Попри активні бойові дії, що тривають на фронті, масовані ракетні обстріли й постійну загрозу, українські театри вражають неймовірною кількістю гучних прем’єр та перемог. Так, нещодавно у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві вперше показали виставу «Конотопська відьма» режисера Івана Уривського, яка обіцяє стати однією з найбільш обговорюваних вистав сезону, а Молодий театр підкорив британський фестиваль своїм прочитанням «Сну літньої ночі» Вільяма Шекспіра.
Найкращий спосіб підтримати українські театри у складні часи — відвідувати їх, що регулярно робить редакція ELLE.UA. Сьогодні розповідаємо про вистави, які нас вразили за останній час найбільше.
Катерина Попова
шеф-редакторка сайту ELLE.UA
_(1).png)
Вистава: «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити» в режисурі Дмитра Богомазова
Де: Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка
Мала нагоду відвідати одну з найкращих, без перебільшення, вистав у своєму житті в театрі ім. І. Франка. «Кар’єра Артуро Уї» — це історія про гангстерів, у якій 3 рівні: п’єса оповідає про Чикаго 1930-х років, водночас про виникнення фашизму в Німеччині та про сучасність.
Німецький драматург Бертольд Брехт називав цю свою п’єсу параболою, адже вона актуальна для кожної епохи та для всього світу, бо тут йдеться про корупцію та диктаторські режими… Знайомо, авжеж?
Головний герой Артуро Уї — це одночасно й Адольф Гітлер, й Аль Капоне (бос мафії Чикаго в 1930-х роках), і путін. Брехт порівнює Гітлера та його соратників зі зграєю гангстерів і тим самим висміює їх. До речі, Брехт писав цей твір у 1940-41 роках у Фінляндії. Згодом він назвав пʼєсу історичним фарсом...
А найулюбленіший момент — вихід акторів на уклін. Зала не відпускала акторів дуже довго. Неймовірна вистава, мій захват не передати словами. Дуже багато посилань та паралелей, думок та нових сенсів. Раджу сходити за першої ж нагоди.
Окреме захоплення хочу висловити виконавцю головної ролі Віктору Ажнову та головному режисеру театру ім. І. Франка Дмитру Богомазову.
Світлана Кравченко
старша редакторка журналу ELLE
_(1)_(1).png)
Вистава: «Батько» в режисурі Стаса Жиркова
Де: Київський академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра
Скажу відверто: ця вистава була найскладнішою в моєму житті. Чи то через емоційний стан, який і так досить нестабільний упродовж останнього року, чи то через тему старості, яка для мене завжди була досить дражливою (я в близьких стосунках зі своєю бабусею і дуже переймаюся її віковими змінами), але майже всі три години спектаклю я проридала. Тут потрібно віддати належне геніальній грі акторів, разом з якими я пережила, здавалося, кожне емоційне потрясіння. Якщо коротко і без спойлерів: п’єса не стільки про відносини батька з донькою, скільки про стан (і місце), в якому чоловік на ім’я Андре зустрічає свою старість.
.jpg)
Фото: @leftbanktheater
Враження від вистави також підсилив відеоряд (на великих екранах відображався кожен погляд, сльози чи усмішка головних героїв) та музичний супровід (здається, я й досі чую надривне виконання Viens, Viens від Marie Laforet).
Фото: @leftbanktheater
Дорогою додому зателефонувала мамі в сльозах, на що вона мені відповіла: «Певно, саме в цей момент тобі потрібно було це все побачити та пережити. Все з нами відбувається вчасно». Це був болісний досвід усвідомлення і прийняття ключових законів життя: ніхто з нас не застрахований від такого кінця. І що цікаво: на багато буденних речей, особливо в спілкуванні з рідними, я сьогодні справді дивлюся інакше.
Юлія Николайчук
lifestyle-редакторка сайту ELLE.UA
_(1).png)
Вистава: «Пристрасті Тіля» в режисурі Максима Голенка
Де: Івано-Франківський національний академічний драматичний театр
Це був один із найбільш спонтанних походів у театр у моєму житті та несподівано одна з найкращих вистав. У середньовічній Фландрії панує жах: жорстока інквізиція, доноси та зрадники, які підставляють своїх найближчих, аби врятуватися самим. Народ, якому дурять голови, влада, яка тримається на брехні. І лише головний герой Тіль не знає страху, він продовжує відстоювати правду, не добирає слів навіть на адресу жорстоких катів та залишається самим собою в умовах, коли це смертельно небезпечно.
Упродовж усієї вистави мене не полишала думка про те, що Фландрія як дві краплі води схожа на Росію, в кордонах якої панує тотальний страх, де рабське мислення перемагає здоровий глузд, де так не вистачає справжніх героїв — таких, як Тіль. В інтерв’ю перед прем’єрою творці вистави зазначали, що довго тримали ідею «в портфелі», щоб дати їй життя саме тоді, коли вона буде найбільш актуальною. Мені здається, що команді вдалося обрати ідеальний момент, коли паралелі з реальним життям стали надзвичайно чіткими для кожного.
Загалом протягом 200 хвилин вистави за мотивами роману Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля» на сцені з’являються понад 30 персонажів: всі з власним характером, продуманим до деталей, навіть якщо це хтось із «масовки». Напруга не відпускає від першої до останньої хвилини, чого надзвичайно важко досягнути, враховуючи солідний таймінг. Окремий бонус — неймовірні актори: заслужений артист України Олексій Гнатковський, народний артист України Олександр Шиманський, заслужена артистка України Ольга Комановська і багато-багато інших. Дуже раджу і «Пристрасті Тіля», і Івано-Франківський драмтеатр загалом — без сумнівів, ви закохаєтеся в нього з першої ж вистави.
