Дев’ять років тому на Філіппінах лютував тайфун Хаян — один з найсильніших циклонів за всю історію людства. Швидкість вітру була надзвичайною — понад 300 кілометрів на годину, і тайфун змітав усе на своєму шляху. Тисячі загиблих, повністю зруйновані міста, чотири мільйони людей, що лишилися без даху, — такими були його наслідки. У тому страшному тайфуні вижила 22-річна дівчина Джоана Сустенто, проте вона втратила майже всю сім’ю — батьків, старшого брата, племінника.
Сьогодні Джоана — відома кліматична активістка. Вона бореться з величезними промисловими компаніями, аби зменшити їхній згубний вплив на клімат, через який виникають природні катастрофи. Робить це, аби люди в усьому світі не втрачали рідних та домівки — як вона сама — через стихію. Джоана приєдналася до соціального проєкту «Сила Стійких», який запустили в Україні, щоб допомогти людям переживати травматичний досвід війни, і розказала, як не лише справилася з втратами, а й знайшла в собі сили рухатися далі. Її історія — в ексклюзивному інтерв’ю для «ELLE Україна».
Я почала займатися кліматичним активізмом, коли дізналася неймовірну історію.
Вона про людей, які у першу річницю після тайфуну пішки пройшли від Маніли, столиці Філіппін, до Таклобану — портового міста, яке було повністю зруйноване стихією. Це моє рідне місто, у якому я народилась і — вижила. У цій групі був молодий хлопець, що теж вижив під час тайфуну, — добровольцем він розшукував тіла загиблих, допомагав постраждалим. Він хотів знайти свого друга і, коли дізнався, що той загинув, вирішив розповісти світу його історію.
_(1).jpg)
Той хлопець — художник, протягом року з групою однодумців він пішки подорожував усією Європою: розповідав, як Філіппіни постраждали від кліматичної кризи, в кожному місті створюючи фрески із зображенням наслідків. А коли дістався Парижу, намалював там мурал з портретом друга і назвав його «Обличчя кліматичних змін». Цей загиблий друг був моїм братом.
Ця історія мене вразила й надихнула водночас. І я сказала собі: «Я хочу бути частиною чогось подібного».
Якби не супертайфун Хаян, я б не стала активісткою. Він розбудив мене.
Коли стався тайфун, мені було 22 роки, я не мала жодного бажання відновлювати соціальну справедливість. Я дбала про своє тодішнє оточення — сім’ю, друзів. Усе, чого я хотіла, — це влаштуватися на роботу, попрацювати кілька років, накопичити гроші та відкрити свій маленький бізнес. Можливо, вийти заміж і мати свою власну сім’ю. Усе було дуже просто. Я з привілейованої родини, звикла до комфорту, жила, не переймаючись серйозними проблемами. Якби не тайфун, я б не прокинулась і не побачила, що світ набагато більший, що люди в ньому теж страждають.
_(1).jpg)
Зараз мені 31, і найбільшим подарунком, який я отримувала, була втрата.
Так, я можу це сказати, обертаючись назад. Якби я не втратила всю сім’ю, я б не зрозуміла свого призначення в житті. Знаю, що деяким людям це може здатися дивним або ж нечулим, однак те, що мені довелося пережити, справді розширило моє уявлення про світ. Мені більше недостатньо безтурботного життя — отримати роботу, заощадити, ось це все. Зараз я постійно запитую себе: «А як інші люди отримають користь від того, що я роблю?»
Звісно, спочатку я почувалася самозванкою — думала: «А що я можу запропонувати?»
Я не еколог, не знавець клімату. «Чи гідна я, чи маю право» — ці питання постійно лунали в моїй голові. Усе, що в мене на той час було, — це моя історія, мій досвід утрати сім’ї. Та потім я дізналася про кліматичне правосуддя й потужні корпорації, через які відбуваються зміни клімату і які не несуть за це відповідальності. Хоча фактично через їхні бізнес-процеси втрачаються людські життя. Тож я вирішила: якщо моя історія — це те, що може слугувати доказом для відновлення справедливості, я буду її розповідати. Ділитися нею на різних платформах щоразу, коли матиму можливість. Ось так я почала свою діяльність.
.jpg)
Я дещо більше ніж просто жертва супертайфуну, і в цій вірі я черпаю сили.
Я не хотіла, щоб мене зображували безпорадною жертвою. Тому спочатку мені було некомфортно ділитися своєю історією. Я не хотіла, щоб люди відчували себе погано через мене й жаліли мене. Але коли я вперше розповіла свою історію на конференції про зміни клімату та психічне здоров’я, мені стало набагато краще. Можна не розуміти, чому все це сталося з вами, але проговорення приведе вас до розуміння того, що вам потрібно робити. Нічого, це сталося. Я пережила це. Тепер у мене є моя історія — і вона має силу змінювати життя інших людей. Має силу формувати суспільство, майбутнє. Тож навіщо мені припиняти розповідати її?
Можливо, ви не зміните світ — але зміните принаймні його частину.
Я намагаюся ділитися своїм досвідом через любов. Кліматична криза дуже складна для розуміння. Бо це цифри, статистика, графіки. Якщо не розповідати історії людей, які через неї постраждали, інформація про зміни клімату нікого не хвилюватиме: «О так, ми всі у кризі, але що я можу зробити?» Тому важливо чути про батька, який важко працює цілісінькими днями, щоб забезпечити сім’ю, а потім усе напрацьоване змиває тайфун. Про маму, що намагається врятувати своїх дітей під штормовими поривами — і зазнає невдачі. Це те, що зрозуміле всім людям, бо всі ми хочемо захистити своїх близьких. Любов — це те, що нас усіх об’єднує.
Джерело: NEONGREEN NETWORK
Я дуже співпереживаю тому, через що проходять люди в Україні.
Тож розчулилася, коли отримала запрошення стати спікером у проєкті «Сила Стійких». Бо як ніхто я знаю, як це — бути пограбованим, як це — коли у тебе крадуть твоє майбутнє. Не мати планів, не мати навіть бажання мріяти. Зазвичай, коли людина проходить через щось важке, сім’я стає її підтримкою. Ми черпаємо в ній силу. Можете собі уявити, якою спустошеною я почувалася, бачачи, як мою сім’ю змиває вода — одного за одним. І я нічого не могла із цим зробити. Я теж почувалася розгубленою, злою і безнадійною.
Я завжди кажу, що вижила не просто так.
Я змогла подолати свою травму, коли зрозуміла, що друге життя, яке мені дали, має певну мету. І, зважаючи на все, що сталося зі мною, фактично поклялася: якщо смерть постукає у мої двері, я скажу собі, що важко працювала, щоб досягти успіху в житті. Я вижила, щоб розповісти історію моєї родини. Щоб люди надихнулися нею і почали діяти. Тому я закликаю вас ділитися своїми історіями, щоб світ знав: те, що відбувається зараз, ніколи не має повторитися в майбутньому.
_(1).jpg)
