Алея жаху: історія злету й падіння карнавального афериста

Сюжет, що захоплює

 

Днями в український прокат вийшов нео-нуарний психологічний трилер «Алея жаху» мексиканського режисера Ґільєрмо дель Торо. Кінофільм знято за однойменним романом Вільяма Ліндсея Ґрешема «Алея жаху», який вийшов українською у видавництві BookChef роком раніше.

Відомо, що роман у жанрі американський нуар уперше побачив світ ще в далекому 1946 році. За словами самого автора, на написання книги його надихнула історія, яку Ґрешему розповіли під час громадянської війни в Іспанії. Знайомий розповів про мандрівний карнавал, у якому жив і працював якийсь час. Серед інших екзотичних артистів у карнавалі також тримали фріка, який відгризав голови у курей та змій перед здивованим натовпом. Ця історія справила на письменника незабутнє враження. Повернувшись до Америки, Ґрешем пройшов курс реабілітації, опрацьовуючи отримані психологічні травми у психотерапевта — так у романі з`явилася, мабуть, головна героїня-антагоніст (у фільмі цю роль зіграла неймовірна Кейт Бланшетт).

Стен Карлайл, головний герой роману, працює у мандрівному балагані «Десять в одному», проявляючи себе як успішний менталіст, що читає думки людей. Згодом він закохується в чудову асистентку (цю роль зіграла Руні Мара) і пропонує їй втекти, щоб поставити свій власний номер на найпрестижніших майданчиках країни.

Цитата з книги:

«Кожен намагається збагнути, у чому тут справа. Для них це чаклунство. А для тебе — життя»

Протягом усієї сюжетної лінії особистість головного героя трансформується. Карлайн знаходиться у постійній гонитві за грошима. Щоразу його вчинки стають більш мерзенними та огидними, але наслідки його не хвилюють. Він готовий на все й готовий іти до кінця, щоб відвоювати собі місце під сонцем.

На рубежі 1940-х років у депресивній Америці спіритичні сеанси були розвагою для американської богеми. Люди щиро вірили в те, що можна викликати дух померлого. І були готові платити за це величезні гроші.

Цитата з книги:

«Виявити страхи людей і їм їх продавати? Головне — без зайвого пафосу»

Протягом усієї розповіді минуле головного героя весь час залишається під легкою вуаллю таємничості. Від чого він намагається втекти? Наприкінці історії таємниці минулого розкриваються, проте позитивним від цього головний герой не стає. Сліпа ненависть та повна байдужість до почуттів інших, обман та моральна імпотенція — як він таким став?

Цитата з книги:

«Варто увірувати у власну брехню — і ти починаєш вірити у свою силу, і на тебе насувається затемнення»

Багато питань залишається і до жіночого персонажа — психіатрині у виконанні Кейт Бланшетт. Ми нічого не дізнаємося про її минуле та справжні мотиви. Намірам цієї фатальної жінки так і не судилося бути озвученими. Вона бачить Стена Карлайна наскрізь і він їй подобається. Вчинки героїні Бланшетт схожі зі збоченою грою, але причина виникнення такої поведінки залишається за кадром. На ці та багато інших питань ви зможете знайти відповідь лише прочитавши книгу Вільяма Ліндсея Ґрешема «Алея жаху».

До вашої уваги пропонуємо уривок з цієї блискучої книги, що пробирає до ознобу. Матеріал надало видавництво BookChef ексклюзивно для читачів Elle.ua.

Наступної миті Ліліт взяла його за руку, стиснула її і потягла в напрямку проспекту, де стояв багатоповерховий будинок, в якому вона жила, творила свою особливу магію і зберігала купу файлів із даними. Там вона розповідала людям, що їм робити впродовж наступного дня, якщо вони захочуть випити, якщо захочуть щось зламати, якщо захочуть накласти на себе руки, об’ївшись снодійного, якщо захочуть зірватися на покоївку чи вчинити те, що бояться зробити і через що ладні платити їй двадцять п’ять доларів за годину, аби вона пояснила їм, чому чинити подібним чином правильно, або порадила продовжувати це робити, або сказала подумати, як це зробити або як можна припинити це робити, або перестати хотіти це зробити, або припинити думати про те, аби щось зробити, чи зробити щось інше, що майже так само корисне, або зробити щось погане, завдяки чому вони почуватимуться краще, або просто зробити щось, заради самого процесу.

Біля дверей її квартири вони зупинилися, і вона поглянула на нього з лагідною посмішкою на вустах — та посмішка сказала йому, що сьогодні він до неї не зайде, що він їй не потрібен і вона не хоче його сьогодні, не хоче його губ, не хоче, щоб він ставав перед нею на коліна, цілував її, не хоче від нього нічого, крім розуміння, що коли вона забажає провести з ним ніч, захоче його губ, захоче, щоб він опустився перед нею на коліна і цілував її, тоді вона змусить його зробити все так, як сама того воліє, і саме тоді, коли забажає, саме так, як забажає, тому що вона отримує від інших те, чого хоче, і вона дозволила йому робити це, тому що хотіла, щоб він це зробив, а не тому, що він міг це зробити краще за інших, хоча він і не знав, чи є в неї інший, і не прагнув дізнатися, адже це не мало значення, бо вона могла звернутися до нього коли їй заманеться, тому що в цьому була вся вона, і їй належало беззаперечно підкорятися, адже вона тримала в руках золоту нитку, якою струм життя перетікав у нього, а в її голові був реостат, що регулював потік струму, і за бажанням вона могла заморити його голодом, висушити його або вбити, заморозивши на смерть, але це не мало значення, оскільки, поки один кінець золотого дроту залишався вбудованим у його мозок, він міг дихати, жити і рухатись, міг досягти тих висот, яких вона забажає, бо саме вона надсилала до його мозку потік струму з посилом стати великим, жити і навіть кохатися із Молі, коли Моллі благала його сказати їй, якщо він її більше не хоче, щоб вона могла знайти собі якогось чоловіка, перш ніж стане схожою на стару шкапу і доки вона ще здатна зачати дитину.

Усе це він прочитав у обрисах її повної нижньої губи, гострих вилицях і підборідді, величезних сірих очах, що в темряві коридору здавалися темними, немов чорнило. Він збирався запитати у неї ще дещо і облизав губи язиком. Вона вловила його думку, кивнула, а він стояв за три кроки від неї, тримаючи капелюха в руці, і дивився на неї з жагою, а потім вона дала йому те, про що він благав: на один п’янкий, теплий, м’який, солодкий, вологий момент вона дала йому свої вуста, і її маленький язичок між його губ немов сформував з м’якої вологи слова «Добраніч». Потім вона пішла, а він залишився на ще один день, тиждень, місяць, ладний виконати будь-який її наказ за умови, що вона не розірве золотий дріт, і тепер у нього був її дозвіл, який вона витягнула з його розуму, і він поспішив скористатися цим, перш ніж вона не передумала і не надіслала сигнал відмови і крижаного холоду через невидимий дріт, вбудований у його мозок, з метою зупинити його руку за п’ятнадцять сантиметрів від власних губ.

Неподалік був розташований невеликий коктейль-бар зі скляною вивіскою «БАР» над входом, що якимось чином підсвічувалася зсередини. Стен швидко зайшов всередину. Стіни прикрашали божевільні щербаті фрески трьох кольорів, а всередині тихо грало радіо, і бармен кивнув на табурет біля краю барної стійки. Стен поклав долар на відшліфовану деревину.

— Хеннессі, три зірки.

— Das treue liebe Herz гримить, оркестр грою заглушає, часом гуркіт і содом.

— Що це?

— Це з вірша «Дім блудниці». Зайдемо?


Реклама

Популярные материалы

5 правил, дотримання яких не дасть збожеволіти від того, що...


Відродження України: як розвиватиметься українська культура...


Найважливіші продукти на сніданок, якщо обід та вечеря не...


Читайте також
Популярні матеріали