Перевага універсальних знань: уривок із книги Девіда Епштейна «Вміти все: чому універсальність перемагає спеціалізацію»

Позбуваємося стереотипів, які нам роками нав’язувала система освіти

Вузька спеціалізація зараз — скоріше, виняток, ніж правило, тому для успіху потрібно мати знання в різних галузях, а не концентруватися тільки на одній. Девід Епштейн дослідив історії кращих спортсменів, художників, винахідників та вчених світу у своїй книзі «Вміти все: чому універсальність перемагає спеціалізацію» (видавництво бестселерів Vivat). Він дійшов висновку, що гнучкість та різноманітний досвід є ключем до реальних досягнень. Такі спостереження підтверджуються численними науковими та статистичними даними.

З цієї книги ви дізнаєтеся, чому довгі наполегливі тренування не завжди дають бажаний результат, і як постійні поразки допоможуть побудувати ідеальну кар’єру. Також позбудетеся стереотипів, роками нав’язуваних системою освіти, і навчитеся набувати універсальні знання та застосовувати їх у будь-якій сфері.

Розділ 8

ПЕРЕВАГА АУТСАЙДЕРА

Альф Бінґем першим ладен це підтвердити: він — гіперспеціаліст, принаймні в теорії. — Мій докторський ступінь навіть не з хімії, а з органічної хімії! — вигукнув він, розповідаючи про себе.

— Якщо в чомусь немає вуглецю, я, технічно, не маю кваліфікації, щоб із ним працювати, тямиш?

Навчаючись на бакалавра в 1970-х роках, Бінґем та його однокурсники мали вигадувати способи створення конкретних молекул.

— У нас у всіх, хлопців та дівчат, були мізки, та ми щось не дуже добре вправлялися з тими молекулами, — розповідав він мені. — Але чомусь хтось один із нас завжди був розумніший, ніж решта. Я придивився і помітив, що найкращі результати давало те знання, яке не входило до нашої програми.

Instagram: @ariviere

І одного дня найрозумнішим став саме Бінґем.

Він вигадав першокласне розв’язання для синтезу молекули за чотири невеликих ходи, і ключовий шматочок знань стосувався винного каменю — складника для випікання, про який Бінґем знав ще з дитинства.

— Прямо зараз можете спитати у 20 хіміків, що таке винний камінь, і більшість із них не матиме жодного уявлення, — сказав він. — Я подумав про процес диференціації розчинів, а його не було ані в навчальній програмі, ані в жодному резюме. Тоді я й зрозумів, що завжди існуватиме оте якесь інстинктивне зовнішнє мислення, яке робитиме розв’язання задачі розумнішим, економічно вигіднішим, ефективнішим і більш прибутковим, аніж будь-чиє інше. Отож я перейшов від ідеї «як розв’язувати задачі?» до «як побудувати організацію, яка розв’язує задачі таким способом?».

Багато років по тому, коли Бінґем став віцепрезидентом стратегії дослідження і розвитку в Eli Lilly, він здобув шанс спробувати створити свою розумну організацію.

Навесні 2001 року Бінґем зібрав 21 запитання, що загнало в глухий кут науковців Eli Lilly, і спитав у головного керівника, чи може він опублікувати їх на вебсайті, щоб усі могли бачити. Керівник був готовий розглянути цю пропозицію лише за умови її схвалення консалтинговою фірмою McKinsey.

— У McKinsey, — пригадував Бінґем, — відповіли так: «Чому б вам не зробити це і не сказати, що вийшло?».

Instagram: @mvb

Бінґем так і зробив, але коли науковці, які сформували ці запитання, побачили їх онлайн, «усі вони написали старшому науковому керівнику і сказали, що проблеми не можна показувати світу, бо вони надто конфіденційні, «якого біса ви вирішили, що хтось інший, а не ми, може знайти на них відповіді?». Вони мали рацію. Якщо найбільш освічені, високопрофесійні й забезпечені ресурсами хіміки у світі застрягли на технічних проблемах, як тоді може допомогти хтось інший? Старший науковий керівник подбав про те, щоб усі питання з вебсайта зникли.

Бінґем почав тиснути. Варто бодай би спробувати знайти рішення на питання, які точно не видадуть комерційної таємниці, а якщо це не спрацює, нічого поганого не станеться. Старший науковий керівник піддався на цей аргумент. Сайт перезапустили, і до осені стали надходити відповіді. Усе це саме припало на розпал паніки у Сполучених Штатах через сибірську виразку, тому, як розповів мені Бінґем, він був тим рідкісним отримувачем, який тішився, коли йому присилали білі порошки.

— Я засипав їх у спектрометр, — пригадував він, — і таку субстанцію — юху-у-у! — маємо ще одну!

Незнайомці створювали субстанції, про які хіміки Eli Lilly не знали, що й думати. Як здогадався Бінґем, ключ лежав у зовнішніх знаннях.

— Це підкріплювало наявну гіпотезу, але я все одно був здивований, як ці мішки зі знаннями ховалися під зовсім іншими дипломами. Я не очікував, що свої пропозиції слатимуть навіть адвокати.

Instagram: @filippahagg

Одне рішення стосовно молекулярного синтезу запропонував юрист, який отримав відповідні знання із роботи з хімічними патентами. Чоловік написав, що він думав про сльозогінний газ, коли вигадав це рішення. Це була його версія винного каменю Бінґема.

— Сльозогінний газ не мав з тією задачею нічого спільного, — розповідав Бінґем. — Але він помітив паралелі з хімічною структурою молекули, яку ми шукали.

Бінґем помітив, що авторитетні компанії мали тенденцію розв’язувати задачі так званим локальним пошуком, тобто користуючись знаннями спеціалістів з однієї царини й випробовуючи розв’язання, які досі давали результати. Водночас заклик Бінґема до аутсайдерів був такий вдалий, що з нього несподівано виникла цілком окрема компанія. Названа InnoCentive, вона допомагає структурам із будь-якої сфери виступити «шукачами», які ладні заплатити за публікацію «складних питань» і винагород зовнішнім «розв’язальникам». Повністю змогли розв’язати трохи більш як третину задач — значна частка, зважаючи, що підібрані InnoCentive проблеми загнали спеціалістів, які їх подали, в безвихідь. За час своєї діяльності в InnoCentive зрозуміли, що можуть допомагати шукачам підлаштовувати їхні публікації, щоб збільшувати шанси знайти розв’язання. Хитрість полягає у формуванні завдання так, аби воно приваблювало «розв’язальників» із різних сфер. Що більше питання могло зацікавити не лише науковців, але й адвокатів, стоматологів та механіків, то більша була ймовірність знайти до нього розв’язання.

Бінґем називає це мисленням «ззовні всередину»: пошук рішень у досвіді, який є далеким від тематики самого завдання. Історія аж кишить подібними прикладами, які навіть змогли змінити цей світ.

Instagram: @clairerose

Якось Наполеон не знаходив собі спокою через те, що припасів, які могли нести його війська, вистачало всього на кілька днів. «Голод жорстокіший, аніж меч», — писав римський військовий літописець четвертого століття. Французький імператор ревно підтримував розвиток науки й техніки, отож 1795 року він запропонував винагороду за дослідження про збереження харчів . Ціла низка найвеличніших умів у світі більш ніж століття працювала над цим завданням, зокрема й ірландський учений Роберт Бойль — батько сучасної хімії. І там, де великі майстри науки зазнали поразки, паризький гурман і кондитер Ніколя Апперт здобув перемогу.

За інформацією Інституту виробників бляшанок (Can Manufacturers Institute), Апперт був майстром на всі штуки. Він мандрував всесвітом смаків як кондитер, винороб, кухар, бровар, заготівник консервації і не тільки. Його кулінарні блукання дали Апперту перевагу над науковцями, які зосередилися на науці збереження. «Провівши все своє життя в коморах, броварнях, сховищах та підвалах із шампанським, а також крамницях, мануфактурах і складах із солодощами, дистиляторами і бакалією, — написав він у книжці з влучною назвою «Мистецтво збереження усіх видів субстанцій тваринного і рослинного походження протягом кількох років», — я мав змогу скористатися у процесі низкою переваг, якими не володіла більша частина тих людей, які цілком віддалися мистецтву збереження продовольчих запасів». Апперт складав їжу в товсті пляшки від шампанського, які для герметичності запечатував, а тоді ставив їх на багато годин у киплячу воду. Інновація Апперта стала початком консервації у бляшанках. Він законсервував у глиняному горщику цілу вівцю, просто щоб цим похизуватися. Його вирішення задачі настільки добре сприяло збереженню корисних речовин, що авітаміноз — брак вітаміну С, відомий як «нічний жах моряків», — зі смертельного прокляття перетворився на неприємність, якої можна уникнути. Головне наукове одкровення — що жар убиває мікроби, — ще лиш чекало свого відкриття Луї Пастером через 60 років. Метод Апперта радикально вплинув на стан здоров’я населення і, на превеликий жаль Наполеона, перетнув Ла-Манш. У 1815 році він годував англійські війська під Ватерлоо.

Instagram: @undervoodoo

Критики Альфа Бінґема знали, що розумні аутсайдери й дилетанти робили технічні відкриття в минулому, але вони припускали, що на цьому й кінець — це був артефакт минулих часів, якому немає місця в епоху гіперспеціалізації. Допоможи нам, міжнародному фармацевтичному велетню, розробити і створити таку молекулу, яку ми використаємо як основу для синтезу іншої молекули, такої незрозумілої, що ми не проти публічно поділитися цією інформацією, бо ми застрягли на одному місці, і все одно ніхто за нашими стінами не знатиме, для чого ми це використаємо. Для Бінґема очікування були надто скромні, коли дійшло до пропозицій від зовнішніх «розв’язальників» щодо задач, які вивели з гри спеціалістів.

— Навіть коли знаходиться розв’язання проблеми, над якою NASA билася тридцять років, — сказав мені Бінґем, — я все одно дивуюся.

А точніше, у NASA не могли спрогнозувати часу виникнення сонячно-протонних бур — коли Сонце викидає радіоактивні матеріали, які можуть завдати серйозної шкоди астронавтам і обладнанню, від якого залежать їхнє життя і справність. Геліофізики передбачувано скептично ставилися до того, що аутсайдери можуть допомогти, але за тридцять років тупцяння на місці їм уже не було чого втрачати; 2009 року NASA дали оголошення через InnoCentive. За шість місяців Брюс Крейґін — інженер Sprint Nextel на пенсії, який жив у сільській місцевості в Нью-Гемпширі, — знайшов рішення з використанням радіохвиль, які вловлюють телескопи. Поки й не помер, Крейґін працював із науковцями й виявив, що групи їхніх спеціалістів часто застрягають на розробці дрібних деталей, чим шкодять практичним рішенням.

— Гадаю, мені допомогло уникнути цього теж, — розповідав він, — що я пішов далі.

Чиновник NASA дипломатично зазначав, що рішення Крейґіна спочатку «зустріли з певним опором, оскільки воно використовувало зовсім інший метод».

Та в цьому й уся суть. Утім Апперт і Крейґін таки мали певний віддалено-відповідний робочий досвід. Інші зовнішні «розв’язальники» досягають успіху тому, що саме його й не мають.

Instagram: @zinafashionvibe

Реклама

Популярные материалы

5 правил, дотримання яких не дасть збожеволіти від того, що...


Відродження України: як розвиватиметься українська культура...


Найважливіші продукти на сніданок, якщо обід та вечеря не...


Читайте також
Популярні матеріали