ПРО ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ МОДИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ
В 90-ті роки, коли я працювала у глянцевому виданні (Ірина була головним редактором журналу “Єва”. – Прим. ред.), в нас вже були проекти, пов’язані з модою. Ми вважали це хорошим маркетинговим ходом — зустрічатися з читачами журналу, потенційними покупцями та демонструвати їм колекції українських дизайнерів. І ось в один момент, під час святкування мого дня народження, Сергій Бизов, на той час дуже талановитий і популярний дизайнер, сказав: «Навіщо ти возиш нас Україною? Давай зробимо щось таке, щоб всі приїжджали до нас, у Київ». Власне, це і був початок, точка відліку. Так народився Ukrainian Fashion Week. Ми одразу обговорили формат — це мав бути тиждень prêt-à-porter. Як головний редактор глянцевого журналу я вже відвідувала покази в Парижі, Мілані. В Україні ж мені хотілося зробити щось відмінне від конкурсів, які існували на той час, від усіх цих фестивалів, коли спочатку був показ, а потім виходив фокусник з голубами… Хотілося зробити щось таке, що стало би основою створення fashion-індустрії в країні. Так, в березні 1997 року в мене народилася ця ідея, а в листопаді, в Будинку актора на Ярославовому Валу, ми провели перший український тиждень prêt-à-porter. Перший на пострадянському просторі і в Східній Європі. До речі, спочатку англійською він так і був зареєстрований — Ukrainian Fashion Week. Українською проект мав назву “Український тиждень prêt-à-porter «Сезони моди»”, адже в 90-ті було модно давати власні назви. А в 2006 році основною ми обрали англійську назву.
ПРО МЕТУ UFW
Якщо говорити про українську моду взагалі, то нашу мету можна сформулювати так: нанести Україну на модну мапу світу. Це дуже відповідально, ми 20 років над цим працюємо, тим самим збільшуючи присутність нашої країни на світовій модній мапі. Іноді це відбувається наче вибух, а іноді повільніше, але ми рухаємося динамічно і у вірному напрямку. Якщо розбити становлення Ukrainian Fashion Week на етапи, перший можна назвати «системність та стабільність». Це те, чого бракувало нашим дизайнерам. Кожен працював сам по собі. Деякі дуже успішно починали позиціонувати себе на міжнародному ринку. Ще до запуску Українського тижня моди Лілія Пустовіт встигла здобути перемогу на міжнародному конкурсі “InVogue”, отримала свій приз — стажування в Домі моди Даніеля Ештера, і вже повернулася в Україну. Отже, по-перше, важливо було продемонструвати стабільність: здатність дизайнера два рази на рік пошити та показати колекцію, продати її і т. д. Щодо системності, тут не треба було вигадувати нічого нового. Ми мали привести в Україну світові стандарти, форму роботи в модній індустрії, адже ми були країною без модної історії. І українські дизайнери дуже швидко навчилися грати за цими правилами.
.jpg)
ПРО МОДУ НА УКРАЇНСЬКИХ ДИЗАЙНЕРІВ
Зараз важко в це повірити, але в 1995 році до українського дизайнера могли звернутися із проханням: «Це прекрасний одяг, але наший мені, будь ласка, лейбл “Made in Italy”». Безумовно, цей стан речей необхідно було змінювати. І робити це за допомогою якісної праці дизайнерів. Ким тоді пишалися? Кого любили? Кого фотографували? Це були спортсмени, телевізійні зірки і зірки шоу-бізнесу. Ми хотіли довести, що в країні є когорта людей, якими варто пишатися і яких варто знати, — це дизайнери. Я дуже хотіла передати світові свою закоханість у цю спільноту неординарних дивних людей. І ми організовували інтерв’ю, зйомки на обкладинки провідних журналів, дбали, щоб дизайнерів запрошували в ефіри, на ток-шоу. І з часом вони стали активними гравцями медійного ринку. Тепер на запитання журналістів: «У що ви одягнені?» — всі з гордістю відповідають, що це одяг від українського дизайнера.
ПРО НОВІ ІМЕНА
Ми дуже швидко зрозуміли, що жодної національної моди не може існувати без «свіжої крові». Її приплив має бути постійним. Як стимулювати появу нових дизайнерів? Треба створити систему. Наш генеральний продюсер називає це креативною вертикаллю, і, дійсно, це можна уявити у вигляді сходів, які ми вибудовували для талановитої молоді. Наш конкурс молодих дизайнерів «Погляд у майбутнє» не має статусу національного, хоча, по суті, таким є. Він подарував нам багатьох діячів, якими ми зараз пишаємося. Наступна сходинка — проект “New Names”: він проходить під час Ukrainian Fashion Week, а далі — так званий інкубатор — формат Fresh Fashion, де можна декілька сезонів тримати дизайнерську марку, поки вона не стане брендом. Ця креативна вертикаль дозволила нам сформувати не одне модне покоління.
ПРО ВИХІД НА СВІТОВИЙ РИНОК
До того, як виводити українську моду на міжнародний ринок, важливо було зрозуміти, чи готові ми до цього. Я не люблю революційних заяв і процесів, особливо в бізнесі намагаюся прийти до всього еволюційним шляхом. В 2002–2003 роках до нас приїхали перші іноземні гості — представники British Fashion Council, серед яких був Ендрю Такер. Він відзначив, що наш Тиждень моди зайняв дуже зручний час в міжнародному графіку, і рекомендував організаторам Тижня моди в Токіо (він з’явився у 2005 році), який саме тоді зароджувався, обміркувати таку ж дату проведення. Водночас наші перші проекти відбулися і за кордоном. Це і Ukrainian Fashion Games, і участь у виставці Who's next (Париж), де ми придбали величезний стенд і представляли 7 чи 8 дизайнерів. Або наш проект в Мілані, коли ми за один сезон познайомили спільноту з 12 українськими дизайнерами. Це було вчасно, а також дало розуміння нашим дизайнерам, що вони — в світовому контексті моди.
ПРО ДОПОМОГУ ДИЗАЙНЕРАМ
Так, Ukrainian Fashion Week створює пільгові умови для дизайнерів, надає багато додаткових послуг, хоча нам і закидають, що в інших країнах організатори Тижнів моди цього не роблять. Але в тих країнах дуже часто дизайнерами опікується держава, там є система грантів, національної підтримки, різні національні комітети зі сприяння, якісь податкові пільги. В Туреччині, наприклад, якщо дизайнер привозить документ, що засвідчує його участь у міжнародній виставці, держава повертає йому 50 відсотків витрат… Але я прекрасно розумію, що зараз мода не є пріоритетом для держави.
ПРО УСПІХ
Я вважаю, що є два види успіху. Є успіх-форвард, завдання якого — забивати голи, ставати зіркою, а є успіх-тренер, і його мета — створення й підтримка команди. Успіх Ukrainian Fashion Week — це успіх-тренер. Я довго над цим міркувала. Як би ми не вболівали за «тренера», успіх «команди» важливіший!
ПРО ЗАВДАННЯ НА МАЙБУТНЄ
Безумовно, ми будемо розширювати географію проектів, але важливо розуміти, що ми вже вписали Україну в модну мапу світу. І рухаємося вперед, кожна марка своїм шляхом. Ось, наприклад, феноменальний прорив, який здійснив бренд Ienki Ienki. Це величезний успіх і конкретної марки, і для нас усіх — з наступного сезону тисячі людей від Північної Америки до Японії побачать на своїх пуховиках “Made in Ukraine”. Це ще одна перемога, що закріплює Україну на модній мапі. А є й інші шляхи, наприклад, наші fashion-проекти у Великій Британії (участь у International Fashion Showcase під час London Fashion Week), на яких збираються журналісти, фахівці й оцінюють креативність країни та її творчий потенціал. Це наше партнерство з проектом One Day Project та його автором Антоном Белінським — цього сезону ми перенесли його в Париж. Ми маємо різними способами викликати світову реакцію: «Вау! Україна — це круто!» Це те, чого я прагну і що команда Ukrainian Fashion Week робить вже 20 років поспіль! Всі пам’ятають успіх бельгійської шістки. Це була ціла епоха в світовій моді — прорив бельгійської школи. У нас немає української модної школи. Я пишаюся нашим розмаїттям, тим, що наші дизайнери різні і дуже «якісні». З іншого боку, я розумію, що, приїжджаючи на Український тиждень моди, журналісти та баєри хочуть побачити не лише якісно пошитий одяг. В Україну їдуть за самобутніми, концептуальними, ні на що не схожими ідеями. Моя мета — саме такий Тиждень моди. Отже наступний етап, напевно, це розуміння того, що ми можемо запропонувати світові як модна країна.
Фото: Артем Надежин, Make-up&Hair: Татьяна Овдиенко
