19 березня 2024 року Ліні Костенко виповнюється 94 роки. Одна із найвизначніших письменниць української літератури стала символом незламності, безкомпромісності та індивідуальності — саме вона представляла творчість поетів-шістдесятників, підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції та відмовлялася втрачати свою неповторність у часи тотального контролю радянської влади. Творчість Ліни Костенко — це бунт проти примітивізації, спрощення та стандартизації. На думку письменниці, краще не показувати свої роботи, ніж погоджуватися на цензуру прибічників соцреалізму. Таке небажання пристосуватись проявилося і в її 16-річному мовчанні після публікації збірки «Мандрівки серця».
Попри численні обмеження, Ліна Костенко таки писала та публікувалася пізніше. У її роботах — портрет української культури та історії. Ми розповідаємо про найвизначніші твори письменниці.
«Над берегами вічної ріки»
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Письменниця опублікувала «Над берегами вічної ріки» після 16-річного мовчання. Літературний критик та український дисидент Іван Дзюба коментував, що назва збірки Ліни Костенко обрана не випадково. Вона звучить зверхньо й насмішкувато: «…Хіба ви, скороминущі, владні заборонити поезію, що народжується на берегах вічної ріки життя?» Письменниця у своїй поезії показала тему мистецтва та відповідальності митця перед епохою, особливо в умовах «заблокованості культури».
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
«Берестечко»
Не пощастило нашому народу. Дав Бог сусідів, ласих до нашесть. Забрали все — і землю, і свободу. Тепер забрати хочуть вже і честь.
«Берестечко» — це роман про поразку військ Богдана Хмельницького у 1651 році. У творі письменниця звертає увагу не на тактичні прорахунки гетьмана, а на глибинні причини усього, що сталося. Головний герой відчуває особисту провину, поєднану з роздумами про найважливіші чинники національної історії. Зокрема, згадуються й сусіди-загарбники, і століття політичної залежності, й неволя українського народу. Це й визначило контрастні риси національного характеру: волелюбність і пригніченість, щирість і хитрість, відданість і зрадливість, здатність до єднання і прагнення до самостійності. Свобода є основною ідеєю роману поетеси, а тавро поразки стало ганебною рисою національної самосвідомості.
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.
«Маруся Чурай»
Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво— оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
Роман у віршах «Маруся Чурай» — це інтерпретація легенд про славнозвісну піснярку Марусю Чурай. Твір побудований на протиставленні високого й низького, приземленого й духовного, а вибір пріоритетів ділить персонажів на два світи, які перебувають у конфлікті. Сама ж Маруся Чурай для Ліни Костенко уособлює образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. У дівчині поєднуються найкращі моральні риси українського народу — вона вбирає духовний потенціал Батьківщини та стає її голосом.
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
«Записки українського самашедшого»
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
«Записки українського самашедшого» — це щоденник програміста з 2000 по 2004 роки. Головний герой роману стає жертвою інформаційного простору, а особливо його хвилюють проблеми України: політичне зрадництво, хронічні поразки, екологічні катастрофи, занепад культури та мови. Іронія в думках програміста наприкінці змінюється, адже персонаж переживає емоційно напружені події Помаранчевої революції. Однак у щоденнику наскрізно лунає діагноз «людська самотність»: персонажам складно спілкуватися з іншими, а близький емоційний контакт здається їм зовсім проблематичним. Такою бачить реальність Ліна Костенко.
І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.
Публіцистика
Всесвітньо невідомий український геній. Він знає, куди йому йти. Але він віками підрубаний під корінь.
«Геній в умовах заблокованої культури» — доповідь Ліни Костенко в 1991 році про письменницьку долю в українській культурі. Наприклад, Леся Українка могла стати «інтерконтинентальним генієм» для світу, однак не здобула потрібного визнання навіть усередині власної держави. Причина полягає у повторюваній долі українців з усіма забороненими письменниками, викресленими з історії культури творами або пізно надрукованими роботами, які ще й неправильно трактувалися суспільною свідомістю. Інші статті Ліни Костенко — зокрема, «Равнєніє на трибуну», «Ніч державності» чи «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» — так само стосуються України та її долі у національному та світовому контекстах.
Українська література — це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих.
