Українці про Україну: Юлія Сінькевич

Україна — це...

Україна — це країна, де я народилась, але відчувати її своїм домом я почала вже в дорослому віці. Для мене це країна, де все можливо, де добрі люди, де є ідеї, інтелект, де свобода є національною рисою, куди хочеться повертатись. Україна — це ще не до кінця відкритий скарб для всього світу і я впевнена, що ми живемо в дуже цікавий і непростий час її історії.

За що Ви любите свою країну?

Я люблю її за свої емоції, які є частиною мого життя і які ніде в світі я більше не відчувала та не відчую. Люблю за ті традиції та коди, які в нас є. Люблю Україну за красу, відвертість, за те, що гідність — це для нас чи не найголовніша риса.

Кого Ви вважаєте головним українцем в історії? Хто з них Вас надихає?

Є багато історичних постатей, які зіграли важливу роль в історії України, проте на чуттєвому рівні для мене, мабуть, такою є Леся Українка. Я захопилась нею не так давно, хоча, звісно, ще з дитинства її ім’я було викарбуване всюди — бульвар та вулиця імені Лесі Українки, бібліотека, я навчалась у гімназії імені Лесі Українки. Але все почалося з того моменту, коли, проїжджаючи повз Сурамі в Грузії, де померла Леся Українка, я задумалась про неї в сучасному контексті й зрозуміла, наскільки цікавою, сильною, красивою та унікальною особистістю вона була. Саме вона є для мене представницею справжньої української інтелігенції, про яку мало написано та мало знято фільмів, але яка є нашою гордістю. І ці думки так захопили й надихнули мене, що я взялася розробляти біографічний фільм про Лесю Українку. Я хочу, щоб у ньому було видно її красу, велич і силу духу української жінки.

Я дуже хочу, щоби нашу країну сприймали на гідному рівні, я хочу, щоби нові покоління забули про «комплекс меншовартості».

Я мрію, щоби самосвідомість набула більшого значення й українці знали, що розграбовуючи свій дім — чи то корупцією, чи то забруднюючи чудову та унікальну природу, — вони грабують своїх дітей. Я мрію про те, щоби заздрили народженим в Україні.

Чим українським Ви по-справжньому пишаєтесь?

Я пишаюся тими людьми, які абсолютно чітко для себе вирішили захищати свою країну від агресії, покинули свої бізнеси та пішли воювати або, працюючи, підтримують тих, хто захищає нас нині. Я дуже пишаюся нашими митцями, які творять унікальну музику, літературу, кіно, візуальне мистецтво й залишають дивовижний спадок попри відсутність державної підтримки.

Ваше улюблене місце в Україні: чим воно для Вас дороге?

Я киянка у третьому поколінні. Для мене Київ — дім, який, одначе, спаплюжили химерними та потворними архітектурними будівлями, проте я все одно люблю це місто, хоч і розумію, що його красу вже не повернути. 

Як, на Ваш погляд, змінилась Україна й українці за роки незалежності?

Прийшло розуміння важливості власної ідентичності. Я пишаюся тими, хто вже в дорослому віці перейшов на українську мову, щоби для їхніх дітей ця мова стала по-справжньому рідною. Це самоусвідомлення відобразилось і в багатьох інших сферах — мистецтві та бізнесі, що активно розвивається. Мені здається, що вже менше українців хочуть емігрувати, а ті, хто поїхали, прагнуть повернутися додому та реалізовуватись тут. 

Яке, на Ваш погляд, головне досягнення України за останній рік?

Наше головне досягнення, на жаль, ще попереду, — це закінчення війни.

---