Сильні та незламні: особиста історія Ганни з Луганська, дружини військовополоненого захисника «Азовсталі»

​​«ELLE Україна» запустив рубрику «Сильні та незламні», де ми публікуємо історії українських жінок, які щодня борються за повернення своїх рідних, захисників Маріуполя та «Азовсталі», з російського полону 

«У Маріуполі я знайшла свій новий дім ще раз, але і його в мене відібрали знову...» 

Наша сьогоднішня героїня родом з Луганська. Через війну, яку розв’язала Росія в Україні ще у 2014 році, вона вже не вперше змушена кидати все і тікати від окупації. 23 лютого Ганна поїхала з Маріуполя до Києва, а її чоловік Олександр, боєць полку «Азов», залишився разом з побратимами тримати оборону міста та «Азовсталі». З того дня вона постійно картає себе, що не залишилася там з коханим.

Особиста історія Ганни з Луганська

«Якби я могла щось змінити в минулому, то не поїхала б, а краще залишилася з ним і пройшла те саме».

Крім вищої освіти за спеціальністю «Історія та археологія» Ганна має незакінчену психологічну й наразі активно допомагає сім’ям загиблих та військовополонених.

«Я як гаряча лінія психологічної допомоги: якщо комусь погано, сумно, мені в будь-який час можна подзвонити й розказати, поділитися. Тільки людина, яка опинилася в такій же ситуації, може більш точно сказати про неї, зачепити саме ті струни душі, які потрібно в цей момент».

Про те, як познайомилася з Олександром та переїхала до Маріуполя, про полк «Азов» та про те, як це — бути дружиною військового, про перебування чоловіка на «Азовсталі» та про те, що наразі відомо про його стан у російському полоні, Ганна розповіла у своїй особистій історії Лесі Пахариній спеціально для ELLE.

Особиста історія Ганни з Луганська

Привіт, мене звати Аня, мені 27 років, я луганчанка. За фахом — викладач історії, навчалася в Луганському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. У 2014 році, коли почалася війна, мені довелося залишити все та переїхати з рідного міста на територію, підконтрольну Україні. Там я продовжила навчання: спочатку закінчила бакалаврат Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, потім, проживаючи в Бахмуті, — магістратуру рідного ЛНУ в Старобільську. Під час навчання на магістратурі паралельно працювала педагогом-організатором у місцевій школі.

Зараз у Бахмуті — справжнє пекло. Кожна новина, яку я читаю про це місто, кожен обстріл, який у ньому відбувається, — це дуже боляче. Наші військові просто титани. Щодня ми сплачуємо нереальну ціну за наш дім, за нашу свободу, за наш спокій!

Знайомство із чоловіком, життя в Маріуполі

Мого чоловіка звати Олександр, він родом з Центральної України. Ми познайомилися в університеті, коли я переїхала з Луганська до Черкас. Він був на першому курсі, а я на третьому. Ми обоє історики. Разом навчалися, проводили багато часу, після випуску одружилися.

Через три дні сімейного життя моє сонечко вирішило, що цього для нього вже достатньо, й одразу втекло від мене в «Азов». (Сміється.)

А я зібрала речі та вже через місяць поїхала за ним до Маріуполя. Саша вже почав проходити курс молодого бійця, і я хотіла бути його підтримкою. Ми винайняли квартиру й почали потроху облаштовувати своє життя.

Саша — мій найкращий друг ще з університету. І в горі, і в радості — ми завжди разом. Куди він — туди і я. Він і вислухає, і порадить, і буде з тобою на одному боці. Наші стосунки — це про нереальну повагу та довіру.

Дружина військовополоненого захисника Азовсталі

Чоловік дав мені дуже крутий стимул у житті, сказавши: «Займайся чим хочеш, я тобі завжди допоможу. Ти підтримала мене, я підтримаю тебе». За його сприяння ми з колегою відкрили невеликий тату-салончик у Маріуполі.

Туди часто навідувалися і пересічні маріупольці, і побратими чоловіка (хлопці у нас в «Азові» дуже люблять забиватися). Це був свого роду затишний перевальний пункт, куди кожен міг забігти в гості поговорити, з’їсти тістечко, випити кави.

Дружина бійця полку Азов

Музика та малювання — невід’ємна частина нашого життя. Мій Саша займався музикою й дуже круто грає на гітарі та фортепіано. У нього виходить зіграти гарну мелодію, навіть якщо вперше бере до рук якийсь інструмент. От що означає стовідсотковий музичний слух. Завжди заздрила йому в цьому. Ми любили збиратися з друзями і грати — або вдвох на гітарах, або він грав, а я співала.

Нам ніколи не було сумно вдвох, ми — ідеальний тандем. Вечорами я могла щось малювати, а чоловік у цей час грав, створював атмосферу. Я вигадувала ідеї, а він допомагав утілювати їх у життя. Якось ми, наприклад, робили прикраси з епоксидної смоли.

Дуже сумую за цими днями. Ми навіть так і познайомилися з ним. Я почула, як він грає на гітарі, і полізла до нього в гуртожитку по пожежній драбині на 9-й поверх. Вискочила, як той чортик з табакерки.

Малювання як арттерапія

Малювання для мене — це свого роду арттерапія. Мої почуття не застрягають усередині, а переносяться у форму. Спочатку я просто малювала друзів, якісь ситуації, скетчі, потім пішли плакати, афіші для заходів тощо. Дівчата просили намалювати своїх коханих, їм було приємно, а мені нескладно. Хлопці на «Азовсталі» тішилися з того, і я раділа, що можу хоч так, на відстані, їх підтримати.

Кілька років тому подруга попросила намалювати полеглого на війні хлопця, його мама хотіла зробити малюнок із сином для футболки. Він був ще зовсім дитиною. Я малювала і плакала. Ні, не плакала, просто ревіла вголос. Зараз я вже не плачу, але щоразу клубок у горлі. Мені дуже боляче розуміти, яких же класних людей ми втрачаємо.

«Ходор», «Молодший», «Паскаль» — хлопці героїчно загинули, а малюнки з ними залишилися. Багато знайомих полягло на «Азовсталі». Пам’ятаю, як на прохання Насті Ярмоли я намалювала її з «Дезмондом». Вона так раділа, показувала коханому малюнок. Наразі «Дезмонд» перебуває в полоні, а Насті, на жаль, уже немає.

  • «Молодший» із коханою
    «Молодший» із коханою
  • «Паскаль» із коханою
    «Паскаль» із коханою
  • Настя Ярмола з «Дезмондом»
    Настя Ярмола з «Дезмондом»
  • «Ходор»
    «Ходор»

«Азов»

Мій чоловік хотів бути військовим ще зі школи, але батьки були проти. Тоді він як порядна людина послухав їх, а коли закінчив університет, пішов служити. Він дуже освічений, знає багато мов і міг би знайти якусь хорошу офісну роботу, але офіс — це не для нього. Саша хотів саме до «Азова» і ще в універі бігав, тренувався, щоб потрапити саме туди. Я пам’ятаю з якою емоційністю (що не характерно для мого чоловіка) він розповідав про «Азов».

«Азов» — це не просто військовий підрозділ, це справжня родина. Ми часто збиралися сім’ями, проводили разом час. «Азов» — це найкрутіші друзі, яких я знаю. Усі допомагають і підтримують одне одного.

Азов

Коли чоловік був десь на навчаннях, його побратими, надзвичайно розумні та спортивні хлопці, завжди могли прийти на виручку. Вони не перестають робити це й зараз. Коли на «Азовсталі» з коханим не було зв’язку, хлопці повідомляли про його стан. Тобто, уявляєте, у самому пеклі вони все одно думали про мене, заспокоювали. Я нереально вдячна їм за все.

Азов

А ще азовці дуже люблять тварин. Я знаю багато історій, коли вони їх рятували. Під час бойових дій у Маріуполі багато собак залишилося на прив’язі без господарів, які загинули. Шанси на виживання були мінімальні. Мій чоловік з побратимами відв’язували їх, годували, віддавали останнє, аби поділитися з хвостатими. Я так плакала, коли чула ці розповіді, — для мене це маркер того, що навіть у самому пеклі вони не втрачають людяності.

Азов

Як це — бути дружиною військового

Усе починається з поваги до вибору. Коли Саша пішов служити, я, може, інколи й не була згодна, але однозначно поважала й пишалася його вибором. Я б і сама пішла, але, на жаль, за станом здоров’я не можу бути військовою, тому стараюся бути корисною як волонтер.

Бути дружиною військового — це про зіпсовані свята, це коли в тебе є плани, але в нього наряд — учишся цінувати кожну мить, яку ви проводите разом, віриш, кохаєш, не чекаєш якоїсь дати, а робиш усе й одразу. Бути дружиною військового — це складно, але й весело, наприклад, коли слухаєш їхні історії. О, який же специфічний та веселий військовий гумор! Із часом у все це втягуєшся.

Дружина бійця полку Азов

Повномасштабна війна

Мій чоловік до початку повномасштабної війни казав: «Кохана, вирішуй, як хочеш. Хочеш залишитися у Маріуполі — це твоє право, твоє рішення, хочеш поїхати — я тобі нічого не забороняю, бо сам не знаю». А я, як то кажуть, стріляний заєць — відчувала, що так буде.

І ось знову, як у 2014 році, я збираю найнеобхідніші речі у свою маленьку валізу і їду. Усі ці спогади з переїздом у мене дуже асоціюються з минулим. Тільки тоді, 8 років тому, я думала, що дуже швидко повернуся додому, зараз у мене вже немає таких ілюзій, зараз я перебуваю саме там, де моя допомога може бути корисною.

Дружина бійця полку Азов

23 лютого я прибула до Києва, і для мене все почалося саме тут. «Кохана, ти мала рацію, буде гірше. Будь хоча б там», — написав Саша зранку 24 лютого. Потім, коли пішли «дуже гарні» новини з Київської області, він сказав, що ні там, ні там не краще. Хоча із часом виявилося, що в столиці таки ліпше: тут я могла працювати, подорожувати, могла бути корисною людям.

Коли почалися тяжкі бої в Маріуполі, чоловік майже не виходив на зв’язок. Я могла тільки молитися й отримувати повідомлення.

Наша квартира злетіла в повітря, від неї нічого не залишилося — тільки одна «дуже красива» дірочка. Після того як колись мені вже довелося попрощатися зі своїм першим будинком та всіма речами в Луганську, я сприйняла це значно легше.

У Маріуполі я знайшла свій новий дім ще раз, але і його в мене відібрали знову... Але я не втрачаю надії, вірю у світле майбутнє!

Маріуполь

«Азовсталь»

Коли чоловік перебував на «Азовсталі», зв’язку з ним майже не було. Коли в нього з’являвся Інтернет, він завантажував мої повідомлення, а я у свою чергу отримувала цілу купу від нього: думки, почуття, події — усе без зрозумілих дат. 

За весь цей час голосом ми спілкувалися разів п’ять. Спочатку це було «4.5.0. Усе окей, я витримаю». (4.5.0 у військових означає «все спокійно». — Прим. ред.) Потім почалися думки в дусі: «Сонечку, тримайся. Тримай батьків. Я з тобою. Усе буде добре».

Азовсталь

Саша майже нічого не розповідав — він узагалі дуже стриманий у словах, усе показує вчинками. Писав, що є й із чого посміятися, і від чого поплакати, але розкаже все потім, а ще — «Я живий», «Скоро побачимося, не хвилюйся, бережи наших», «Приїду — обніму вас». 

На своєму шоломі коханий написав моє ім’я, щоб я його так берегла, всюди носив із собою маленького іграшкового зайчика, якого я йому подарувала. Це було так зворушливо і приємно, що він його не загубив.

Азовсталь

Там було дуже важко, багато наших друзів загинули, не вистачало їжі. Чоловік писав, що коли повернеться, то в нас усього буде вдосталь. Він дуже хвилювався за мене, а я — за нього. Писав, що сумує за нашим псом, просив кидати його фото.

Коли Саша був на «Азовсталі», я відчувала невимовний сум та біль. Щодня молилася, щоб він був живий, щоб він був здоровий. Досі шкодую, що не залишилася там — якби я могла щось змінити в минулому, то не поїхала б, а краще залишилася з ним і пройшла те саме. Щодня думаю про це.

Полон

Я володію тільки тією інформацією, яку мені розповідають ті, хто був обміняний. Мій чоловік і в старі добрі часи при своєму високому зрості важив дуже мало, а зараз узагалі дуже схуд. Крім того, у нього проблеми із зором, він носить окуляри. На «Азовсталі» зір дуже впав. Потім у полоні йому розбили окуляри, і тепер про його стан я можу тільки здогадуватися. Побратими сказали, що в межах камери він ще щось бачить.

Дуже схуд, проблеми із зором, ще й контузії після «Азовсталі». Я дуже боюся за його здоров’я. Мої надії тільки на його силу духу та міцний імунітет.

Азовсталь

Коли стався цей жахливий теракт в Оленівці, я не могла повірити й осягнути цього. Я відчувала сильний біль та страх, а ще нереальну злість — ось так запросто взяли і спалили беззахисних людей після того всього пекла, яке вони вже пережили.

Розправа над тими, хто навіть не може чинити опір. Це дуже страшно.

Обміни

Що стосується обмінів — я вірю в наші спецслужби, в Асоціацію родин захисників «Азовсталі» та їхню міжнародну діяльність, у побратимів, які хочуть повернути всіх з полону. Я вірю в кожного з них і думаю, що їм усе вдасться.

Наші дівчата з Асоціації — надзвичайно круті й активні. Вони створюють бокси для тих, хто повернувся з полону, організовують заходи на підтримку, активно закликають міжнародну спільноту діяти. Я у свою чергу малюю плакати, веду бесіди з рідними полонених, підтримую, шукаю психологів для тих, кому це необхідно. Працюю як гаряча лінія психологічної допомоги.

Я підтримую тих, хто цього потребує, і допомагаю триматися сама собі. Я дуже міцна, хочу, щоб мною пишався мій чоловік, коли повернеться.

Дружина бійця полку Азов

Підтримка суспільства

Я відчуваю підтримку, але, на жаль, недостатньо — хочеться ще трішечки більше: потрібно, щоб увесь світ ще більше кричав про наших військовополонених та піднімав проблеми невиконання Женевських конвенцій, потрібно, щоб усі люди повною мірою усвідомили, що це не жарти, що це дуже боляче, що Росія — це безпринципний ворог.

Хочу сказати українцям, що ми маємо бути сильними та стійкими. Перемога буде за нами. А от світу час прокинутися й назавжди зрозуміти, яке в Росії обличчя.

Дружина бійця полку Азов

Плани на майбутнє

Мої плани та мрії прості — повернути чоловіка, допомогти з реабілітацією й бути поруч, як надійний тил. А там усе буде — і діти, і дім. Головне — бути разом. Раніше не було такого дня, щоб ми не поговорили по телефону, а тут так довго жодного слова. Зараз я вже навіть не пам’ятаю, коли чула рідний голос — дати плутаються, не завжди знаю, який сьогодні день. Дати стали дуже неважливими. Важко, дуже важко, але все буде добре. Я — оптимістка.

У нас дуже хороша сім’я. Дуже хочу, щоб так і було. Дуже хочу, щоб коханий, повернувшись із полону, побачив, що я не сиджу на місці, а волонтерю. Хочу, щоб мною пишалися, що я не плачу, що не закрилася в горі, а опанувала себе й намагаюся допомагати іншим не зійти з розуму в такий час.


Реклама

Популярные материалы

Теплі костюми на кожен день — must have цієї зими


5 багатошарових образів, які допоможуть пережити всі примхи...


Instagram-тренд: як носити светр замість шарфа


Читайте також
Популярні матеріали