Російська пропаганда часто поширює міф, що українці та росіяни — «братні народи». За допомогою штучно створених аргументів про тісну історичну спорідненість країн агресори виправдовують імперіалістичні наміри.
Щоб нас знову не ввели в оману, Міністерство культури та інформаційної політики України спільно з Українським інститутом національної пам’яті підготувало 9 доказів того, чому не потрібно вірити в концепцію «одного народу».
Україна почалася з Русі
У ІХ столітті сформувалася середньовічна держава Русь із центром у Києві. Упродовж наступних століть Руссю у широкому значенні вважали територію, де визнавали владу київських князів. Однак Русь у вузькому значенні — це землі середнього Подніпров’я довкола Києва. Землі на північному сході, де згодом сформувалося Московське князівство, називали Заліссям. Там розселялися фіно-угорські племена.
Правителем на території майбутньої Московії став Андрій Боголюбський: у 1169 році він нещадно знищив Київ, повернувся на територію Залісся та проголосив його Великим князівством Володимирським. Так і закріпив свій вихід зі складу Русі.
Україна та Росія розвивалися за різних історичних умов
Джерела українського, російського, білоруського та, значною мірою, литовського народів — у середньовічній Русі. Однак нації формувалися за різних історичних умов. Це визначило суттєві культурні, політичні, світоглядні відмінності, а також окремі мови — українську, російську та інші.
Україна — країна демократичних традицій
Після монгольської навали у ХІІІ столітті історичні долі сучасних України та Росії остаточно розійшлися. Українці розвивалися у руслі європейського контексту та дотримувалися демократії, самоврядування, європейського права, релігійної терпимості і поваги до приватної власності. Це визначило їхню політичну культуру, що збереглася в козацькій державі — Гетьманщині. Північно-східні землі колишньої Русі увійшли до складу монгольської Золотої Орди. На формування політичної культури Московського князівства мали визначальний вплив ординські порядки й традиції з возвеличенням правителя і повною йому покорою, абсолютним домінуванням держави, відсутністю приватної власності на землю й общинними порядками.
Україна — не «молодший брат»
Комуністична пропаганда мала власне бачення історії України: наша держава поставала другорядною і мала дублювати історичні події Росії. Така пропаганда не збігалася з реальністю.
Україна — європейська країна
Сучасна російська пропаганда наголошує на дружбі народів, що мають спільно боротися проти ворога, який заважає Україні та Росії бути разом. Проте ворог існує тільки в уяві Росії. Натомість українці хочуть бути в Європейському Союзі.
Українська культура — унікальна та самодостатня
За уявленнями російської пропаганди, українські митці мали дружити з російськими майстрами й відповідати російським зразкам. Усе, що мало власне українську ідентичність, зневажалося та замовчувалося. Згадаймо хоча б заборону мови (зокрема Валуєвський циркуляр чи Емський указ), період «Розстріляного відродження» чи привласнення творів митців, які мали тісний зв’язок з Україною.
Концепція «братніх народів» на заміну «триєдиного народу»
Концепція «братніх народів» — це також пропаганда, що з’явилася після схожої концепції «триєдиного народу». Так росія насильно хотіла заперечити право українців і білорусів на власний історичний вибір. Іноді кремлівська пропаганда виправдовує свою агресію захистом православ’я, адже рф визнає тільки московський патріархат. Та ми ані «братній», ані «триєдиний народ».
Україна не залежить від росії
Україну називають «молодшим братом», щоб вказати на певну залежність від росії. Однак Україна не прикована до газових труб і почала швидко скидати ярмо енергетичної залежності. Тимчасова окупація Криму, а також війна, що розпочалася у 2014 році й перетворилася на повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року, тільки довели, що ми самостійні, тому не потребуємо порятунку країни-агресорки.
Українці — сучасна політична нація
Пропагандисти думають у рамках імперіалістичних прагнень росії ХІХ століття, проте забувають, що наразі перед ними зовсім інша реальність. Україна відновила незалежність у 1991 році та закріпила свою націю етнокультурним і лінгвістичним ядром. Сучасним і самостійним.
