконь за прикладом Голлівуду?

Напередодні виходу в український прокат стрічки «Вайнштейн», яка розповідає історію яскравого злету та блискавичного падіння кінотитана Гарві Вайнштейна, активістка та голова ГО «Студена» Анастасія Мельниченко розмірковує, чому в Україні рух #metoo не набув такого розмаху, як в США

Фото: Getty Images/Global Images Ukraine

Рейтинг статьи / 0
4 5 68

Журналіст Матвій Ганальпоський, коментуючи вбрання акторок — чорні сукні на врученні «Золотого глобусу» на знак протесту проти домагань у Голлівуді, — заявив: «Де були заперечення, коли вас тягли до ліжка? Де ви раніше були, коли вас усякі голлівудські товариші, як ви стверджуєте, хапали за всякі м’які місця?».

Меріл СтріпМеріл Стріп та Ай-Джен Пу на церемонії «Золотий глобус», 2018 рік

Коли фокусник дістає з рукава яскраву хустину, діти зазвичай чекають, що це буде одна хусточка й щиро дивуються, коли з рукава одна по одній тягнуться ще й ще. На цій несподіванці й побудована вся інтрига фокусу. Але дорослих вже важко здивувати тим, що за першою хусточкою з’являється друга, третя, десята. Бо дорослі більш-менш розуміють, як все працює.

Думаючи про ситуацію з домаганнями статусного кінопродюсера до акторок і реакцію дуже багатьох людей, які казали «чого ж ці жінки просто не відмовилися», «чого ж вони не подали заяву раніше», «де вони всі були», я почуваюся так, ніби маю зараз розповісти дорослим людям, чому з рукава у фокусника з’являється багато зв’язаних хустинок. Але, оскільки знову й знову такі розмови виникають, напевно, треба знову й знову пояснювати.

Гендерна соціалізація і її роль 

На рівні законів чоловіки й жінки мають рівні права і можливості. Але вже починаючи з зовсім юного віку з’являються мікровідмінності між вихованням та можливостями статей. Ці відмінності накопичуються з роками, наче снігова куля, і, зрештою, створюють геть різні світи, у яких живуть чоловіки та жінки. Дівчаток з народження привчають бути послужливими, не виражати негативних емоцій, не бути надто активними. «Тобі треба частіше посміхатися», «Поступися йому, ти ж дівчинка», «Тобі не личить злитися» ― знайомо? 

Прояви лідерських якостей у дівчат засуджують, вважаючи кепським характером. Те, що «хлопець лідером росте, молодець!», у дівчинки звучить як «Оце ж стерва!». 

Жінки й дівчата чують ці всі установки з самого дитинства. Бути активною, бути лідеркою, дати відсіч і послати голосно ― це ознаки «мужланки», це ризик мати тавро «мужеподібної» і поки ми виростаємо стаємо дорослими, ми вже маємо на собі той тягар, який називаємо «жіночою гендерною соціалізацією», тобто ті набори поведінки, які вважаються правильними для жінки в соціумі. До слова, вони не лише вважаються правильними, а й усіляко схвалюються. М’яка, ніжна, незлоблива дівчинка отримує для своєї поведінки незрівнянно більше підкріплення, ніж різка, категорична і така, яка не стримує негативних емоцій. Так само й чоловіки: ті, які проявляють типово маскулінні ознаки, отримують більше схвалення («ого, який мужик!»), ніж ті, які їх не проявляють («тюхтій і баба»).

Харви ВайнштейнРассел Кроу, Гарві Вайнштейн та Рене Зеллвегер 

Окрім формування характеру та його проявів, не варто забувати, що хлопчиків з дитинства заточують на те, щоби бути переможцями. «Він успадкував справу свого батька!» ― значно частіше можна почути, ніж «вона успадкувала справу свого батька». Хлопчиків готують бути спадкоємцями сімейних справ і бізнесів (у тих країнах, де старше покоління не було перемелене історичними трагедіями на зразок колективіізації), готують до того, щоб вони ставали успішними лідерами, політиками, підприємцями. До чого готують дівчат? Правильно, до вдалого заміжжя й сімейного життя, бути господинькою й красунею. 

Дивовижа, але й досі жінка вважається реалізованою, якщо вийшла заміж і народила дітей, а не тоді, коли побудувала блискучу кар’єру.

Прочитайте подумки два слова: «Кар’єрист» і «кар’єристка». Котре слово має більше негативного лексичного забарвлення? От і я про те ж.

Нерівність ресурсів: саме тому

І нарешті, згідно зі світовою статистикою, розрив у оплаті праці чоловіків і жінок становить 32%. Більшістю світових багатств володіють чоловіки. Серед 25 найзаможніших людей світу у 2019 році за версією Forbes лише дві жінки. Для такої ситуації є багато пояснень: історична (коли жінки буквально лиш за останні сто років отримали доступ до освіти та роботи), гендерно-стереотипна (жінок і досі суспільство орієнтує на сім’ю замість кар’єри, а чоловіків ― навпаки, жінок не сприймають як лідерок і вони стикаються з явищем «скляної стелі»).

Оце все ті хусточки, які з’являються з рукава фокусиника за тією першою, яка називається «Чому вона не заявила про домагання одразу»? Вона не заявила, бо вона не має інших шансів пробитися.

Світ Голлівуду досі тримають чоловіки, і відмовити або заявити на того, хто має владу ― це перекреслити собі можливість будь-коли повернутися й здобути роботу.

Харви ВайнштейнГарві Вайнштейн

Я згадала одну історію, геть не пов’язану зі згвалтуванням. Колись одного представника однієї організації (тобто людину, яка потребує ресурсу) невзлюбила одна донорська організація (тобто ті, хто володіють ресурсом). Після цього дорога до ресурсу тому чоловікові була закрита. Він подав чотирнадцять заявок на фінансування проекту, але все дарма. Він став нерукоподатним, викресленим із середовища тих, хто може отримати фінансування.

Реалізація чи справедливість?

Так от, кожна, КОЖНА, хто посміла би заявити на продюсера чи режисера, поставила би хрест на своїй кар’єрі. Окрім того, цих жінок не вчили входити у пряме протистояння. Жіноча гендерна соціалізація вимагає від нас бути поступливими, і справді, багатьох радше спаралізує страх у ситуації небезпеки, ніж жага давати відсіч.

Насправді багато яких резонів може бути в жінки, яка не зважилася сказати «ні», але й не сказала «так». Це все ― ота невидима частина айсберга, оті десятки хусточок, які витягуються одна по одній.

В Україні рух #metoo (сфера публічного) не набув розмаху так, як #янебоюсьсказати (сфера приватного). Не тому, що в нас нема проблеми з домаганнями. Якраз навпаки: у нас ляскання по сідницях вважається нормою робочих взаємин, а секс начальника із секретаркою оспівано в сучасному народному фольклорі. І от саме тому, що це норма й усвідомлений чоловічий привілей, наважитися виступити проти нього — це все одно, що купити собі вовчий квиток на подальше працевлаштування.

Анджеліна Джолі, Ума Турман чи Сальма Хаєк можуть дозволити собі заявити, бо це не вплине на те, ким вони є. Мері Джейн чи Пенні Сміт може дозволити собі взяти участь у флешмобі metoo, бо американське суспільство дуже нелояльне до сексуальних домагань на робочому місці: це часто прописано в кодексах робочої етики, і за порушення такого кодексу людину дуже легко звільнять. Видавництво може припинити співпрацю з письменником, якого запідозрили у домаганнях, навіть якщо письменник іменитий, а опера може відмовити в контракті танцюристу за сексистські висловлювання.

Харви Вайнштейн Гарві Вайнштейн та Ешлі Олсен

А що в нас? А в нас Анна Петренко буде «самадуравинувата, не треба було одягати ту спідницю чи ті каблуки». Анну Петренко зацькують, а поганцям нічого не буде. Навпаки, вони вийдуть героями, адже досі наша чоловіча гендерна соціалізація вимагає від чоловіків бути хтивими й домагатися жінок. А жіноча гендерна соціалізація ― бути піддатливими й покірними.  І не висовуватися, головне ― не висовуватися. «Тобі що, шкода було?», «Нащо ти хлопу кар’єру псуєш?» і т.д.

Акторки одягають чорні сукні, роблячи проблему видимою. Не всі мають сміливість говорити про це вголос. Але відчувати себе солідарними дуже важливо.

Відсудження у Гарві Вайнштайна 44 мільйонів доларів ― це не про хтивість і меркантильність жінок, які раптом «згадали» якісь старі образи (послуговуючись риторикою багатьох противників руху #metoo). Ні, це реальний механізм покарання, який працює у Штатах. І це добре, що він є, як і позбавлення волі. Це реально ті причини, чому тамтешні жінки можуть не мовчати. Фраза, яку я цитувала на початку, стала б кінцем кар’єри у цивілізованому світі для журналіста. У нас ― ні. Це і є  ті причини, через які так і не заговорили українки.

Анна Ризатдинова: "Общение с сыном, любимые люди рядом — это то, что делает меня полной сил"

#ЯНеБоюсьСказати: куда привела борьба с насилием

Гид по модным вязаным вещам сезона от украинских брендов