Тієї п’ятниці я прийшла на групове заняття з аеробіки. Нас небагато. За традицією лише жінки. Сюди приходять бізнес-леді, які вже за годину поспішно вибіжать у напрямку офісу. Жінки із засмагою, що не знає сезонності. Фрілансерки, молоді мами, студентки. Кожна з них через різні причини, але всі з одним переконанням — фізична активність корисна. Молода тренерка, яку обожнює весь наш жіночий колектив, перед заняттям напівжартома розповідає, що у громадському транспорті її щойно облапав значно старший чоловік. У відповідь жінки починають жартувати, що “нечего портить товар”, “раз потрогал — надо жениться”. А ще “таку дівчину гріх не обійняти”. Я лиш хитаю головою.
Чому жінки виправдовують домагання у громадському транспорті та на вулиці? Чому радять сприймати вигуки на свою адресу та недвозначні натяки на роботі як комплімент?
Похожие материалы:
Коли з Голлівуду докотилася перша хвиля звинувачень у сексуальних домаганнях та зґвалтуваннях, продюсер Харві Вайнштейн у публічних заявах порівнював себе з «динозавром, якому потрібен час, аби вивчити нові правила поведінки». Він стверджував, що “раніше стосунки між чоловіком та жінкою регламентувалися інакше, такою була культура”. Хоча ці слова аж ніяк не виправдовують поведінку чоловіків, варто звернути увагу на соціальні норми попередніх поколінь.
Ще століття тому заміжні жінки не мали права голосу і вважалися додатком до чоловіка, а незаміжні дівчата були “власністю” батьків. У п’ятій книзі Старого Завіту (Второзаконня 22:28–29) написано, що жінка має вийти заміж за свого ґвалтівника. Надто давно? Ще двадцять років тому (1997) п’ятнадцять країн Латинської Америки мали закони, які дозволяли винним у зґвалтуванні уникнути покарання. З десяток країн живуть за такими законами й досі. На жаль, у 17–18 столітті на території тогочасної України нікого не дивувало, якщо ґвалтівник грошима “відшкодовував збитки” батькам, адже тепер дівчину буде важко видати заміж. От тобі й “у вас товар, у нас купець”, як то кажуть.
Похожие материалы:
Цінність жінки напряму залежала від наявності чоловіка поруч. Часто одруження давало надію на права та краще майбутнє. На допомогу такій похмурій картині прийшла романтизація. Жінок масово підсаджували на наркотик “великого чистого кохання”. Мрії про “краще майбутнє” втілювалися на сторінках любовних романів, де лицарі, поєдинки, смертельна небезпека, викрадення та пристрасть. Гадаєте, йдеться все ще про 18 століття? Нещодавно соціологи проаналізували найпопулярніші твори сучасної літератури, таргетовані на жіночу аудиторію, і у 54% з них головна героїня потерпає від сексуального насилля, найчастіше з боку героя, з яким має бути “довго і щасливо”.
Укорінений післявоєнний та посттравматичний синдром навчив радянських жінок бути неперебірливими. Вони навчали своїх дочок, що “хлопчики тебе ображають, якщо ти їм подобаєшся”. З роками в інтернеті з’явилася експертна думка, що “вуличні компліменти не подобаються тим, хто їх не отримує”. Свист вслід, кис-кис-кис-кання, навздогін кинуті фрази та обмацування стали своєрідною шкалою бажаності жінки. Якщо тебе не домагаються — ти не цікавиш чоловіків. Некрасивих не ґвалтують. Бідних не обкрадають.
Так звані “знаки уваги” чомусь прирівнюють до знайомств на вулиці із запитаннями: “Так що, тепер взагалі не підходити до жінок?”. Є надзвичайно легкий спосіб зрозуміти, що це — флірт або вуличні домагання. Розкажіть про нього знайомим чоловікам. Готові? Якщо при наближенні до жінки вона вам не посміхається, а після вашої фрази каже “ні” або просто намагається йти швидше — ВОНА НЕ ЗАЦІКАВЛЕНА У ЗНАЙОМСТВІ. Вона не хоче вас принизити чи висміяти. 58% жінок, які вже колись пережили вуличні домагання або насильство, бояться ескалації конфлікту, адже це може призвести до застосування фізичного впливу, де сили будуть надто нерівні. Не варто кричати вслід, що вона “має бути вдячною за комплімент”.
Похожие материалы:
Особисто я люблю пояснення коміка Пітера Уайта: “Для чоловіків правило дуже просте: ніколи не кажіть незнайомій жінці того, чого б ви особисто не хотіли почути на свою адресу, перебуваючи у в’язниці”.
Не варто забувати, що домагання на вулиці, роботі чи вдома — це ніколи про кохання та красу, але завжди про владу. І всі лицарі ордену “Кис-Кис-Кис” та “Люблю, коли ти в офісі” замовкають при найменшій вірогідності відповідальності за свої дії. Запам’ятайте: ви не повинні посміхатися, тішити чиєсь око чи дякувати за комплімент незнайомим людям. Не повинні “пробачати” вчинки, якщо їх виправдовують подруги, старші колеги й навіть мами. Ваші особисті кордони, безпека та психічний стан важливіші.
Гарна новина: з кожним наступним поколінням суспільство все менше толерує таку поведінку. В липні 2017 р. соціологи Великобританії провели масштабне опитування 12 тисяч дорослих, аби дослідити, як змінилося ставлення до проблеми вуличних домагань, посвистувань тощо. Три чверті опитаних у віковій групі 65+ назвали їх “компліментами та невинною забавою”. Серед опитаних жінок віком від 55 кожна десята відповіла, що така поведінка “лестила б їй”. Водночас 74% опитаних серед молоді віком 18–24 років назвали таку поведінку неприйнятною. Лупаймо сю скалу, і не вірмо любовним романам.
