Сильні та незламні: особисті історії жінок, які невпинно боряться за повернення своїх коханих, захисників «Азовсталі», з російського полону

Понад 200 днів захисники Маріуполя та «Азовсталі» перебувають у російському полоні. Цинічно нехтуючи міжнародним правом, росіяни тримають військовополонених у жахливих умовах, а їхніх рідних та близьких — у болісному невіданні. Та наші героїні готові чекати стільки, скільки буде потрібно, аби лише побачити своїх коханих та обійняти їх. 

Своїми особистими історіями сильні та незламні жінки поділилися з Лесею Пахариною. 

«Полон в Оленівці — це концентраційний табір у центрі Європи. Необхідно терміново рятувати звідти людей, тому що їх там знищують як психологічно, так і фізично». 

Катерина з Маріуполя про свою боротьбу за звільнення з полону найріднішої людини, про власні почуття, амплітуда яких коливається від повного відчаю до незламної віри, про знайомство з чоловіком та риси, які її підкорили в ньому. 

«Наша квартира злетіла в повітря, від неї нічого не залишилося — тільки одна "дуже красива" дірочка. Після того як колись мені вже довелося попрощатися зі своїм першим будинком та всіма речами в Луганську, я сприйняла це значно легше».

Ганна з Луганська про знайомство з чоловіком та переїзд до Маріуполя, полк «Азов» та про те, як це — бути дружиною військового, про перебування чоловіка на «Азовсталі» та про те, що наразі відомо про його стан у російському полоні. 

«Останній раз ми бачилися із чоловіком на початку березня. Йому пропонували евакуюватися гвинтокрилом, але ми із синочком ще були на "Азовсталі", тому Кирило відмовився». 

Ганна з Маріуполя про життя із 3-місячним сином в бункерах заводу «Азовсталь», евакуацію та фільтраційний табір росіян, документальну стрічку Freedom on Fire: Ukraine’s Fight for Freedom, у якій вона взяла участь, та боротьбу за порятунок чоловіка. 

«Оцінюючи ситуацію, Діма та його побратими розуміли: якщо вони не приїдуть на Донецький напрямок, не зупинять ворога і дозволять подіям розвиватися за сценарієм, вигідним Росії, то рано чи пізно це закінчиться повномасштабною війною, бо окупантам не потрібна тільки Донецька область, їм потрібна вся Україна». 

Ганна з Харкова про перебування коханого на «Азовсталі» та загибель найкращого друга, про поїздку до Папи Римського та інформаційну діяльність за кордоном, про «мертве життя» та постійне почуття провини. 

«Коли стався авіаналіт увечері 10 березня, біля нашого будинку впала бомба, будинок від вибухової хвилі дуже потрощило, нас засипало уламками стелі. Не знаю, як ми вижили. Це було якесь диво». 

Марія з Маріуполя про те, як родиною дивом уцілили під час авіаудару та приєдналися до останньої евакуаційної колони з Бердянська; про те, як останній раз чула чоловіка та що він говорив, коли перебував на території заводу «Азовсталь». 

«Коли він перебував на "Азовсталі", то весь час турбувався, щоб я була в безпеці, щоб я, не дай боже, не вирішила їхати на війну. І саме дана йому обіцянка не йти на фронт досі стримує мене». 

Галина з Рівненщини про те, як познайомилася з коханим та які емоції пережила, коли стався жахливий теракт в Оленівці, що думає про обміни військовополонених, чого найбільше боїться та хто допомагає триматися зараз. 

«На 24 лютого в нас була запланована купівля будинку. Усю ніч перед цим ми обговорювали наше щасливе майбутнє в новій оселі. Іван любить діток, казав тоді, що мріє про донечку. Проте ранок вніс свої корективи, усі наші плани були розбиті вщент». 

Юлія з Маріуполя про життя в місті, початок повномасштабної війни та евакуацію з окупованої території у квітні, про перебування коханого на «Азовсталі» та боротьбу за його звільнення з російського полону. 

«Саша ніколи не говорив, як йому важко, він не хотів, щоб ми (мама, тато, сестра та я) за нього хвилювалися. Завжди питав, як справи в моїх бабусі та дідуся». 

Тамара з Києва про знайомство з коханим і чому, будучи зовсім юним, він обрав шлях воїна та долучився до «Азова», про те, що наразі відомо про коханого та як пройшла робоча зустріч із представниками Організації Обʼєднаних Націй та Міжнародного комітету Червоного Хреста в Женеві, з якої вона нещодавно повернулася.

«Про те, що вдруге вагітна, я дізналася приблизно в середині травня, за декілька днів до того, як хлопці виходили в полон. У той момент я відчувала себе розгубленою — я не знала як дитина перенесла весь цей жах, я не знала чи живий мій чоловік».

Ганна з Маріуполя про те, що відбувалося в місті під час активних бойових дій та як вдалося евакуюватися за відсутності мобільного зв’язку, про поранення чоловіка, власні переживання, мрії та сподівання. 

---