Новий сезон вітрин ЦУМ Київ повертає до знайомих літніх відчуттів: коли червневе сонце торкається плечей, а теплий вітер розвіює волосся. Цього разу команда універмагу працює не лише з образами, а й з емоціями та тілесною пам’яттю, що стоїть за ними — інтуїтивними реакціями, миттєвими асоціаціями та досвідом, який ще не встиг оформитися в думку.
Нові вітрини постають не просто декораціями, а простором відчуттів, де знайомі стани — тепло, легкість, спокій чи приємна літня втома — набувають фізичних форм.
«Ми хотіли нагадати про відчуття, які зазвичай губляться у швидкості, — пояснює команда ЦУМу. — Про прості речі: рух повітря, тепло сонця, аромат літа. Про ті моменти, коли людина не аналізує, а насолоджується цією присутністю. Кожна вітрина — це не сюжет, а стан, який можна впізнати і прожити».
Візуальний вимір проєкту створюють роботи Маші Реви, які додають цьому середовищу іншу оптику — майже сновидну.
«Ця серія малюнків — про сон, що наснився на межі весни та літа, натхнений родинною дачею в Одеській області біля моря. У цьому сні існують дивні створіння, а рослини оживають і перетворюються на дійових осіб. Усе перебуває в співгармонії, плавно перетікаючи одне в одне та символізуючи стадії занурення у сон, де форми об’єднуються теплим світлом, а образи, народжені уявою, майже розчиняються в ньому», — говорить Маша Рева.
%201.png)
Одна з вітрин пробуджує нас літнім ранком — коли у відчинене вікно просочується свіже чисте повітря. Ви заплющуєте очі, глибоко вдихаєте цю свіжість і відчуваєте, як зароджується новий день — по суті, маленьке життя, сповнене руху і свободи.
Інша вітрина переносить нас у липневий бабусин сад, в якому розносяться пахощі яблук і малини. Мальви й барвінок обплітають паркан, а призьбою сновигають невтомні мурахи. Двір залитий медовим сонцем і запахом топленого молока, яке бабуся саме наливає в глек. Ви розпливаєтеся у посмішці: вашій душі спокійно і затишно, і немає на цьому світі жодної лихої душі, жодної кривої думки.
%201%20(1)_(1).png)
Не встигаєте оком моргнути — і ось ви вже посеред літнього поля. Приємна втома валить вас із ніг і ви падаєте в пухнастий зелений килим із соковитої трави, захоплюючи поміж пальців ромашки і маки. Поруч пасеться сизий кінь, з далекої тополі доноситься спів зозулі, а ось тут — прямо над вашим вухом — гуде оксамитовий джміль. Після довгого дня тіло нарешті відпускає напругу. Сонце сідає за хмару, обіцяючи теплий і безтурботний вечір.
Кожна з вітрин — як короткий зсув у часі, де орієнтири зникають, а залишається тільки відчуття. Подорож починається без підготовки — достатньо зупинитися в шаленому ритмі.
.jpg)
