Понад пів року моя донька Лера живе в іншому місті. І ми з дружиною усвідомили, наскільки важливо батькам навчитися відпускати свою дитину.
Поки Лера росла, ми замислювалися, як переживемо розлуку, якщо вона вирішить навчатися в іншому місті. Переживали, чи не втратимо звʼязок, чи не припинимо спілкуватися. Проте все це минуло дуже спокійно. Я вважаю себе сучасним адекватним батьком і розумію, що найгірше, що може статися з моєю донькою, — це все життя прожити поруч з батьками. Добре, що в якийсь момент я це зрозумів.
Як змиритися з тим, що дитина дорослішає та віддаляється?
Вважаю, що Лері дуже пощастило, що в неї народився молодший брат Марік. Насправді це найкращий варіант для батьків, щоб наважитися відпустити дитину у вільне доросле плавання, — завести другу дитину. Син трохи відтягнув на себе увагу, а Лера здобула більше свободи й самостійності.
Часто батьки, які втомлюються від буденності, роботи та одне від одного за довгі роки шлюбу, черпають енергію та мотивацію у своїх дітях. І тому часто-густо й не хочуть їх відпускати. Це насправді егоїстично, проте не всі хочуть собі в цьому зізнаватися. Батькам просто комфортно, коли діти поруч: вони підіймають настрій, мотивують, і заради них хочеться жити.
Проте така поведінка батьків шкідлива для дітей. Адже варто робити все, щоб дитина подорослішала й навчилася самостійно приймати рішення, нести відповідальність. Так і сталося з Лерою.
Підтримуйте, але не приймайте рішення замість дітей
У Лери в старших класах виникли труднощі з вибором університету. Я зрозумів, що це проблема більшості українців, у яких є діти, які не знають, куди вступати. Інформації дуже мало — університети не вміють себе піарити й подавати цю інформацію. Зайдіть на будь-який сайт університету, і ви зрозумієте, про що я. А вибір насправді ж величезний. І де здобути найкращу освіту, дуже важко зрозуміти. Тому вирішив сам розібратися й допомогти доньці, а заразом і багатьом іншим українським абітурієнтам.
Так у нас виник проєкт «УніверCheck». Це освітній тревел, у якому ми з донькою об’їхали вже 20 міст України в пошуках найкращих університетів і спеціальностей. Таким чином я вбив двох зайців. По-перше, провів дуже круто час із донькою-підлітком, з якими буває досить-таки важко знайти контакт. По-друге, зробили корисну справу для України та нашої молоді. Крім того, для Лери це стало дуже класним тренуванням на майбутнє, якщо вона захоче займатися професійно телевізійною або блогерською діяльністю.
Проєкт допоміг Лері обрати виш — вона вступила в Український католицький університет у Львові. Ми з дружиною насправді й самі прагнули, щоб вона туди вступила, але не хотіли впливати на її вибір. Тож я просто показав їй цей університет та альтернативні варіанти. А вибір зробила вона сама. Дуже важливо дозволяти це дітям, готуючи до самостійного життя.
Розвивайте самостійність своїх дітей
Ми старалися навчити Леру бути самостійною і відповідальною. Наприклад, коли завели з нею спільний TikTok, то запропонував доньці відповідати за нього: складати план, монтувати відео тощо. Це була практично робота, адже за рекламні інтеграції вона отримувала кошти. Це спонукало її не занедбувати свої, так би мовити, обовʼязки.
Коли донька виросла, я дуже хотів, аби вона відчула смак справжнього студентського життя. На відстані, живучи в гуртожитку, Лера на всі сто зрозуміє, що таке студентські роки, навчиться домовлятися та планувати. Бо, живучи з батьками, ти не хвилюєшся, маєш готову їжу — це зовсім інакше відчуття, ніж у колегіумі (гуртожитку УКУ).
Ми з дружиною дуже сумуємо, але тішимося за неї. Маємо тепер чудовий привід хапатися за будь-яку можливість, щоб поїхати до Львова й побачитися з донькою. І це позитивно вплинуло на наші стосунки. На канікулах ми провели разом місяць, і це було надзвичайно щиро та емоційно. Підлітки в якийсь момент спільного життя можуть закритися, більше проводять часу в себе в кімнаті, не так часто спілкуються з батьками. А варто побути окремо — і ви знову прагнете проводити більше часу разом. Це насправді зміцнює сімейні стосунки, а не роз’єднує, як можуть боятися батьки, відпускаючи дітей вчитися в інше місто.
Тому я вам рекомендую, щоб ваші діти, за можливості, вступали не під крильцем у батьків — де близько, дешево чи є зв’язки. Нехай вони обирають сферу, у якій дійсно хотіли б працювати все своє життя, і здобувають якісну освіту, у якому б місті це не було. Таким чином ви інвестуєте в їхнє майбутнє. Не робіть їм ведмежу послугу — не відсилайте дітей туди, куди вони не хочуть. Якщо ви не стали лікарем, це не означає, що ваша дитина має здійснити вашу мрію. У кожної дитини є свої мрії. Спробуйте їх відчути, почути й допомогти.
