У неділю, 8 жовтня, на 76-му році життя перестало битися серце народної артистки України, співачки Ніни Матвієнко. Трагічну звістку повідомила її донька Тоня Матвієнко. Унікальний голос, який зачаровував усіх, зробив Ніну Матвієнко однією з найвидатніших постатей в історії української музики. Репертуар співачки включає як легендарні українські народні пісні, так і авторські композиції.
«Сьогодні від нас пішла справді народна артистка України. В усіх сенсах цього слова. Ніна Митрофанівна Матвієнко. Овації її унікальному співу лунали в залах по всій Україні, у США, Канаді, Франції, Польщі, Південній Кореї, Мексиці, у країнах Латинської Америки та багатьох інших місцях планети. З нами назавжди залишаться її неперевершений, автентичний і справді магічний голос, її народні ліричні та обрядові пісні. Колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жниварські й обжинкові, весільні пісні та колискові у її виконанні. Її "Чарівна скрипка", "Дикі гуси", "Квітка-душа"... Все це житиме вічно в нашій культурі, нашій музиці, нашій пам`яті», — відреагував на смерть співачки президент України Володимир Зеленський.
.jpg)
Згадуючи Ніну Митрофанівну, слухаємо її пісні та згадуємо цитати про музику, Україну й не тільки, які варті уваги.
«Нікуди не поїду, ні за які гроші, ні за які мільйони. Там така ностальгія! Я була в Нью-Йорку півтора місяця у 1995 році, в Детройті, у Філадельфії, але так хотіла додому! Україна є Україна, комусь і тут потрібно жити. Тут мій Бог, мені здається, тільки тут він є, і я з ним тільки тут можу поспілкуватися».
«Я просто працюю. Виконую те, що мені подобається, — слова, музику. Якщо мені від цього боляче — значить, воно справжнє. Потрібно бути самим собою — таким, як ти є. Не замахуватися на те, що створили інші, а створювати щось своє».
«Якщо Господь готує вам долю, вона буде нелегкою. Легким було те, що легко співалося. Тільки треба берегти божий дар, його не потрібно пропивати, продавати, ним потрібно помірковано користуватися».
«В українців є така харизматичність — коли найважче, вони мужніють, вони збираються докупи і не панікують. Це — наше щастя, це — наш вихід із ситуації».
«Я колись думала, що ми ніколи не вийдемо з цього рабства. Коли українська мова зневажалась, нею менше і менше стали говорити. Кожна країна говорить своєю мовою. А в нас якісь були половинчасті — одні так говорять, інші так. Тепер я зрозуміла, що воскресла Україна. Воскресла у мові, воскресла духом».
«На москалів, звичайно, на орків кажу "падлюки, падли". Матюкнулася пару разів, але пішла покаялася. Батюшка дуже сміявся, він не вірив, що я можу таке казати. Довели ж, правда? Довели!»
«Щастя — коли люди йдуть за ручку і посміхаються. Щастя — коли сміються діти. Щастя — коли співає душа. Щастя — коли є сім`я, коли можна всім разом сісти за стіл. І, звісно ж, щастя — коли мир, коли люди не вбивають одне одного».
«Коли мій чоловік сказав, що раб — це перед Богом, я говорила, що Богу не потрібно твоє рабство, а потрібна твоя свобода любові, щоб людина була вільною у любові до Бога і розуміла закони».
«Мені здалося, що я також померла. Я живу, а мені соромно, що я живу. Вибачте мене! Вибачте мене, що я живу. Живу замість тих дітей. Що не змогла там когось замінити... Сьогодні Україна як вдова. Всі жінки як вдови. Це наші діти».
