Спеціальна версія журналу
ELLE Україна

Жінки на фронті: 10 запитань старшій лейтенантці НГУ Христині, позивний «Кудрява»

«ELLE Україна» запустив рубрику «Жінки на фронті», де ми публікуємо історії про українських жінок-військових, які боронять нашу країну та рятують життя на передовій

У лавах української армії служать 42 тисячі жінок. Тисяча з них перебуває на командирських посадах. На рівні із чоловіками вони воюють на всіх фронтах, а кількість жінок, які хочуть захищати Україну, зростає. Патріотичний дух українок не можна зламати. Нас захищають мужні, сміливі жінки, які доводять власним прикладом, що коли є мета, то не завадять жодні перешкоди.  

Сьогодні наша героїня — старша лейтенантка НГУ Христина, позивний «Кудрява». Шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова розпитала військову про перші думки 24 лютого, про те, що вона назавжди змінить у своєму житті та що зараз не дає їй упасти духом та зламатися. 

Старша лейтинантка ЗСУ Христина «Кудрява»

Наша героїня — військова Христина, позивний «Кудрява»
Вік — 29 років
Звання — старша лейтенантка НГУ
Досвід на військовій службі — 9 років

Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?

У ніч із 23 на 24 лютого я була на бойовому чергуванні в населеному пункті Станиця Луганська. Тоді мій підрозділ вирушив на дорозвідку, в нас планувалася ротація, ми мали змінити інший підрозділ на сході України, який на той час уже більше ніж пів року перебував на своїх позиціях. 

Тієї ночі було вже зрозуміло, що станеться повномасштабне вторгнення: дуже багато військ було сконцентровано біля кордонів уже близько тижня. Населені пункти Станиця Луганська та Щастя накривало артилерією, було дуже багато обстрілів із «Градів». Це було досить дивно, бо навіть військові відвикли від таких масованих обстрілів. Міста буквально стиралися з лиця землі. Дуже часто ми спускалися в бліндажі, перебували у сховищах, переривали ту роботу, яку мали, щоб устигнути зайти в укриття та перечекати обстріли. 

Узагалі не було усвідомлення повномасштабної війни, те, що відбувалося на сході, було в голові якось локалізовано. Не було усвідомлення, що зараз у місті, де я прожила більше року, а також у Гостомелі, Ірпіні, Києві та взагалі по всій Україні почалося вторгнення. Це було дуже важко усвідомити, тому що взагалі саме вторгнення розпочалося із захоплення аеропорту «Антонов» і військової частини, де я безпосередньо проходила службу.

старша лейтенантка ЗСУ Христина, позивний «Кудрява»

Як ви прийняли рішення піти на війну?

Це був однозначно усвідомлений вибір. У 2014 році я проходила службу у військовій частині в Івано-Франківську. На першу ротацію мого підрозділу на схід, коли розпочалася війна Росії проти України, мене не взяли, тому що я була дівчинкою. Жінок на війну намагалися не брати, якщо у цьому не було крайньої потреби. Моя посада передбачала участь у бойових діях, і тоді за списками замість мене поїхав чоловік. Це усвідомлення, що через твою стать хтось інший може загинути, усвідомлення, що там мав би бути ти, а не хтось інший, давало вагомий поштовх до того, щоб продовжити військову кар’єру. І я у 2015 році прийняла рішення поїхати навчатися на офіцера до Харкова. Після цього я була впевнена, що ніхто не зможе замінити мене в моїй справі, яку я виконую професійно. 

Старша лейтинатка ЗСУ Христина «Кудрява»

Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні? 

Моя посада — заступниця командира мінометної батареї. Проте, як показує війна, ми не завжди виконуємо ті функції, що у мирний час. Зараз у мене два абсолютно різних функціонали. Про один я не буду розповідати, а інший пов’язаний напряму з волонтерами — командири організували взаємодію з волонтерським корпусом, тому що це окремий фронт, який потребує інформації, без якого ми насправді б не справилися, підтримка якого зараз допомагає нам перемагати.

старша лейтенантка ЗСУ Христина «Кудрява

Чи були прояви гендерної дискримінації у вашому підрозділі? 

Звісно, були. За майже 10 років у армії я зустрічалася з різними видами дискримінації (свідомої й несвідомої). Я і сама була людиною, яка дискримінувала: наприклад, залишаючись за командира, я не відпускала свого підлеглого додому доглядати дитину, бо це жіноча справа. (Жартує.) 

Насправді війна стирає дуже багато стереотипів. Зрозуміло, що на підсвідомому рівні всі чоловіки хочуть захищати. Але коли є якась екстремальна ситуція, потрібно брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу і відповідати за неї — неважливо, чоловік ти чи жінка. У цьому плані дискримінації немає. Той, хто відчуває, що може взяти на себе цю відповідальність, її бере. Ось так виглядає гендерна рівність під час війни і в моєму світогляді — робити все, що можеш, із тим, що маєш, там, де ти є. 

Старша лейтинатка ЗСУ Христина «Кудрява»

Які складнощі вам довелося подолати?

У мене філософське бачення складнощів: з одного боку, це те, що робить нас сильнішими, а з іншого — це те, що дуже сильно руйнує. Перший обстріл, перший вихід з оточення, перші втрати побратимів, захоплення в полон дуже близьких людей, які були з тобою пліч-о-пліч із перших днів повномасштабного вторгнення, з якими ти ділив чергування на службі в пункті постійної дислокації, — насправді, це все дуже складно, але ми не маємо права здаватися. 

І кожного разу, коли було дуже складно, я усвідомлювала, що не можу падати духом, тому що потрібно боротися і ми вже не маємо анінайменшого права здаватися. Тільки перемога! Тільки повна ліквідація росіян. Росіяни — одне з найобразливіших слів, які можуть бути на планеті Земля. А поки борімося! 

старша лейтенантка ЗСУ Христина «Кудрява

Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?

Мене найбільше вразили те єднання і підтримка, які ми відчули під час повномасштабного вторгнення. Та кількість людей, які, залишившись в Україні чи виїхавши за кордон, з неймовірною силою і бажанням прагнуть бути долученими до перемоги, всіма силами та засобами допомагати військовим. 

«Узяти Київ за три дні» — це така величезна нісенітниця. Росіяни себе переоцінили, а ми себе недооцінили: наскільки ми сильні, коли об’єднані спільною метою. Ось це, напевне, те, що вражає мене найбільше.  

Що не дає зараз упасти духом і зламатися?

Та ціна, яку ми заплатили за нашу перемогу, не дає нам упасти духом. Ті побратими і посестри, які перебувають у полоні, незламність духу захисників «Азовсталі», те об’єднання всіх українців у нашій спільній боротьбі за свободу та незалежність. Хоча інколи втрати дуже сильно підгинають коліна.

старша лейтенантка ЗСУ Христина «Кудрява

Які перспективи розвитку України ви бачите?

Я не плекаю жодних ефемерних сподівань, тому що прекрасно розумію: якщо спочатку війна Росії проти України була орієнтована на захоплення нашої країни, то зараз — на повне зруйнування того всього, що ми здобули за стільки років. І після нашої перемоги доведеться дуже важко відбудовувати і відновлювати те все, що було зруйновано. І ми повинні бути об’єднані цією метою. 

Але окрім цього, я прекрасно розумію, що Україна продемонструвала світу неспроможність світових об’єднань і союзів протидіяти таким загрозам, як країни-агресори, які мають намір захоплювати та руйнувати. Україна може стати точкою відліку формування нових об’єднань, які матимуть змогу відповідати на такі виклики або створювати передумови для того, щоб світ не народжував тиранів і не давав їм можливості та доступу до абсолютної влади. Важливо, щоб Україна зараз стала тим осередком, з якого почнеться відлік для всього світу.

Що ви назавжди зміните у своєму житті після війни? 

Я більше ніколи в житті не буду вірити у хороших росіян. Їх для мене просто не існує, і я буду робити все, щоб їх не існувало — для моїх дітей і онуків. Для того щоб вони ніколи не знали такої нації, яка підтримує цю війну проти всього цивілізованого світу. Увесь світ проти них, про це варто було б задуматися, але, напевне, рабський мозок чи його відсутність цього не дозволяє.   

https://www.instagram.com/p/Cce-5OoouKH/

Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?

Українці зараз мають унікальну можливість знищити велике зло. От саме зараз важливо не впасти духом, не зневіритися, не піти на ефемерні компроміси, які можливі, тому що найкращі сини і доньки українського народу на фронті віддають найдорожче — життя у цій боротьбі за вільну, незалежну Україну. Вони не матимуть уже того шансу і не проживуть життя, бо вони віддали його на війні. І ті, хто напряму не пов’язаний з воєнними діями, повинні робити все, щоб ця перемога відбулася не тільки тоді, коли ми знищимо всіх окупантів, а й тоді, коли перемога буде нашою. 

А ось світ має розуміти, що Україна для всього цивілізованого світу є форпостом. Якщо впаде Україна, впаде вся цивілізація і культура, увесь цей осередок свободи та незалежності інших країн, тому що хвора свідомість очільника РФ націлена на поневолення, на створення авторитету за рахунок страху. На це орієнтована вся його агресія. І якщо Україна не знесилить російську армію — а увесь світ повинен їй у цьому допомагати і бути безпосереднім учасником цієї боротьби, — то гріш ціна таким союзам. Тому всі люди повинні давати своїй владі зрозуміти, що основна мета — знищити Російську Федерацію.  

Читайте також:

Жінки на фронті: 10 запитань доброволиці ЗСУ Олександрі
Жінки на фронті: 10 запитань військовій парамедикині та доброволиці ЗСУ Аліні Михайловій


Реклама

Популярные материалы

Закуска з печериць та білих грибів


Український фільм «Як там Катя?» здобув дві нагороди на...


Стало відомо, скільки заплатять Леді Газі за роль Гарлі Квінн...


Читайте також
Популярні матеріали