«Українізація» на більшовицький лад: до чого призвела політика «коренізації» 1920-х років

«Ліберальна» політика, яка завершилася репресіями

У 1920-х роках більшість українських територій захопили радянські більшовики. Вони прагнули зміцнити свою владу, незважаючи на вороже ставлення населення до політики комунізму.

Така ситуація була не лише в тодішній УРСР, а й у інших республіках. Саме тому в Москві на XII з’їзді РКП(б) у квітні 1923 року проголосили політику «коренізації». Органи державної влади національних республік мали cпілкуватися з народом рідною мовою та розвивати національну культуру.

Агітаційний плакат 1920-х років

Такий жест більшовиків міг розцінюватися як підтримка республік та повага до їхньої ідентичності, проте швидше переслідував ідею зробити всіх пристрасними прихильниками комунізму. Що стосується українців — переконати у можливості існування «радянської України».

Якою була насправді «коренізація»? Читайте у матеріалі.

Удаваний захист чогось українського

У тодішній УРСР «коренізація» набула форми «українізації», адже стала чи не наймасштабнішою серед усіх республік. Запроваджена комуністами політика успішно поширювалася в освіті, науці, пресі та культурі — українською мовою викладали у вищих навчальних закладах, знімали фільми, друкували твори, видавали газети, ставили п’єси в театрах, перекладали іноземні посібники та публікували наукові роботи.

Шпальти газет 1920-х років

Партійне керівництво та чиновники УРСР не поспішали переходити на українську, та й очолювали верхівку здебільшого росіяни чи прихильники всього російського. Вони часто нехтували запровадженими для них мовними курсами, адже українську називали «нижчою культурою села».

«Партія більшовиків [в Україні] складається головним чином з росіян, якщо не за національністю, то за культурою. Висловитися проти самовизначення націй незручно, і так русифікаторами «щирі» українці зовуть. А визнати Україну Україною — душа не лежить (тим більше, що багато товаришів до цього часу в глибині душі впевнені, що Україну Грушевський навмисне вигадав)», — казав український діяч Володимир Затонський.

Таке ставлення до українців непокоїло письменника Миколу Хвильового. У 1926 він опублікував памфлет «Україна чи Малоросія?», де пояснив шкоду російської культури і закликав орієнтуватися на «психологічну Європу». Проблему «українізації» розглядали й інші українські письменники, зокрема Валер’ян Підмогильний у романі «Невелика драма» та Микола Куліш у п’єсі «Мина Мазайло».

Микола Хвильовий

Виправити нехтування всім українським вирішили Олександр Шумський та Микола Скрипник — у той період вони були наркомами освіти УРСР.

Зокрема, Микола Скрипник посилив вимоги до знання української мови для чиновників, сприяв відкриттю українських шкіл та бібліотек, забезпечував населення газетами та журналами. Тодішній нарком освіти УРСР був більшовиком, проте постійно наголошував на незалежності української культури від російської.

Микола Скрипник

«Небезпека українізації» для СРСР

Така активна політика «коренізації» не сподобалася СРСР. Навесні 1930 року відбувся судовий процес у сфабрикованій справі так званого «Союзу визволення України». Тоді хотіли дискредитувати провідних діячів української культури та суспільного життя. Звинуватили 474 особи — 15 засудили до розстрілу, а 192 відправили до концентраційних таборів. Ув’язнили і видатного вченого-літературознавця Сергія Єфремова.

Судовий процес у справі «Союзу визволення України»

У 1930-х роках «ліберальна» політика Москви стала репресивною: почалися сфабриковані суди над інтелігенцією, ініціювалися чистки у партійному апараті, а людей відправляли на заслання та розстрілювали. Олександра Шумського було вбито за особистим розпорядженням Сталіна. Водночас Микола Скрипник після чергового звинувачення в націоналізмі застрелився у своєму робочому кабінеті.

Микола Хвильовий наклав на себе руки. Миколу Куліша та Валер’яна Підмогильного розстріляли в урочищі Сандармох. 30-ті роки для української інтелігенції стали періодом «Розстріляного відродження».

СРСР заявив, що політика «коренізації» в УРСР є небезпечною. Тому курси з вивчення української мови припинили, а 1933 року запровадили новий український правопис, суттєво наближений до російської мови.

Відтоді більшовики стали більш уважно контролювати будь-які прояви українського.


Реклама

Популярные материалы

Принц Вільям виступив із промовою вперше після смерті Єлизавети ІІ...


Княгиня Монако відвідала показ Louis Vuitton у стильному образі...


6 наймодніших сумок сезону


Читайте також
Популярні матеріали