Мадлен Віонне: життя задля мистецтва та недосяжний геній творення

«We are not rich enough to buy cheap things».

Чи знаєте ви, кому належать ці слова? Ні, не барону Ротшильду, а одній із найстильніших жінок минулого століття, королеві стилю Мадлен Віонне. Сьогодні її ім`я знають лише фахівці та історики світу моди, а її новаторські для минулого століття ідеї успішно скопіювали та привласнили вже пізніші творці.

Жінка, чиї витвори йшли з молотка за мільйони доларів! Жінка, чия техніка конструювання сукні досі залишається загадкою! Жінка, яка першою заявила про те, що жіночу фігуру має робити не корсет, а гімнастика!

Історія Мадлен Віонне — це приклад сили духу та служіння чистому генію моди. Будучи комерційно неуспішною, вона ніколи не боялася експериментувати та відстоювати свої ідеї, що й звело її на модний олімп. У неї вчилися Крістобаль Баленсіага і Аззеддін Алая, а Крістіан Діор називав її мистецтво недосяжною вершиною. 

Про велику та неповторну Мадлен для ELLE.UA розповідає стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін. 

Мадлен Віонне народилася 22 червня 1876 року в маленькому французькому містечку Шиєр-о-Буа в департаменті Луара. В бідній сім`ї, де у дітях не виховували культу краси, лише привчали до фізичної праці з ранніх років. Коли Мадлен було 11 років, батьки визнали дівчинку достатньо дорослою, щоб самостійно заробляти на життя, і віддали її в учениці місцевій швачці.

У 18 років Мадлен вийшла заміж за місцевого хлопця, й подружжя переїхало до Парижа. Незабаром вона завагітніла та народила довгоочікувану дівчинку, яка, на жаль, не прожила і пів року. Разом з дитиною помер і шлюб Мадлен.

У 1894 році Мадлен наважилася на рішучий та немислимий для тих часів крок: розлучилася з чоловіком, звільнилася з ательє Vincent, де працювала, та перебралася до Англії.

Без знання мови, без друзів і родини, Мадлен не опустила рук і вирішила всупереч усьому рухатись до своєї мети — стати кравчинею. Віонне була з тих жінок, які не боялися роботи, і сміливо бралася за будь-яку. Вона працювала прачкою, змінила декілька ательє і навіть лагодила речі в будинку для душевнохворих.

Через декілька місяців життя у Лондоні Мадлен за оголошенням у The Morning Post влаштувалася швачкою в ательє Кейт Рейлі, яке спеціалізувалося на копіюванні паризьких моделей. Саме там вона здобула безцінний досвід і вдосконалила професійні навички — і це допомогло їй повірити в себе. 

Маючи прекрасну французьку школу крою, Віонне швидко просунулася в ательє Рейлі на провідні позиції та вже за рік очолила виробництво, а також відповідала за копіювання лекал та роботу з клієнтами. 

Згодом завдяки невимушеній природній манері у спілкуванні Мадлен стала вхожою до вищих верств англійського суспільства. Саме вона вдягала найбагатшу наречену свого часу — красуню Консуело Вандербільт на її весілля з герцогом Мальборо! Ця подія стала настільки значною у світському житті по обидва боки океану, що престиж Рейлі зріс до неймовірних висот, а разом із ним стало вагомим й імʼя Мадлен Віонне. 

У 1900 році Мадлен залишає Лондон та повертається до Парижа, де з легкістю влаштовується в один із найславетніших модних будинків — дім Callot Soeurs, що належав чотирьом сестрам. П`ять років Віонне вдосконалювала свою майстерність крою, моделювання та пошиття під керівництвом сестер Калло. 

«Саме тут я зрозуміла, що мода — це мистецтво, — згадувала пізніше Мадлен. — Якби я не потрапила сюди, так би й продовжувала шити "форди", а тепер я навчилася шити "роллс-ройси"».

1905 року Мадлен Віонне переманив до свого ательє один із найвідоміших кутюр`є Парижа — Жак Дусе. З допомогою майстрині він хотів оновити стиль та напрям колекцій свого модного будинку, аби розширити аудиторію споживачів.

У своїх роботах Мадлен виходила за рамки трендів і пропонувала клієнткам новаторські моделі — без корсетів, підплічників, каркасних рукавів та подолів. Вона вважала та намагалася переконати своїх клієнток, що по-справжньому гарну фігуру має формувати не корсет, а вправи та здоровий спосіб життя. Працюючи в Дусе, Віонне розробила крій по косій, який дозволяв тканині сукні буквально обтікати тіло, створюючи вишуканий прилеглий силует.

Можливо, крій по косій, що з часом стане фірмовим знаком Віонне, і не був її повноцінним винаходом, адже кравці  використовували його й раніше. Але якщо тоді по косій кроїли одну чи дві деталі, наприклад, комір, рукави або спідницю, то Віонне сміливо використовувала цей крій у всій сукні.

Вона відмовлялася від будь-яких підкладок між тканиною сукні та тілом і вимагала від манекенниць демонструвати вбрання клієнткам модного дому практично на голе тіло, що навіть у легковажному Парижі викликало гучний скандал. Однак саме він залучив до Віоне сотні прогресивних та багатих шанувальниць, які зуміли оцінити її неповторний і не схожий ні на кого стиль. Серед них були найзнаменитіші феміністки того часу: Сесіль Сорель, Габріель Режан, Єва Лавальєр, Ліан де Пужі та Наталі Барні.

Саме «видатні члени легковажного племені амазонок», як називала своїх клієнток Мадлен, зосталися прихильними до неї, коли вона залишила фірму Дусе і заснувала власне ательє.

У 1912 році завдяки допомозі вірних шанувальників Віонне відчинила двері перед клієнтками свого ательє на Рю де Ріволі. Проте вже восени 1914 року підприємство довелося закрити, як і багато модних будинків у той час, через Першу світову війну. Закривши ательє, Мадлен Віонне вирушила до Риму.

В Італії Мадлен намагалася заповнити недоліки своєї освіти: вивчала історію мистецтв, живопис, архітектуру та цілими днями досліджувала музеї. В античних статуях і малюнках вона побачила свій ідеал — одяг, який не обмежував рухів, не сковував тіло, а вільно облягав його, підкреслюючи природну красу та пластику.

Після повернення до Парижа в 1919 році, наповнившись натхненням завдяки італійській архітектурі та живопису, Мадлен починає експериментувати з античним стилем. Пам`ятаючи про свою нездійснену мрію стати скульпторкою, Віонне почала створювати справжні скульптури з тканини: вона ліпила їх, досягаючи незвичайного, небаченого ефекту: її сукні жили, дихали разом зі своєю власницею. 

«Якщо жінка посміхається, сукня має посміхатися разом із нею», — любила казати Віонне.

Саме цей період вважається одним із найпродуктивніших у житті кутюр’є. Її творіння вражали легкістю та красою, в них не було зайвого декору, драпірування та тканини. Вони були досконалі самі по собі і так само сиділи на клієнтках.

Серед шанувальників будинку з`явилися аристократи та зірки. Від герцогині Мальборо до італійських графинь і найяскравіших представниць Голлівуду — Ґрети Гарбо, Марлен Дітріх, Кетрін Гепберн: усі вони хотіли носити сукні Мадлен Віонне. Це принесло їй велике визнання та карколомний успіх. 

Їі робота з тканиною була настільки складна, що в найкращих моделях існував лише один шов, що йшов по діагоналі. Там не було ані застібок, ані виточок, а всі вигини фігури моделювалися виключно за рахунок драпірувань та вузлів. Мадлен навіть зуміла створити пальто без жодного шва! Власницям таких складних моделей давали уроки, як правильно одягати сукні від Віонне, адже у розкладеному вигляді вони виглядали як шматок тканини химерної форми та набували обрисів лише на тілі. Згодом замовлень у  Будинку стало так багато, що він перестав справлятися, і господиня була змушена шукати більше приміщення!

У 1923 році Віонне вперше представила свою колекцію в Нью-Йорку, а через два роки стала першим паризьким кутюр`є, чий Будинок відкрив філію в США. Її сукні з міткою Repeated Original продавалися в салоні на П`ятій авеню: вони підходили на будь-який розмір, і лише довжину можна було відрегулювати безпосередньо в салоні. Власне кажучи, це була одна з перших ліній прет-а-порте в історії високої моди.

До 1925 року на мадам Віонне працювало 1200 осіб. Для порівняння, у Скіапареллі на той час працювало 800 чоловік, а в будинку Lanvin — близько тисячі. При цьому Віонне, яка сама пройшла весь тернистий шлях від підмайстра до глави модного будинку, чудово знала, що саме потрібно її працівницям. Умови, створені нею, виявились воістину революційними: були передбачені обов`язкові короткі перерви у роботі, співробітникам надавалися оплачувані відпустки, декрет, допомога у разі хвороби або травми, при майстернях були обідня зала, лікарня, де приймав дантист. І навіть бюро подорожей!

Віонне часто порівнювали з Коко Шанель. Обидві походили з самих низів, обидві зробила революцію в пошитті одягу, використовували нові тканини та силуети. Обидві вони зневажали капризи моди, віддаючи перевагу стилю та майстерності. Однак якщо Шанель створювала речі «базові», то Віонне робила сукні виняткові, позачасові. Вона мріяла, щоб її сукні залишилися в історії мистецтв, як Венера Мілоська.

«Я завжди була ворогом моди. У сезонних примхах моди є щось поверхове і зникаюче, що ображає моє почуття прекрасного. Я не знаю, що таке мода, я не думаю про моду. Я просто створюю сукні».

Із початком Другої світової війни Мадлен хотіла перенести виробництво в Америку, але потім передумала. Їй було вже за шістдесят, фінансовий успіх її хвилював мало, а тому Віонне вирішила закрити свою компанію.

У серпні 1939 року було продемонстровано останню колекцію бренду Vionnet у Парижі. Незабаром Мадлен залишила столицю моди, щоб за кілька років повернутися туди майже забутою. В останні роки вона читала лекції та проводила курси крою по косій.

Крістобаль Баленсіага навчався у неї мистецтву крою та був одним із небагатьох, хто товаришував з Віонне під кінець її життя. Учнями Мадлен вважають себе й американці Хальстон і Джеффрі Бін, а також японці Ісей Міяке і Рей Кавакубо.

1973 року її сукні були представлені на ретроспективній виставці європейської моди в нью-йоркському музеї Метрополітен. Журналісти та критики з подивом помітили, що відвідувачі приділяють набагато більше уваги не моделям уславлених кутюр`є того часу, а сукням Мадлен Віонне.

Кутюр’є однією з перших почала боротися з контрафактом: кожну створену річ фотографували в ательє з трьох ракурсів і вносили до спеціального альбому. За своє творче життя Мадлен Віонне склала 75 таких альбомів і в 1952 році передала їх UNION Franfaise des Arts du Costume. Вважається, що саме її внесок послужив початком створення знаменитого Музею моди і текстилю в Парижі.

Архітекторка моди — саме таким титулом нагородили мадам Віонне її нащадки та послідовники. І це не дивно, адже в її роботах так багато архітектурної чіткості, точності ліній та форм. Вона вдосконалила крій по косій, що дозволив створювати сукні з шовку, які ідеально сідають по фігурі, і саме їй зобов`язані всі діви золотої епохи Голлівуду культовістю своїх образів. Небувало сміливі експерименти з тканиною, кроєм та фасоном роблять її архівні сукні столітньої давнини актуальними навіть сьогодні.

Жінка, що подарувала світові моди так багато, була несправедливо ним забута. Після занепаду її модного будинку Мадлен вела скромне життя, але до останнього дня продовжувала цікавитися всім, що відбувалося у світі високої моди.

Мадлен Віонне померла 2 березня 1975 року. 

У 1988 році бренд Vionnet купила сім`я де Люммен. Нові власники запустили лінію аксесуарів та парфюмів. Майже 20 років по тому, у листопаді 2006 року, світ побачив і першу нову колекцію під маркою Vionnet. Її розробила грецька дизайнерка Софія Кокосалакі. Проте вже за рік Vionnet повідомив у пресрелізі, що припиняє співпрацю з нею.

У травні 2007-го бренд призначив Марка Аудібета художнім радником жіночої лінійки. У жовтні того ж року він представив колекцію у дуже вишуканому стилі. Проте успіху в публіки колекція не мала. Дизайнер залишив посаду у 2008 році, заявивши, що не має фінансових та матеріальних засобів для створення бажаних колекцій.

На початку 2009 року сім`я Люммен продала бренд спадкоємцю італійської текстильної групи Marzotto SpA — Маттео Марзотто. Першим його рішенням на посаді гендиректора і контрольного акціонера бренду стало призначення італійського дизайнера Родольфо Пагліалунга, колишнього помічника Міуччі Прада, новим дизайнером будинку. Проте спроба відродити марку виявилася невдалою, і за декілька скрутних для бізнесу років Марзотто продав Vionnet казахстанській бізнес-леді Гога Ашкеназі.

Нова власниця спробувала зробити бренд більш кежуальним і прилаштувати вечірні сукні складного крою під кеди, проте публіка цього не оцінила. Із 2012 року Vionnet випустив декілька комерційно неуспішних колекцій, спробував позагравати з гострими трендами на екологію та розумне споживання, однак швидко здався та знову зачинив двері ательє на rue 31 François. 

А отже, королева крою так і залишилася неперевершеною, неповторною та єдиною…

---