Україна — незалежна, соборна й неподільна країна, регіони якої, на жаль, розвивалися в різних історичних-географічних умовах: деякі зазнавали впливу з боку Росії, інші — Польщі та Угорщини, традиції в одних щільно пов’язані зі степом, в інших — з лісом. Тож не дивно, що великодні звичаї різняться чи не в усіх куточках України. Зокрема, на Гуцульщині було прийнято класти очищені яйця в кошик, на Поділлі господар тричі обходив стіл із тарілкою зі свяченою їжею, перш ніж пригощати гостей, а на Півдні України тим, хто не був присутнім на застіллі, відрізали шматочок паски.
Сьогодні пропонуємо вам заглибитися у великодні традиції деяких регіонів України.
Гуцульщина
Гуцульщина — багатий на звичаї регіон України, де Великдень — украй особлива пора, тож період підготовки до нього починалася вже за тиждень.
Середа і четвер напередодні Великодня були особливими завдяки звичаю «гріти діда» — діти ходили по хатах і гукали: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички». Дітей пригощали маленькими хлібцями та відповідали: «Гріємо, гріємо — даємо!». Як повідомляє Ukrainian People, гуцули намагалися зробити так, щоб до оселі завітало якнайбільше дівчат.
Важливим елементом обряду був вогонь, його ритуальне значення пов’язували зі здоров’ям сім’ї. Цей характерний звичай зберігся й до сьогодні.
Важливе значення в обрядовій традиції мав не лише вогонь, а й вода. Вважалося, що вроду дівчині забезпечить вмивання до сходу сонця у місці, сходяться три потоки, після цього воду виливали на перехресті, аби відвернути хвороби.
Звісно, чимало вірувань і традицій пов’язані з писанкарством і випіканням паски. Зокрема, писанки було прийнято розписувати на самоті, аби ніхто не «врік». На відміну від інших регіонів, яйцями не грали й не «катали» їх — а дарували: дітям на щастя, парубкам — як символ вірності.
«Коли б дівчина сама дала писанку парубкові, це означало б, що вона хоче, аби він сватався».
Щодо пасок, то тут правила були ще суворішими: під час замішування тіста господиня вбиралася у новий одяг, окрім цього, вона не повинна була сідати, доки випікання не буде завершено.
«Старі люди говорили, що раз щось не вдалося, значить вона або не помилася, або не перехрестилася. Для того, щоб спекти паску, треба було обов’язково помолитися, перехреститися, помитися», — цитує джерела видання Ukrainian People.
Полісся
Для багатьох мешканців Полісся Великдень і дотепер є днем прощання з минулим і зустрічі майбутнього. Відзначався він просто, але велично, за винятком особливої частини свята, що бере свій початок із ХІХ століття та має назву Навський Великдень.
Великдень у віруваннях Полісся — це пам’ять про своє коріння та рід. Кажуть, що у цей день померлі зустрічаються один з одним і відвідують своїх нащадків. Живі мали кидати шкаралупу із крашанок на воду в річку, а також приносити гостинці на кладовище.
Уродженка Полісся Раїса Цапун у розмові з «Радіо Свобода» поділилася, що у великодній кошик було заведено класти паску і 13 крашанок — у пам’ять про 12 апостолів та Ісуса Христа. Яйця фарбували цибулею так, щоб вони мали насичений колір та водночас барвник не впливав на смак.
У цьому регіоні побутувало повір’я: щоб цьогоріч одружитися хлопці та дівчата мали скуштувати 12 пасок. Важливу роль також відігравали пісні.
На Поліссі й до сьогодні збереглася традиція «благословляти» сонячним промінням посуд, у якому випікатимуть паски. Часом люди поважного віку святять великодній хліб так само — сонцем.
Слобожанщина
Великдень на Слобожанщині — день, перш за все традиційно пов’язаний із чистотою. Йдеться, зокрема, й про останній тиждень Великого посту, в який люди прибирали своє помешкання, білили хати зсередини та ззовні, прали тощо. Про це розповідає Наталія Олійник, провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва виданню Gromada Group.
За її словами, мешканки Слобожанщини вишивали до Великодня нові рушники та прикрашали ними хату. Основний етап підготовки за традицією починався у четвер — господині пекли паски (часом тісто замішували ввечері в середу) та розписували яйця.
«Пасок пекли дуже багато. Сім’ї були великі, і рід був великий, і кожного потрібно було пригостити шматочком пасочки, а ще сусідів і до церкви віднести», — розповіла Наталія.
Часом паски робили настільки великими, що не могли витягнути їх із печі. Зверху їх прикрашали виліпленими з тіста хрестиками або шишками, також додавали свячену гілочку верби. Посвячену паску залишали до поминальних днів — лише тоді її різали та пригощали нею людей.
У суботу перед Великоднем мешканці Слобожанщини намагалися нічого не їсти — лише пити воду, а вже ввечері вони йшли до церкви та обов’язково брали з собою свічку. Існувала й ще одна цікава традиція — вмивання крашанкою.
«У чисту ємність клали найкращу крашанку і вся родина мала нею вмитися, щоб обличчя було гарним, особливо це стосувалося дівчат, які на виданні. Всі вмивалися цією писаночкою, а на Куп’янщині у воду кидали проліски і вмивалися пролісками».
