Втратити під час повномасштабної війни офіси й виробничі цехи, працівників, дім, але потім зібрати волю в кулак, щоби вже без жодних кошторисів і планів почати з чистого аркуша не тільки бізнес, а й життя в новому місті. Для нового номера ELLE Україна старша редакторка Світлана Кравченко поспілкувалася з українськими підприємцями, чий приклад доводить: здаватися — це не про нас. Сьогодні публікуємо розширену версію розмови з Ксенією Вербініною та Анною Кушнаренко, співвласницями харківської флористичної крамниці «Квітер».
Квітковий бізнес ми починали 13 років тому: спочатку у квартирі, потім в одній майстерні, іншій, аж доки не відкрили класичний магазин у центрі Харкова. Через пандемію коронавірусу і подорожчання оренди нам довелося переїхати трохи далі від центру. Звісно, локдаун вплинув на проведення майстер-класів та оформлення весіль, які масово скасовувалися. Але нам все одно гріх скаржитися на той період: попит на квіти тоді зріс, люди не могли вітати один одного при особистих зустрічах, тому більше замовляли доставлення. Ми також робили певні набори, щоб наші клієнти могли вдома самі зібрати букети. Сьогодні ми розуміємо, що то взагалі були не проблеми. У нас працювало п’ять людей, а також кур’єри, які розвозили містом онлайн замовлення, тож бізнес працював і розвивався. До повномасштабного вторгнення ми ніяк не готувалися. Лютий для більшості флористів — період активної підготовки до Дня святого Валентина та Міжнародного жіночого дня. 24 лютого 2022 року ми планували їхати на роботу й відправляти замовлення, яких назбиралося чимало. Звісно, ніхто нікуди так і не вийшов. За декілька днів усі наші працівники залишили місто та роз’їхалися хто куди. До кінця весни ми сподівалися, що від Харкова, як від Києва, відженуть ворога й ситуація покращиться. Багато хто і справді почав повертатися додому, але ми розуміли, що надто рано, адже місто дуже близько до кордону. Літо ми провели в роздумах над тим, що робити далі, і ближче до осені вирішили спробувати свої сили в Києві. Звісно, не в такому форматі, як це було в Харкові, тому що ми розглядали це як тимчасову історію. Тому нам потрібне було більш мобільне рішення, аніж оренда приміщення, ремонт і відкриття повноцінного квіткового магазину. Крім того, ми не були впевнені, що під час війни це актуально. Здавалося, що квіти — це атрибут мирного життя. Люди зазвичай купують квіти, коли в них закриті всі першочергові базові потреби, тільки тоді вони вже думають про естетику. Дуже класно, що нас до цього кроку підштовхували замовники. Хтось писав нам: «Мій чоловік замовляє квіти тільки у вас, я хочу, щоб на день народження мені подарували щось із минулого життя». Це надавало нам стимулу працювати далі, бо без роботи було важко не тільки фінансово…Ми відчували, що нам бракує якоїсь важливої частини життя. Адже до великої війни ми з дівчатами проводили разом дуже багато часу, «Квітер» був для нас значно більшим, аніж просто робота. І так склалося не тільки з колегами, а й з клієнтами. За багато років роботи та комунікації ми вже добре знали, коли у кого день народження, весілля, знакові й пам’ятні дати.
Спочатку у Києві нас впустили до своєї майстерні друзі. Ми там навіть провели благодійний захід, кошти з якого відправили на допомогу Харкову. Ми розуміли, що зараз бізнесам важко орендувати приміщення самостійно, а квіти можуть бути красивим сусідством. Зараз саме час для колаборацій. Після короткого періоду суборенди в кав’ярні на Подолі ми отримали затишний куточок у шоурумі Balcony, який виділили спеціально під нас. Сюди приходять за одягом, прикрасами, арахісовою пастою, тож у нас є чудова можливість розширити свою аудиторію.
На щастя, нам є куди повертатися в Харкові: наша майстерня вціліла, орендар тримає її для нас. Але, ясна річ, коли ти переїжджаєш в інше місто, ти обростаєш новими обов’язками та справами. Знаємо, що багато харків’ян повернулися додому, і ми дуже цьому радіємо. Не так давно в Харкові почало повертатися вуличне освітлення, що стало для містян добрим знаком того, що все буде добре, просто потрібен час. З нашої харківської майстерні ми забрали вази й ще якесь мінімальне обладнання. Там лишився великий стаціонарний холодильник (як кімната), в якому ми зберігали квіти. Тут ми намагалися обійтися найменшими витратами. Знали, що в Києві в нас є невелика аудиторія, адже раніше нас часто запитували, коли ми відкриємося в столиці. Але за цей час у Києві залишилося десь 10% таких людей, з Харкова майже всі наші клієнти виїхали, тож нам довелося починати в новому місці спочатку. Найтяжчим за цей рік стало усвідомлення, що все, що ти будував раніше і сприймав як звичне, зникло назавжди або знецінилося.
Сьогодні «Квітер» повертає нас до минулого життя. Нам не подобався стан вимушеного пошуку себе заново, в якому ми опинилися рік тому. Заняття улюбленою справою, навіть в іншому місті, рятує нас. Якщо у людини є така справа, її неодмінно потрібно підтримувати чи перезапускати навіть в умовах, які об’єктивно важко назвати сприятливими. Бо все одно нам всім потрібен здоровий глузд, всім потрібно підтримувати свій емоційний фон.
Колись у нас був розклад на місяць вперед, сьогодні ж це взагалі втратило сенс. Ми плануємо щось хіба на тиждень. Але цікаво, як ми можемо до всього підлаштовуватися. Ми бачимо, що люди й надалі купують квіти, ходять на майстер-класи, підтримують своїх. Життя попри все триває.
