Уже чотири з половиною місяці ЗСУ захищають свободу та незалежність України. У лавах Збройних Сил України сьогодні багато жінок, які кожного дня доводять своїм прикладом, що для української жінки немає перешкод: так було, так є і так буде.
Сьогодні ми знайомимо вас із нашою новою героїнею — стрільцем Олександрою. Шеф-редакторка сайту ELLE.UА Катерина Попова розпитала дівчину про те, як проходить день військової, які складнощі довелося подолати та що Олександра назавжди змінить у своєму житті після війни.
.jpg)
Наша героїня — стрілець Олександра
Вік — 23 роки
Звання — немає, дівчина поки доброволець
Досвід — 3 роки
Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?
У мене не було ранку. Я не спала. Почувши перший вибух, одразу зрозуміла, що відбувається. Я не розгубилася, бо була готова до цього. Я дочекалася 8-ї ранку, пішла на вулицю, щоб обміняти гроші, а після повернулася додому і почала думати, що робити зі своїми тваринами, щоб приєднатися до побратимів на службі. 28-го числа я вже була в частині.
Як ви прийняли рішення піти на війну?
Мені не доводилося приймати рішення йти на війну, я не мала вибору. Я довго вчилася і, як би це цинічно не звучало, чекала на це. Чим швидше почнемо, тим швидше закінчимо.
.jpg)
Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні?
Офіційно я на посаді стрільця, але оскільки я маю багато знань та умінь у різних галузях, то виконую досить різноманітну роботу. Це може бути і медицина, і діловодство, якщо там потрібна допомога. Сьогодні я вдома, чекаю на наступну ротацію і поки можу відпочити.
Чи були прояви гендерної дискримінації у вашому підрозділі?
Мені пощастило з останнім підрозділом: з першого дня там до мене чудово ставилися. Але до 24-го числа я працювала з різними батальйонами, у яких я стикалася з гендерною дискримінацією. Я ставлюся до цього нормально, тому що розумію причини таких проявів. В Україні насправді є винятки в особі військових-жінок, які на рівні із чоловіками виконують свою роботу, але, на жаль, я знаю про багато випадків, у яких дискримінація була виправдана. У цивільному житті я далеко не прихильниця фемінізму, і навіть якщо я здатна виконувати завдання іноді краще за чоловіків, то все одно головне слово залишається за чоловіком. В армії також є своя обов’язкова ієрархія.
Які складнощі вам довелося подолати?
Єдині складнощі, з якими мені доводилося і доводиться справлятися, — це переживання мами та смерть друзів. Якщо ж ми говоримо про відсутність комфортних умов моментами, то мене це не напружує. Це війна. Потрібно бути готовим до всього.
Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?
Мої друзі. Які, втрачаючи кінцівки та отримуючи серйозні травми, знову повертаються на війну. Моя подруга Валентина, яка під обстрілами у Миколаєві продає на ринку овочі, щоб накопичити своєму чоловікові на бронежилет. Мій побратим Андрій, який, будучи на війні, думає не лише про себе, а й про братів наших менших і забирає з позицій кішок, щоб знайти їм дім. Такі наші люди. І ці люди — обличчя України. За ними наше найкраще та сильне майбутнє.
Що не дає зараз упасти духом і зламатися?
Українські діти. Мені ніщо не рве душу так, як українські діти, які гинуть та страждають від цієї війни. Коли я бачу, як наші діти плачуть, — у мене падає забрало, і ні про який внутрішній надлом там не йдеться. Ми зобов’язані зробити все для того, щоб наші діти жили під мирним небом, у вільній та незалежній Україні, любили це життя і тільки з історії знали про те, що таке війна.
Які перспективи розвитку України ви бачите?
Україна має нове, велике і світле майбутнє — в абсолютно різних сферах. Зараз ми пишемо історію і тільки нарощуємо свою силу, хоча багато хто думав, що буде навпаки. На нас чекає краще майбутнє, але до цього ще буде багато труднощів та боротьби. Не варто забувати, що легко і безкоштовно дістається лише рабство, тому є велика ймовірність, що незалежність України намагатимуться відібрати ще не раз.
Що ви назавжди зміните у своєму житті після війни?
Хочу я цього чи ні, але після війни зміниться багато речей. Реакції, світогляд загалом та сприйняття життя. Я знаю точно, що я ще більше почну цінувати кожну мить поруч зі своїми друзями та близькими людьми і той факт, що вони живі. Хоча я завжди їх цінувала, адже мої друзі — моє багатство.
Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?
Українцям я хотіла б побажати сили, вона нам ще знадобиться. Не опускайте руки, не допускайте внутрішнього розлому в нашому народі, як би моментами не було важко. Найбільш груба помилка, яку може зробити народ, що воює з країною-агресором, — це розв’язати другу війну всередині країни. Ми всі маємо підтримувати і цінувати одне одного. А країнам, які простягають нам руку допомоги на цій війні, я б висловила просто величезну подяку від усього українського народу і від кожного українського воїна.
Читайте також:
Жінки на фронті: 10 запитань військовій парамедикині Маргариті Рівчаченко
Жінки на фронті: 10 запитань офіцерці ЗСУ Вікторії Кравченко
