«Вміємо бути рішучими та впертими». Роль українських жінок під час Першої світової війни

Українки на передовій і в тилу

«Це ж знана річ, що ми потрапимо бути жінками, матерями, товаришами в різних ділянках праці, не тільки послушними, але й творчими, не тільки виконавцями чиєїсь волі, але відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та провадять у життя свої думки. Вміємо бути рішучими, меткими, відпорними, впертими й непоступливими», — писала в спогадах українська громадська та військова діячка Олена Степанів. Вона воювала в лавах легіону Українських січових стрільців та докорінно змінила стереотипні уявлення про роль чоловіків та жінок у суспільстві. 

Однак війна — це не тільки бойові дії на передовій. Це й міцний тил, де були медсестри, активістки чи благодійниці. Про них — саме українок під час Першої світової війни — читайте в матеріалі. Основним джерелом для написання стала книжка «Українські жінки у горнилі модернізації» під загальною редакцією Оксани Кісь. 

Олена Степанів

Служба жінок у війську стала викликом для суспільства — війну вважали суто чоловічою справою, тому до солдаток в армії громадськість ставилася неоднозначно. Проте мілітарний вишкіл — навички стрільби чи орієнтування на місцевості — можна було здобути у просвітницьких та спортивних організаціях «Сокіл», «Січ» чи «Пласт», у яких часто брали участь і молоді дівчата. У легіоні Українських січових стрільців також були жінки, які долучилися до воєнних дій у складі різних підрозділів. У матеріалі «Втеча та повернення: українки в лавах Січових стрільців» авторка Мар’яна Байдак зазначає, що на сьогодні вдалося встановити прізвища 34 легіонерок, які були на фронті. Серед них найбільше відзначилися Олена Степанів, Софія Галечко, Ганна Дмитерко та Ірина Кузь. 

На передовій жінки виконували накази нарівні із чоловіками. Олена Степанів згадувала, що їй доводилося по 24 чи навіть по 36 годин працювати на сильному морозі, підійматися на високі гори чи серед ночі копати шанці. Також легіонерки проходили багатокілометрові відстані, несли важкі наплічники, у яких містилися одяг, ліжник, харчові продукти, засоби гігієни, набої, а інколи навіть книжки.

Софія Галечко та Ганна Дмитерко

Чоловіки, найчастіше представники інтелігенції, нерідко засуджували бажання жінок братися до зброї, проте інші, здебільшого сільські хлопці, всіляко їх підтримували. Однак справжнє визнання наставало разом зі здобуттям бойових нагород. Наприклад, Олену Степанів та Софію Галечко за військові здобутки відзначили медалями «За хоробрість». Тоді ж генерал Ігнацій Фляйшман зазначив, що жінок нагороджує вперше. 

Проте жінки під час Першої світової війни відзначилися не тільки на фронті — вони активно працювали і в тилу. Так, організація «Українська самаритянська поміч» створила шпиталь «Захист для Українських січових стрільців» у Львові. Проблемою сирітства українських дітей теж опікувалися жінки — з їхньою допомогою було відкрито понад 20 дитячих прихистків.

Галицьке жіноцтво долучалося й до діяльності Українського горожанського комітету. Галичанки не тільки спрямовували зусилля на допомогу пораненим солдатам, біженцям, бездомним, дітям, а ще й віднайшли понад 2000 зниклих безвісти українських жовнірів, листуючись із Міжнародним Червоним Хрестом.

Жінки розгортали свою діяльність і за кордоном. Наприклад, Український жіночий комітет допомоги пораненим воякам розпочав роботу y Відні й опікувався українськими жовнірами в австрійських шпиталях. Солдатам допомагали писати листи до рідних, забезпечували їх книжками, часописами, календарями та молитовниками. Наприклад, у військовому шпиталі в Гринцингу жінки започаткували щоденні курси, де навчали вояків української граматики, основ арифметики та німецької мови — тоді 200 жовнірів зацікавилися такою ініціативою. У Відні та інших австрійських містах організовували й бібліотеки, які містили по 40–60 творів українською мовою.

Український жіночий комітет допомоги пораненим воякам у Відні

Комітет спільно із Союзом визволення України поширював діяльність на табори полонених. Завдяки СВУ військовополонених українців переводили до окремих таборів у Австро-Угорщині та Німеччині — там для них відкривали читальні, школи, засновували хори, проводили кооперативні й господарські курси. Представниці комітету розповсюджували серед полонених українські газети, журнали, друковані видання — наприклад, «Кобзар» Тараса Шевченка.

Перша світова війна прискорила жіночу емансипацію і кинула виклик традиційним гендерним ролям, установленим у суспільстві. Не тільки чоловіки були частиною суспільних процесів — слово «солдатка» таки стало реальним, а благодійниці та громадські діячки, медсестри, вчительки посіли чільне місце у воєнному житті. Жінки реалізовували свої вміння не тільки в тому краї, де народилися, а й поза ним. Так Перша світова війна почала руйнувати стереотипи, закладені в тогочасному суспільстві. 


Реклама

Популярні матеріали

Які босоніжки нам потрібні цієї весни


«Діамант — найгарніша і найбажаніша інвестиція»: засновниця Diva...


Сучасний погляд на українські традиції: чому варто відвідати...


Читайте також
Популярні матеріали