Жінки на фронті: 10 запитань інструкторці з вогневої підготовки Ксенії

Уже пів року українські військові захищають свободу та незалежність нашої держави. Серед них і жінки, які своїм прикладом доводять, що вони можуть подолати будь-які перешкоди. У цьому переконує і героїня інтерв’ю — Ксенія, яка працює інструкторкою з вогневої підготовки.

Шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова розпитала Ксенію про те, чому вона вирішила піти на війну, що назавжди змінить у своєму житті та що хоче сказати усьому світові про українців.

Героїня — інструкторка з вогневої підготовки Ксенія, позивний «Ксена»

Вік — 30 років

Звання — солдатка ЗСУ

Досвід — 4 місяці

Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?

Ранок 24 лютого вивів мене з рівноваги, були сльози, тривога та страх. Але згодом я зібрала всі сили та з необхідними речами пішла на місце зустрічі, яке заздалегідь спланувала з колегами на випадок повномасштабного вторгнення росіян.

Як ви прийняли рішення піти на війну?

Я думала, до кого мені приєднатися, кому писати, щоб бути корисною. Не хотіла їхати до батьків у Чернівецьку область чи до сестри в Іспанію. Я знала, що можу принести користь своїй країні. Пізніше подруга порекомендувала мені долучитися до команди медичного батальйону «Госпітальєри» і стати інструкторкою з вогневої підготовки. Такими й були мої перші кроки.

Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні?

Мій день складається з базової вогневої підготовки ЗСУ. Навчань та полігонів ніколи не буває забагато. Тому я допомагаю вдосконалювати стрілецькі навички.

Чи були прояви гендерної дискримінації у вашому підрозділі?

Ні, особисто до себе такого не відчувала жодного разу. Більшість колег діляться досвідом та допомагають, коли є потреба. У цивільному житті я спортсменка з практичної стрільби, і багато наших військових разом зі мною брали участь у змаганнях.

Які складнощі вам довелося подолати?

Внутрішню злість і ненависть, щоб залишати світлий розум для саморозвитку. Складнощі тільки попереду, тому я все маю робити свідомо. Кожен день зараз важливий, і він повинен бути корисним. На службі у мене виходить ефективно доносити матеріал нашим військовим, щоб їхні стрілецькі навички покращувалися. Водночас мені потрібно самій вдосконалюватися і розвиватися в інших військових напрямках, щоб отримувати ще більше досвіду і передавати його. Це все не складнощі, а певний шлях.

Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?

Те, що російські окупанти порушують усі правила війни. А також вразили колишні знайомі, які втекли, і те, що досі існує певна корупція та немає повномасштабного об’єднання українців задля перемоги.

Прикладом для нас мають бути воїни з «Азовсталі». Адже це чудово, що ми незалежні та вільні, проте, на мою думку, ми не можемо зараз говорити, що в нас молодість одна, тому й прожити ми її маємо тільки так, як хочемо. Жити хочуть усі: воїни, дітки та мирні жителі. І ті, хто загинув, також хотіли жити.

Що не дає вам зараз упасти духом і зламатися?

Ми втратили багато наших територій, а їх потрібно повертати. За ці роки загинули наші найкращі воїни, тому ми повинні про них пам’ятати. Їхня загибель не має бути даремною.

Які перспективи розвитку України ви бачите?

Нам потрібно зміцнювати наші кордони та армію. Нам не пощастило із сусідами територіально, тому потрібно повертати цілісність країни й передавати нашу культуру дітям, щоб вони її оберігали та пам’ятали, що Росія — ворог навіки.

Що ви назавжди зміните у своєму житті після війни?

Я ще не думала про це, адже психологічний стан та фізичне здоров’я можуть змінитися за мить. Проте ніколи не забуду, що Росія — це ворог. У повсякденному житті я завжди старалася знайти для вчинків людей підстави та зрозуміти, чому вони діють саме так у конкретній ситуації. Дії росіян ще раз довели, що для них немає жодних виправдань.

Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?

Важливо, щоб українці були свідомими. Щоб росіяни не могли залякати всіх мирних жителів. Цитую свого тренера зі стрільби: «Крики про помсту і прокльони не допоможуть. Є два варіанти: береш зброю і йдеш вбивати окупантів на полі бою або допомагаєш тим, хто вже це робить».