Спеціальна версія журналу
ELLE Україна

Весільні традиції України: Київська, Черкаська та Івано-Франківська області

Головні атрибути весільних обрядів українців

У третьому матеріалі, присвяченому весільним традиціям України кінця XIX – початку ХХ століття, ми детально розглядаємо звичаї Київської, Черкаської та Івано-Франківської областей. Прочитати про інші регіони можна за посиланнями: Частина 1 та Частина 2.

Київська область, Київсько-Святошинський район

Серед заможного населення сіл, розташованих  довкола Києва, збереглися свій стрій та ідентичність, зокрема можна побачити велику кількість цікавих елементів в одязі, обрядах та традиціях. Одним із найважливіших обрядів, який залишається актуальним і сьогодні, — благословення батьками. Під час обряду мати обов’язково тримала в руках ікону, а батько — хліб. Таким чином, діти отримували підтвердження від батьків на згоду їхнього союзу. Благословення відбувалося так: перед вінчанням молодята приходили до батьків, ставали перед ними колінами на рушник та схиляли голови. Своєю чергою батьки поклоняли їх іконою та хлібом.

Іван Гончар, «Весільна пара»

Напередодні весілля відбувався дівич-вечір. У цей вечір молоді закінчували всі приготування до столу, прикрашання та створення атрибутів. Наприклад, прикрашання гільця. Гільце мав викопати дружба молодого та принести до дівчат, які потім мали його прикрасити.

Цікаво, що на Київщині викуп брав молодший брат нареченої. Він виступав як представник роду молодої. Під час викупу наречений та брат молодої торгувалися. Молодий пропонував гроші, товари та тварин в обмін на кохану.

К. Трутовський, «Весільний викуп». 1881 р.

Молодий заходив до хати, а молода в цей час сиділа на покутті на кожуху. Обличчя нареченої було прикрите хусткою. Молодий був у шапці, що за етикетом вважалося неприпустимим. Цим жестом він показував себе як завойовника, котрий міг дозволити собі таке порушення. Далі наречений намагався зірвати з нареченої хустку, дівчина опиралася. І тільки після того, як хустка опинялася в руках хлопця, він міг поцілувати наречену.

Під час весілля молодий та молода вже не були дівчиною та хлопцем, але й ще не стали чоловіком та дружиною. Хустка, яка покривала голову та обличчя нареченої, захищала її від негативного впливу та заздрісних очей. Зняття хустки молодим символізувало фактично смерть дівчини в роду своєї матері і народження в роду свого чоловіка.

Микола Пимоненко, «Весілля в Київській губернії»

У понеділок зранку, після того як відбувся обряд комори (шлюбна ніч), на знак того, що дівчина була цнотливою до взяття шлюбу, вивішувався червоний прапор. Червоний колір символізував чистоту нареченої. На Київщині часто вивішували каламайковий пояс — елемент традиційного вбрання, виготовлений із фабричної вовняної тканини. Після першої шлюбної ночі молода виходила з хати молодого та прямувала до хати батьків, а боярин (дружба) розмахував червоним прапором, підтверджуючи той факт, що молода була цнотливою. Потім прапор чіплявся на дах будинку молодого.

Черкаська область, Черкаський район

Цікавим у плані дослідження традицій та національного одягу Черкаської області можна вважати село Яснозір’я. Тут та в прилеглих поселеннях давні традиції збереглися аж до 70-х років XX ст.

Іван Гончар, Весільні традиційні обряди

Весільні вінки на Черкащині вражають своєю фактурою, кольорами та елементами. Вони складалися з паперових квітів, восковиць, 12 пучків барвінку. Вінок виготовляли безпосередньо на нареченій увечері перед весіллям, тому вона була змушена спати сидячи, аби не зруйнувати конструкцію.

Щодо рушників, то на Черкащині часто використовували рушники червоного кольору, виготовлені в Кролевці Сумської області. На весіллі їх обов’язково мало бути два: одним наречена підперізувалася, а другий тримала на руці.

Наречена та наречений із Яснозір`я / Фото «Метелики в голові»

На Черкащині, як і в багатьох інших областях України, одним із найвагоміших обрядів було випікання короваїв та шишок. Так, на Черкащині ще пекли «борону» — спеціальний хліб, який одягався на шию. Ним обдаровували та віддячували хрещеним батькам. На Черкащині жінок, які пекли коровай, називали «ліпашками». Це були заміжні, старші та щасливі у шлюбі жінки. Під час випікання вони клали всередину чотири монети та два сирих яйця, які потім запікались із короваєм.

Жодне весілля не обходилося без сватів та свашок. Вони мали слідкувати за порядком на весіллі та виконувати функції тамади.

Існував цікавий обряд на Черкащині, коли обдаровували свашок хустками. Відбувалася своєрідна гра: на палку пов’язували хустку та здіймали вгору, дражнячи учасників гри. У цей час свашки намагалися схопити приз.

Івано-Франківська область, Косівський район

На Гуцульщині побутували давні патріархальні звичаї. В багатьох селах Косівського району жінка все життя зверталася до чоловіка на Ви. Раніше шлюби могли також укладатися за домовленістю батьків, без згоди молодих.

Карпати вважаються специфічним регіоном. Скотарство у цій місцевості завжди переважало над землеробством. Тому сир використовувався навіть у весільних обрядах. Зокрема виготовлялися калачики із сиру, які в’язалися на руки за допомогою стрічок. Вони виконували функцію сучасних перснів. Ці калачики зберігали впродовж всього життя і під час поховального обряду їх могли вкладати до труни.

Молодого і молоду на весіллі називали «Князь» і «Княгиня». 

Також існувала традиція, коли подружжя дивилося через калач на гурт людей, зазираючи в його отвір. За повір’ям, скільки людей подружжю вдасться побачити через отвір — стільки й буде у них дітей.

Після вінчання молоді мали розламати весільний калач. Той, кому вдавалося відхопити більший шматок, вважався головою у майбутній родині. Потім калач роздавали всім присутнім.

Після вінчання батьки зустрічали наречених, обсипаючи зерном та частуючи медом.

Кількість гостей на традиційному гуцульському весіллі залежала від статків молодих і молодої. Гості приходили на весілля з вінком кукурудзи на шиї та з пляшкою горілки. Коли вони розходилися, батьки молодих виряджали сватів також вінком кукурудзи та пляшкою горілки.

Дуже важливим елементом на гуцульському весіллі є весільне деревце. Його робили із сосни. Напередодні весілля дружби вирушали в гори на пошуки деревця. Цю сосну приносили у хату і ставили на стіл в отвір калача перед молодими. Для того, щоб сосна була добре зафіксована, її могли прив’язати до стелі. На Гуцульщині чоловіки могли виконувати обрядові пісні. У кожному селі навіть була людина («співак»), яка виконував виключно обрядові пісні.

Музиканти на весіллі обов’язково грали «на добридень», який означав прибуття та початок гри музикантів, та грали «на добраніч», знаменуючи закінчення свого виступу.

Матеріал створено на основі документальної стрічки «Весільний спадок», 2020 р.


Реклама

Популярные материалы

Портрет нації: прикраси, які носили українки


Як Друга світова війна змінила beauty-індустрію


Благодійні ініціативи для допомоги українцям


Читайте також
Популярні матеріали