Одним з найбільш поширених сюжетів у різдвяних фільмах є викрадення Різдва та його порятунок. Щороку ці кінокартини створюють особливий настрій та атмосферу в тисяч глядачів. Однак у часи СРСР цей сценарій був реальністю: під час антирелігійної кампанії 1920-х років Різдво було викреслено зі святкового календаря, а його символи й атрибути — репресовано.
Різдво на Харківщині, початок XX століття
Джерело: Музей Голодомору
Сьогодні ми починаємо знову відкривати для себе Україну, досліджувати своє коріння, традиції, звичаї, повертати із забуття імена геніїв української культури та поширювати правду про те, як Росія протягом століть нищила все українське. Напередодні зимових свят ми пропонуємо вам згадати шлях, який пройшло Різдво протягом XX століття.
Одне свято — дві дати
Джерело: Історична правда
Цього року православні християни в Україні отримали дозвіл на святкування Різдва 25 грудня. Це рішення викликало багато питань та обговорень серед українців. А як було раніше? Повернення до витоків чи порушення традицій?
У 1917 році востаннє відсвяткували православне Різдво 25 грудня, а вже з наступного року було введено григоріанський календар і перенесено свято на 7 січня. Таким чином, Новий рік, який раніше вважався завершальним етапом святкування, опинився перед Різдвом і затьмарив його.
З поширенням антирелігійної пропаганди Різдво було оголошено «шкідливим» і «попівським». Водночас Радянський Союз розгорнув інформаційну кампанію з метою довести безглуздість цього релігійного свята.
Джерело: Invictory
«Ми ж знаємо тепер, що ніяких богів-духів немає, що все це видумано дикунами — нашими прадідами», — говориться у газеті «Шлях революції» від 1923 року.
25 грудня стало частиною цієї кампанії — «комсомольським Різдвом», сенс якого полягав у проведенні демонстрацій із червоними прапорами та антирелігійними гаслами, виставок, лекцій. «Святкування» завершувалося спаленням опудал богів усіх релігій.
Джерело: Wikimedia
«Родители, не сбивайте нас с толку, не делайте Рождества и елку», — було написано на одному з плакатів, які тримали вихованці дитсадків.
Пропаганду спрямовували на найбільш вразливу частину населення — дітей. Їх вчили, що саме у період зимових свят коїться найбільша кількість злочинів і пияцтва.
У 1927 році антирелігійна кампанія посилюється, а вихідні дні на релігійні свята скасовуються.
«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю»
«Колядки», Микола Пимоненко, 1880-ті роки
Instagram: @ukrainianfolks
Зі знищенням Різдва в небезпеці опинилися й українські колядки та щедрівки. Однак викорінити їх виявилося не так просто, як розраховувала радянська влада, тож довелося вдатися до іншого способу — перероблення їх та поширення у збірниках змінених текстів.
«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився».
Різдво на Закарпатті, 1965 рік
Джерело: книга «Нові свята і обряди»
«Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!»
«Буржуазна ялинка»
Джерело: TELEGRAF
«Репресовані» були не лише колядки та щедрівки, а і ялинка, яку радянська пропаганда назвала «буржуазною», «пережитком минулого» та «проявом політичної незрілості». З-поміж агітаційних плакатів і творів особливо виділялося оповідання «Ялинка» Павла Барто. У ньому постає образ тендітного деревця, яке проростає з маленької насінини, — справжнє диво, — а потім приходить чоловік і зрубує її. Разом з ялинкою помирають і птахи, які жили в лісі.
Формально святкове дерево не було заборонене, проте за його встановлення радянського службовця могли позбавити партійного квитка, а для тих, хто вже коїв інші «злочини», це могло стати приводом для заслання у табори.
Народження Нового року
Джерело: TELEGRAF
У 1935 році на першій шпальті газети «Правда» з’явився допис Павла Постишева — одного з організаторів Голодомору та причетного до згортання «українізації».
«Давайте организуем детям к Новому году хорошую елку!» — кричав заголовок.
Уже наступного дня в усіх великих містах СРСР відкрилися базари з ялинками та прикрасами. Однак повернення традиції відбувалося з одним радянським «але» — замість Вифлеємської зірки на верхівку встановлювали п’ятикутну із зображенням серпа і молота, а поряд зі звичними кульками висіли «ідеологічно правильні» з портретами Леніна і Сталіна та фігурки робітників.
Із часом прикраси змінювалися, проте ідеологічне спрямування в них залишалося: у передвоєнні роки вони були присвячені військовій тематиці — червоноармійці, танки, броньовики, літаки; за часів Хрущова — аграрній, як-от кукурудза, та космічній — супутники, космонавти, космічні кораблі.
У 1937 році переродився й інший популярний сьогодні символ свята — Дід Мороз, який до XVIII століття був уособленням темряви та холоду. На думку радянської пропаганди, новий Дід Мороз боровся з «ворогами народу», спускався у шахти і навіть літав у космос.
Так у СРСР формувалося «антиріздво»: ідеологічна ялинка замість релігійної, Дід Мороз замість святого Миколая, олів’є замість куті. Святкова програма формувалася на рівні партії, а її дотримання жорстко контролювалося.
Підпільне Різдво
Джерело: Фотографії Старого Львова
Святвечір, подарунки, колядки — таким було Різдво в українському підпіллі: у лавах Української повстанської армії.
Повстанці святкували Різдво у тих селах, де не було радянських гарнізонів, разом з їхніми мешканцями або у лісах і криївках. Вони готували різдвяні страви, прикрашали ялинку та робили дідуха.
«Мені припаде сьогодні бути батьком при вечері. Заздалегідь виходжу на бункер, щоб приготовити дідух та сіно, яких давніше стрільці привезли з села. Входячи до бункру, я привітав усіх вісткою: "Христос Раждається!", а всі відповіли: "Славіте його"!» — згадував командир УПА Степан Стебельський.
Бійці-повстанці друкували різдвяні листівки та вітали своїх рідних і побратимів, а командири робили подарунки для своїх воїнів.
Заарештоване Різдво
Джерело: Історична правда
Зберігали українські святкові традиції не лише бійці УПА, а й шістдесятники та дисиденти. Попри репресії та заборони, вони збиралися разом і співали колядки, встановлювали вертеп. Відомо, що участь у події брали Василь Стус і Людмила Семикіна, а також різдвяні пісні звучали в пам’ять загиблої художниці Алли Горської.
У 1972 році з’явилася інформація, що у Києві готуються «різдвяні зборища націоналістичних елементів». Як наслідок, було заарештовано 19 колядників.
Джерело: Історична правда
Однак жоден з методів не дозволив радянській владі викорінити Різдво.
«Вночі — мороз і самотність. А біля Володимирського собору перед закритими його дверима натовп жінок душевно й дзвінко співає: "Радуйся, земле!.." Таки ж Різдво!» — писав Олесь Гончар у 1981 році.
