Після тріумфу на Каннському кінофестивалі у 2021 році, де Ренате Реінсве отримала нагороду за найкращу жіночу роль у фільмі «Найгірша людина у світі», світ побачив вразливу, хаотичну, але водночас сильну і безмежно щиру акторку. Її манера позбавлена штучного драматизму — Реінсве працює на півтонах: ледь помітних змінах погляду, міміки та настрою.
Цьогоріч вона знову опинилася у центрі уваги — завдяки номінації на «Оскар» за драму Йоахіма Трієра «Сентиментальна цінність», а також участі у новому фільмі Крістіана Мунджіу «Фіорд», який увійшов до програми Каннського кінофестивалю 2026 року. Крім того, вже 28 травня в український прокат виходить очікувана стрічка «Backrooms: Залаштунки» за її участю.
З цієї нагоди ми зібрали п’ять фільмів, які найкраще розкривають багатогранність і магнетизм однієї з найяскравіших зірок сучасного європейського кіно.
«Найгірша людина у світі» (2021)
Співпраця Реінсве із режисером Йоахімом Трієром розпочалася саме з цієї стрічки. Роль Джулі стала для Ренате справді проривною. Сюжет розгортається протягом чотирьох років життя головної героїні — молодої жінки, яка ніяк не може визначитися ані з професією, ані з партнером. Перебуваючи у стосунках із успішним автором коміксів Акселем (Андерс Данієлсен Лі), Джулі випадково зустрічає харизматичного Ейвінда (Герберт Нордрам), що провокує черговий виток її екзистенційних пошуків.
Цей фільм — іронічна та водночас болісно-меланхолійна драма про покоління тридцятирічних, які мають безліч можливостей, але губляться у власному бажанні бути кимось іншим. Реінсве вдалося створити образ, який став екранним втіленням сучасної нерішучості та феномену FOMO, викликавши миттєве впізнавання у мільйонів міленіалів.
Стрічка зібрала чималий врожай престижних призів, включно із нагородою Канн для Ренате, а також була номінована на «Оскар» одразу у двох категоріях: «Найкращий міжнародний художній фільм» та «Найкращий оригінальний сценарій».
«Сентиментальна цінність» (2025)
Ще одна знакова робота норвезького тандему Трієра та Реінсве. Тут акторка втілює образ Нори — талановитої театральної акторки з Осло, чиє життя отруєне панічними атаками та складною інтрижкою з колегою. Коли її батько Густав (Стеллан Скарсґард), у минулому уславлений режисер, повертається до Норвегії після багаторічної відсутності, Нора змушена зіткнутися не лише з його егоцентризмом, а й з болючою родинною історією.
Густав пропонує дочці зіграти в автобіографічному фільмі роль її ж бабусі, яка наклала на себе руки під час німецької окупації. Спочатку Нора відмовляється навіть читати сценарій, але зрештою робота над цим проєктом стає для них єдиним шляхом до прийняття замовчуваної родинної травми.
Реінсве створює неймовірно тонкий психологічний портрет жінки, яка знаходить порозуміння з батьком через спільне мистецтво. Стрічка отримала Гран-прі у Каннах, а згодом стала історичним тріумфатором для Норвегії на «Оскарі», здобувши дев`ять номінацій та перемогу в категорії «Найкращий міжнародний фільм».
«Інша людина» (2024)
У цій інтелектуальній та іронічній драмі від режисера Аарона Шимберга і культової студії A24 Ренате Реінсве приміряє на себе роль амбітної драматургині на ім’я Інґрід. Сюжет розгортається навколо Едварда (Себастіан Стен), актора з деформацією обличчя, який після радикального медичного втручання отримує нову зовнішність і вигадує собі іншу особистість. Проте минуле наздоганяє його, коли він дізнається, що Інґрід, його колишня сусідка, в яку він був таємно закоханий, написала п’єсу про його колишнє життя. Ренате блискуче втілює образ творчої натури, чий погляд на мистецтво та людські трагедії виявляється куди складнішим і цинічнішим, ніж здається на перший погляд.
Героїня Реінсве опиняється в центрі напруженого любовного та професійного трикутника, коли захоплюється харизматичним Освальдом, який має таку саму хворобу, яку колись подолав Едвард. Саме тут Ренате демонструє свою здатність грати інтелектуальну жорсткість: її Інґрід легко замінює головного героя у своїй виставі та житті, не помічаючи — або свідомо ігноруючи — правду за маскою. Стрічка була представлена в основному конкурсі Берлінале, де Себастіан Стен отримав «Срібного ведмедя».
«Інший фінал» (2024)
У науково-фантастичній мелодрамі італійського режисера П’єро Мессіни, прем’єра якої також відбулася на Берлінському кінофестивалі, Ренате Реінсве фактично грає дві душі в одному тілі. Сюжет розгортається у світі майбутнього, де технологія «Інший фінал» дозволяє ненадовго повернути свідомість померлої людини, вкорінивши її у тіло живого «носія», щоб близькі могли сказати останнє «прощавай».
Сал (Гаель Гарсія Берналь), спустошений раптовою загибеллю своєї коханої Зої, погоджується на цей експеримент. Так він зустрічає Аву (Реінсве) — жінку-носія, чия власна свідомість на певний час витісняється пам’яттю його померлої дружини.
Де саме живе кохання — у знайомих рисах обличчя чи у невловимій енергії присутності людини? Реінсве віртуозно передає це роздвоєння: її героїня філігранно балансує між смутком воскреслої Зої та особистою драмою самої Ави, яка здає своє тіло в оренду, щоб втекти від власного горя.
«Backrooms: Залаштунки» (2026)
У своєму новому проєкті Ренате Реінсве занурюється у простір чистого екзистенційного жаху, де її героїні доводиться випробовувати на міцність не лише логіку, а й власну психіку.
Стрічка від студії A24 заснована на вірусному інтернет-феномені Backrooms — образі нескінченного лімінального лабіринту порожніх жовтих кімнат, що плавно переходять одна в одну під гнітюче дзижчання люмінесцентних ламп. Повнометражний горор розповідає про продавця меблів Кларка (Чиветел Еджіофор), який випадково зникає у цьому сюрреалістичному вимірі. Реінсве втілює образ Мері — психотерапевтки Кларка, яка вирушає на його пошуки.
Для Ренате це ідеальне поле для акторської гри: її героїня намагається зберегти професійну холодність і раціональність там, де час втрачає сенс. Акторка майстерно передає стан людини, яка звикла аналізувати чужі страхи, але раптом сама стає жертвою гнітючої дезорієнтації та відчуття, що в порожніх офісах за нею хтось спостерігає.
