Що потрібно знати про життя жінок в Ірані

Нескінченна боротьба 

Днями Іран охопили акції протесту через смерть 22-річної Махси Аміні. Дівчина померла після того, як її арештувала «поліція моралі» Ісламської Республіки за нібито неправильне носіння хіджабу. Вона впала в кому і через три дні померла в лікарні. На знак протесту люди вийшли на вулиці, виступаючи проти насильства поліцейських та вимагаючи заборонити затримання жінок за їхній зовнішній вигляд. Під час демонстрацій багато іранських жінок на знак протесту зняли хустки, а деякі їх спалили. Для багатьох іранців смерть Махси Аміні є ще одним доказом жорсткого контролю інакомислення в Ісламській Республіці та все більш жорстокого поводження «поліції моралі» із жінками.

Про життя іранських жінок розповідаємо у нашому матеріалі.

У той час як інституційні обмеження щодо жінок є очевидним і шкідливим фактором, в Ірані вони не мали багатьох інвазивних обмежень у повсякденному житті, з якими стикаються жінки в деяких арабських країнах. Вони зробили внесок у політику, науку та професійну діяльність Ірану. Крім того, іранські жінки борються за свої права з моменту ісламської революції 1979 року та із часом досягли значних покращень у своєму житті.

Натомість жінки в Ірані щодня стикаються з дискримінацією. Деякі прояви цього приниження є публічними у вигляді законів, таких як обов’язкове носіння хіджабу, заборона жінкам входити на спортивні стадіони та вимога до жінок отримувати дозвіл від своїх чоловіків перед поїздкою за кордон. Інші форми юридичної дискримінації менш очевидні, але навіть серйозніші, включаючи тривалі тюремні терміни за феміністичну активність і можливість для жінки розлучитися зі своїм чоловіком, що обмежена ситуаціями, коли чоловік ув’язнений, психічно хворий, проявляє фізичну жорстокість або залежний.

Попри це, статус-кво для жінок в Ірані далекий від картини повного приниження, яку уявляють собі багато жителів Заходу. Хоча образ жінок в Ірані, які носять хіджаб, усе ще значно контрастує із життям до революції, коли жінки носили сучасний одяг і відвідували школи спільного навчання, водночас можливості для жінок значною мірою покращилися з 1979 року.

Освіта та робота

Гендерна сегрегація у школах — значна протилежність системі спільного навчання епохи Мохаммеда Рези Пахлаві — повільно інтегрувалася в Іран після революції 1979 року як частина реформи освіти, щоб узгодити навчальну програму з ісламськими цінностями. Однак, попри розділення за статтю, якість освіти та грамотності іранських жінок помітно покращилися завдяки збільшенню уваги уряду до освіти. Адміністративна пріоритетність удосконалення освітньої політики в цілому принесла користь студенткам в Ірані, навіть якщо ця демографічна група не була єдиною метою реформи. Ці покращення помітні в рівні грамотності дорослих жінок, який різко зріс із 24 відсотків наприкінці епохи Пехлеві в 1976 році до 81 відсотка в 2016 році. Хоча цей відсоток залишається нижчим, ніж рівень грамотності жінок у США, який становив 99 відсотків у 2016 році, або 93 відсотки в Саудівській Аравії у 2017 році, це відповідає середньому світовому показнику та знаменує значний прогрес у навчанні іранських жінок.

Починаючи з 1996 року гендерний склад студентів іранських університетів залишався приблизно наполовину жіночим. Серед студентів Ірану приблизно 70 відсотків тих, хто навчається за науковими та інженерними програмами, — жінки. Також зросло представництво жінок в академічних професіях. До Ісламської революції жінки становили лише 1,4 відсотка викладачів університетів. Сьогодні цей показник зріс до 24 відсотків.

Що стосується професійної діяльності, то сьогодні іранські жінки працюють над покращенням своєї присутності в бізнесі та академічній сфері, попри санкції, війну та економічну кризу. За останні три десятиліття відсоток жінок у робочому просторі зріс з 10,5% у 1990 році до 16,8% у 2020-му.

Однією з галузей економіки Ірану, яка розвивається найшвидше, як і в інших країнах світу, є технології. Зокрема, у цій галузі зросла участь жінок. Жінки не тільки беруть участь у сфері технологій в Ірані, але й допомагають розвивати інновації та підприємництво. Серед інноваторок у цій сфері Назанін Данешвар, засновниця одного з найбільших іранських вебсайтів роздрібної торгівлі в Інтернеті Takhfifan, і Aseyeh Hatami, засновниця IranTalent.com, іранської служби онлайн-рекрутингу. Серед лауреатів Нобелівської премії також є іранська жінка. Її звуть Ширін Ебаді, вона у 2003 році була нагороджена Нобелівською премією миру за її вражаючі й новаторські зусилля у сфері прав людини, особливо жінок, дітей та біженців.

Безперечно, присутність іранських жінок помітна в медіа, спорті, кіно, медицині тощо. Однак проблема із чесною оплатою роботи все ж існує. Ті кілька жінок, яким вдається піднятися на керівну посаду в системі, де домінують чоловіки, виявляють, що вони заробляють на 47 відсотків менше, ніж керівники-чоловіки. Приватний сектор є найбільшим джерелом цієї невідповідності та водночас пропонує найбільше позицій роботи у країні для жінок.

Планування сім’ї

У 1967 році Міністерство охорони здоров’я Ірану започаткувало сучасну програму планування сім’ї, яка включила державну освіту та професійний розвиток. У 1988 році, після того як війна з Іраком спустошила фінанси країни, лідери уряду зрозуміли, що «ресурси країни, які скорочуються, не можуть одночасно забезпечити коштовну реконструкцію та соціальні послуги та послуги соціального забезпечення, передбачені новою конституцією». Щоб зменшити цей попит на державні послуги, Ісламська Республіка запровадила нову національну політику щодо населення, яка заохочувала сім’ї з двома дітьми за допомогою покращених освітніх програм і безкоштовних засобів контрацепції. Уряд також пропагував 3-4-річні інтервали між пологами. Статистика підтверджує ефективність цих заходів; у 1985 році іранські жінки в середньому народжували приблизно шістьох дітей, але станом на 2000 рік, приблизно через 10 років після впровадження політики 1989 року, цей середній показник зменшився до двох дітей на жінку. Рівень народжуваності станом на 2020 рік ще більше знизився до в середньому 1-2 дітей, що можна пояснити економічним спадом і загальною відсутністю безпеки.

Попри сильну недавню історію прогресивної політики планування сім’ї в Ірані, прогрес застопорився і навіть регресував за адміністрації Ібрагіма Райсі.

1 листопада 2021 року Рада опікунів Ірану схвалила законопроєкт «Омолодження населення та підтримки сім’ї» через занепокоєння скороченням народжуваності та чисельності населення. Законопроєкт посилює існуючі обмеження щодо іранських жінок, оскільки він додатково обмежує аборти, забороняє державним медичним працівникам пропонувати безкоштовну контрацепцію та забороняє добровільну стерилізацію; натомість він пропонує більше пільг для дітородних сімей, наприклад заборону на звільнення через те, що працівниця вагітна або годує грудьми і повне покриття дев’яти місяців відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.

Боротьба за права

Попри незначний прогрес, іранські жінки не мовчать про свою постійну боротьбу за більшу гендерну рівність. Вони протестують проти дискримінаційних законів шляхом демонстрацій на вулицях. У серпні 2006 року кампанія «Один мільйон підписів за скасування дискримінаційних законів» стала основною феміністичною силою з метою подання петиції з вимогою змінити обмежувальні положення щодо іранських жінок. Попри те що уряд заарештував багатьох демонстрантів, членам руху вдалося просунути національний діалог про права жінок в Ірані. Після виборів президента Хассана Рухані у 2013 році жінки в Ірані з більшою впевненістю та рішучістю висунули низку вимог до адміністрації, включно зі зменшенням цензури щодо жіночих питань та художніх зображень жінок, реформами ставлення до активістів згідно із законом та дестигматизацією іранського фемінізму в публічній сфері. Рухані усно підтримав участь жінок у політиці та інших сферах, заявивши в 2016 році: «Уряд вважає своїм обов’язком створити основу для демонстрації здібностей жінок і дозволити їм ступити на шлях досконалості та мати можливість продемонструвати свої таланти; таким чином розрив і диспропорцію між чоловіками та жінками можна замінити поміркованістю».

На жаль, після восьми років правління Рухані у 2021 році результати всіх цих зусиль виявилися невтішними. Його обіцянку створити Міністерство у справах жінок так і не було виконано, а кілька видань, як-от журнал Zane Ruz, були заборонені. Крім того, було заарештовано багато журналісток та правозахисниць.

З обранням Ібрагіма Райсі на пост президента Ірану 18 червня 2021 року представництво жінок у політичній сфері та загальна увага до прав жінок, здається, знову відходять на другий план з огляду на ультраконсервативний характер нової адміністрації. Зважаючи на нинішні протести та злодіяння «поліції моралі», жінки в Ірані й досі виборюють своє право на безпечне життя.

Матеріал створений на основі: Research Associate Allyson Socha and Communications Associate Cynthia Markarian / www.us-iran.org


Реклама

Популярные материалы

Як це було: підсумки тижнів чоловічої моди сезону осінь-зима...


Секрети етикету Єлизавети II, які допомагали їй закінчувати нудну...


Instagram-тренд: леопардові образи, які допоможуть у постачанні...


Читайте також
Популярні матеріали