Про життя Ольги Фреймут відомо сьогодні усім і усе. І про те, як вона подалася підкорювати Лондон, а заразом підкорила й серце британця Ніла, і те як вагітною втекла від нього до України та хутко одружилася, а потім розлучилася. Відомо і те, як починався її шлях до успіху. Утім, окрім кар’єрних досягнень, найголовнішим у житті телеведучої залишається донька Злата, яку вона виховує одна. Більш того, Фреймут активно підтримує мам, які також самі виховують дітей, зустрічається з ними та організовує освітні заходи. Про те, як бути хорошою мамою та успішною леді Ольга поділилася з ELLE.
– Яких принципів дотримуєтеся у вихованні Злати?
– Я не вмію виховувати дітей, у мене немає чітких правил, рецептів. Просто сильно люблю, а таке почуття не дає можливості дитині схибити. Дочка розуміє, довіряє і сама несе відповідальність за своє виховання.
Іноді вдається до банальностей, принесених зі школи, на кшталт вітрянки. Розпитує, чому я не така, як усі: чому прошу її не об’їдатися, коли інші мами змушують дітей їсти побільше; чому не перевіряю уроки; чому не ношу плаття у цятки-горохи, а завжди у сірому-чорному. Я пояснюю, що для мене діти – це дорослі, хай менші зростом. Адже молоді люди також мають погані звички та здатні на підступні вчинки. Так, діти теж бувають жорстокими... Але вони не винні у своїх гріхах, бо підгледіли їх у дорослих. Таке пояснюю Златі, щоб вона не вдавала з себе манюню, не прикривала юним віком щось погане. Я вчу її нести відповідальність за вчинки. Щоб дитина росла Людиною, щодня працюю над собою, аби було з кого брати приклад.
Нещодавно Злата почала застосовувати слова-паразити: казати слово «там» у кожному другому реченні. Я одразу збагнула джерело ураження – ним була я. Я «тамкала». Намагаюся нагодувати Злату сніданком – це завжди виклик. Усвідомила – я ж і сама їм вранці не завжди вагомі брекфести. Ось чому виховання Злати для мене – це виховання себе.
– Чи спілкується Злата із батьком та який вплив він має на її виховання?
– Злата любить свою британську сім’ю. Двічі на рік ми приїжджаємо до Лондона та Глазгоу, де живуть її бабуся та дідусь, Роберт та Морін. Минулого року Златині брати та сестричка Домінік прилітали на місяць в Україну. Вражені подіями Майдану, діти захотіли побачити ту легендарну країну, в якій живе їхня кучерява сестричка. Цього вересня Домінік знову прилетить до Києва. На осінніх канікулах запланована поїздка до Дубліна, де у родини мальовнича багатостолітня ферма.
Утім, з Нілом, на відміну від інших родичів, Злата зрідка бачиться. Чомусь вони іноді нудьгують у товаристві одне одного. А я не змушую дочку любити Ніла тільки тому, що він близький родич. Любов неможливо собі надумати. Злата вітає тата з Днем народження, він телефонує на свята їй. Ми дотримуємося правил етикету.
– Наскільки велику свободу Ви даєте дитині та де рамки цієї свободи?
– Мені близька філософія французького мислителя Жана-Жака Руссо, його «Еміля…» навіть прочитала і давай собі так Злату виховувати. Не навмисно, просто погляди зійшлися. Його ідея така: уявіть собі дитину, яка гасає по безмежному полю, ви їй не заважаєте ловити метеликів, падати, бруднитися, не зупиняєте криками... Але це поле має межі.
Ще обожнюю маловідомий відкритий лист Марини Цвєтаєвої «Милые дети». Часто його перечитую сама, Злата теж його полюбила. «Никогда не говорите, что так все делают. Все всегда плохо делают, раз так охотно на них ссылаются…», або «Не слишком сердитесь на своих родителей. Помните, что они были вами, и Вы будете ими…»; чи: «Не отзывайтесь при других иронически о своём любимом животном (чем бы ни было – любимом). Другие уйдут. Свой останется». Прості істини вагомих для мене людей допомагають виховувати Злату. Дочка повноправна власниця свободи, вона знає, що я її не контролюю, тому робить це сама. І я пишаюся вже сформованими цінностями, обраними дитиною.
– Чим би могли пожертвувати заради Злати?
– Нічим, якщо не йдеться про життя та фізичне й психічне здоров’я дитини. Я готова померти за свою дочку, а в дрібничках нічим жертвувати не люблю. Не прошу, щоб Злата нехтувала своїм комфортом заради моєї вигоди. Точно знаю – ніколи не скажу дитині: «Я пожертвувала на тебе найкращі роки свого життя… А ти!». Такому не бути. Я живу щасливе життя, в якому Злата – моє найбільше щастя, але не дозволяю собі маніпулювати дочкою. І не припускаю навіть найменшої можливості використовувати мене.
– Наскільки впливаєте на життя доньки, а вона на Ваше?
– Я переконана, що успішні люди ті, які здатні відчувати плинність часу і змінюються на догоду епосі. Я вже не така, яка була ще 7 хвилин тому, коли заварювала собі чай з ромашки перед тим, як відповідати на ваші запитання. Злата - моя амбасадорка до сучасного світу. Я щиро цікавлюся її плей-листом, стилем одягу, напрямками танцю, які вона обрала. Я не дозволяю собі зашкарублитися – бо лице все фіксує, а мені потрібна вічна молодість. Злата ж завжди користується моєю лексикою, вчиться бути вибагливою до світу навіть у дрібницях – і самій прикрашати цей світ собою: щодня вдосконалюватися.
– Нещодавня відпустка в Америці – саме Златина мрія. Які найзаповітніші мрії доньки виконували?
– На День народження Злати я подарувала їй подорож до Каліфорнії майже на місяць. Тільки я та вона. Дочка не могла повірити, бо це – нематеріальна річ. На забавки та одяг у дарунок вона майже не реагує, їй подобаються емоції.
Я зробила надзусилля над собою: вивільнила робочий графік, подолала страх перед океаном, який треба було перелетіти. Америка була того варта. Ми повернулися дуже близькими людьми – справжніми друзями, на почуття яких нема терміну дії.
Веселилися, розмовляли, мовчали, падали в дитинство, здіймалися у дорослість – все разом. В Каліфорнії я захворіла і Злата лікарю закачала у айфон українську мову, щоб той не схибив з діагнозом. Ми вдвох стали однолітками в тій Америці: Злата - 33-літньою панянкою, я – 9-літньою дівчинкою. Так треба. Найбільше щастя дитини – мама поруч.
– Врешті ви зі Златою подруги, чи таки мама з донькою?
– Ми мама і дочка, які найближчі друзі. Нема тем, на які ми зі Златою не спілкуємося. Але я ніколи не чула від дочки поганого слова на свою адресу. Злата завжди огорнута моєю опікою. Я не пропустила жодного шкільного свята, не загубила жодного молочного зубчика – усі приносила мені зубна фея, а я складала у скриньку.
