.png)
Креативити може кожен, але не кожен може робити це дійсно круто та ефективно. Чималий досвід у написанні текстів як у контексті роботи, так і в особистих соцмережах, надихнули мене на цю колонку. Тож головне запитання у розрізі цієї теми звучить так: як зробити так, щоб ваші ідеї чіпляли та «прилипали»? Відповідь дуже проста — розповідайте історії.
Уміння розповідати історії, іншими словами сторітелінг, — це не просто розповідь про якусь подію. Це створення історій, що чіпляють, які захоплюють увагу, впливають на почуття та емоції людей, мотивують. Щоб створити історію, що чіпляє, не обов’язково ставати професійним письменником або сценаристом, але все ж тут криється багато нюансів. Про них і поговоримо.
@clairerose
Чому саме історії «прилипають» та запам’ятовуються нам найкраще? Дослідження показують, що уявне «прокручування» певної ситуації дає змогу краще впоратися з нею в реальному житті. Тож історії діють як ментальний симулятор, який викликає у нас значно швидшу та ефективнішу реакцію. Ми всі розповідаємо одне одному історії та спілкуємося за їхньою допомогою, але водночас не кожна усна розповідь, стаття або пост стають історією.
Як писати цікаві тексти, які будуть читати всі?
А ось і вимоги для створення успішної історії, якою вона має бути: проста, неочікувана, конкретна, правдива, емоційна, розповідна.
Ідеальна формула: Простота = Ідейна основа + Лаконічність
Щоби звести ідею до її суті, потрібне вміння відкидати все зайве, розставляти пріоритети. Наші ідеї повинні бути простими та водночас змістовними.
Прості ідеї за своєю суттю наближаються до прислів’їв: вони лаконічні та значущі. І справа тут не в спрощенні, а в умінні розставляти пріоритети.
@simotto
Журналістів вчать розпочинати свої статті з найголовнішої інформації. Перше речення, лід (!) повинні містити найсуттєвіші елементи повідомлення. Лід — перший абзац, у якому коротко формулюється проблема, розкривається суть заголовка.
Після лідів інформація подається у порядку спадання вагомості. Таку структуру журналісти називають «перевернутою пірамідою». Найголовніша інформація (найширша частина піраміди) перебуває вгорі.
Така структура чудово підходить читачам. Неважливо, чому саме вони приділяють увагу — першому головному реченню чи всій статті. Завдяки принципу «перевернутої піраміди» вони отримують усю необхідну інформацію.
Цікавий факт: структуру «перевернутої піраміди» почали використовувати ще за часів громадянської війни. Журналісти прагнули передавати новини через військові телеграфи, однак проблеми могли виникнути будь-коли. Вони могли наштовхнутися на військових чи втратити лінію звʼязку, що часто траплялося під час боїв. Журналісти не знали, скільки часу вони мають для надсилання повідомлення, тому спочатку передавали найважливішу інформацію.
@amaliemoosgaard
Але якщо створення хорошого ліду — це запорука успіху, то чому журналістам не завжди вдається це зробити? Річ у тім, що вони часто вдаються у деталі, тому не виділяють ідейної основи повідомлення — того, що матиме значення для читачів або зацікавить їх.
Процес написання ліду та намагання уникнути відходу від важливої інформації — це метафора для процесу пошуку ідейної основи. Пошук основи ідеї та написання ліду вимагають розставити пріоритети.
Уявіть, що ви працюєте воєнним кореспондентом і що у вас є можливість надіслати лише одну частину повідомлення. Що б це було? Ви змушені обирати.
Як розповідати історії ефективно та з якою перешкодою можна зіткнутися?
Хіба ми інтуїтивно не відчуваємо, що повинні говорити просто та розповідати історії? Адже знайти аудиторію для надто складних та вʼялих думок не так вже й легко. Тож чому ми ще й досі не поринули у море геніальних ідей?
Тут і з’являється головний ворог — природна психологічна тенденція, яка заважає нам створювати ідеї. Вона називається Прокляття Знань.
Наведу приклад. У 1990 році Елізабет Ньютон здобула ступінь кандидата психологічних наук за дослідження гри, в якій учасники діляться на дві групи — «виконавці» і «слухачі». Виконавці отримали список із 25 відомих пісень, кожен із них мав обрати пісню та простукати її ритм на столі. Слухачі повинні були вгадати пісню за цим ритмом. І тут головне — виконавцям вдалося донести мелодію лише в 1 випадку із 40, хоча вони сподівалися зробити це з кожною піснею. Чому? Коли виконавець вистукує ритм пісні, він чує її у своїй голові, проте слухачі чують лише сукупність незв’язаних стуків, щось на кшталт азбуки Морзе. Виконавці не переставали дивуватися, наскільки слухачам було складно вгадати мелодію.
@niciezastudios
Роль виконавців теж є досить складною. Проблема полягає в тому, що в них уже є певні знання — вони знають назву пісні, тому й уявити не можуть, як це — не мати цих знань. Вистукуючи ритм пісні, вони й не здогадуються, що слухачі чують лише окремі стуки, а не мелодію. Це і є Прокляття Знань. Якщо ми щось знаємо, то нам складно уявити ситуацію, де б ми цього не знали. Наші знання заважають нам. Тому поділитися своїм досвідом з іншими не так просто, адже ми не можемо відтворити для себе їхній стан незнання.
3 подібною ситуацією ми стикаємося щодня. Роль виконавців та слухачів виконують керівники компаній та їхні працівники, викладачі та студенти, політики й виборці, маркетологи та покупці, письменники й читачі. Усі вони покладаються на спілкування одне з одним, проте, як і виконавці та слухачі, страждають від значного інформаційного дисбалансу.
Боротися з такою проблемою складно, але необхідно задля продуктивності вашої роботи. Особисто я, пишучи кожен текст, думаю і враховую цей важливий аспект.
@clairerose
Завдяки історіям ми можемо подолати Прокляття Знань. Насправді вони поєднують у собі більшість принципів успішних ідей. Їм майже завжди притаманна конкретність. Чимало з них наділені емоційністю та несподіваністю. Найскладніший аспект застосування історій — це переконатися, що вони характеризуються простотою, що вони відображають певну ідейну основу. Розповісти дивовижну історію недостатньо, вона повинна підкріплювати вашу позицію.
Історії мають неймовірну силу спонукати до дій та надихати. У більшості випадків нам навіть не доводиться проявляти надто багато креативності, щоб активізувати їхню силу. Нам лише потрібно шукати ефективні історії, які народжуються кожного дня.
Принципи успішних ідей
Щоб ідея зазнала успіху, щоб вона стала корисною та мала довготривалий ефект, аудиторія повинна:
- Звернути на неї увагу.
- Зрозуміти та запамʼятати її.
- Погодитися з нею / повірити в неї.
- Перейнятися нею.
- Діяти відповідно до неї.
@clairerose
Принципи успішних ідей — це еквівалент вищенаведеної схеми, однак їхня перевага полягає в тому, що вони менше піддаються впливу Прокляття Знань. Якщо враховувати все вищесказане, то ви помітите, як добре поєднуються принципи зі схемою:
- Звернути увагу на ідею — НЕСПОДІВАНІСТЬ.
- Зрозуміти та запамʼятати ідею — КОНКРЕТНІСТЬ.
- Погодитися з ідеєю / повірити в ідею — ПРАВДИВІСТЬ.
- Перейнятися ідеєю — ЕМОЦІЙНІСТЬ.
- Діяти відповідно до ідеї — РОЗПОВІДНІСТЬ.
Тож замість того, щоби вгадувати, чи зрозуміють люди нашу ідею, слід поставити запитання: «Чи притаманна їй конкретність?» Замість того, щоб гадати, чи переймуться люди ідеєю, слід поставити запитання: «Чи притаманна їй емоційність? Чи не застрягла вона на дні піраміди Маслоу? Чи спонукає вона відкинути аналітичне мислення та відчути співпереживання?» До речі, у списку відсутній принцип простоти, адже він стосується виключно етапу-відповіді, тобто вдосконалення нашої ідейної основи та надання їй компактного вигляду. Утім, прості ідеї сприймаються краще та спонукають до дій.
Отже, принципи успішних ідей — це ідеальний засіб для боротьби з комунікативними труднощами. Головна перевага світу ідей: будь-хто з нас правильною позицією та правильним повідомленням може забезпечити успіх власного задуму.
@phoebesoup
Джерело: тези з книжки «Приліпи! Ефективність ідей», Чіп і Ден Хізи
